РОЗДІЛ 3. Цивільно-правова відповідальність за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом
Сторінки матеріалу:
- РОЗДІЛ 3. Цивільно-правова відповідальність за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом
- Сторінка 2
- Сторінка 3
3.1. Умови та особливості відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом
Розпад господарських зв’язків, нестабільна економічна обстановки, зниження загального рівня виконавчої дисципліни негативно позначаються на ритмі перевізного процесу, призводять до псування вантажів на транспорті, прострочення доставки їх споживачам та інших правопорушень. А цивільне право у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій. Одним з таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушників майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності
Головне призначення відповідальності - відновити порушене невиконанням договору майнове становище кредитора. Конкретні форми відповідальності є водночас захистом права потерпілої сторони і серйозним засобом попередження в майбутньому вчинення правопорушень. Вони сприяють усуненню недоліків у господарській діяльності автоперевізників, оскільки використання санкцій свідчить про не благополучність у їх роботі, а також, як зазначав Р.Ш. Цинцадзе, стимулюють до реального виконання зобов’язань [179, с. 14].
Перед тим як перейти до розгляду питань відповідальності за договорами перевезення вантажів автомобільним транспортом, необхідно охарактеризувати загальні умови та особливості цивільно-правової відповідальності за невиконання договірних зобов’язань стосовно перевезень вантажів як взагалі, так і автомобільним транспортом, зокрема.
Відповідальність сторін за договором перевезення - це різновид загальної цивільно-правової відповідальності з особливостями, властивими цим договорам, внаслідок однорідності діяльності різних видів транспорту з надання
послуг у формі переміщення вантажів. Юридичною підставою такої відповідальності є закон, а фактичною – склад цивільного правопорушення. В юридичній літературі щодо питання умов цивільно-правової відповідальності як взагалі, так і відповідальності за договорами перевезення висловлені різні думки [72, с. 442-443; 71, с. 94; 139, с. 513-522; 8, с. 30; 75, с. 66-68; 151, с. 372; 18, с. 702; 101, с. 5; 100, с. 7; 98, с. 22; 174, с. 716-720; 121, с. 13; 57, с. 94-95; 156, с. 139].
Цивільно-правова відповідальністьнастає за наявності таких умов: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкідливого результату такої поведінки (шкоди); причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. Перші три умови – протиправність, шкода та причинний зв’язок – є об’єктивними, а четверта – вина – є суб’єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.
Під майновою шкодою звичайно розуміють ущемлення, порушення майнового блага потерпілої сторони (кредитора). У транспортному законодавстві термін “шкода” використовується у двох значеннях: у значенні збитку і значенні шкоди у вантажі - його втрати, пошкодження, зіпсованості.
В юридичній літературі були запропоновані різні думки з питання збитків [75, с. 66; 72, с. 437; 70, с. 100; 112, с. 365; 98, с. 91; 18, с. 636-660; 81, с. 35-36; 174, с. 717; 185, с. 549]. Визначення збитків, що надаються різними авторами мають свої особливості. Юридична енциклопедія містить класичне визначення збитків: вартісний (грошовий) вираз майнової шкоди, завданої протиправними діями одного суб’єкта права іншому [185, с. 549].
Відповідно до ст. 22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Тобто склад збитків, що підлягають відшкодуванню кредиторові у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником зобов’язання, традиційно з часів римського права складається з реальної (позитивної) шкоди та упущеної вигоди (не одержаних доходів) [18, с. 649].
Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов’язання. Протиправність поведінки боржника або кредитора полягає у порушенні договірного зобов’язання. Відповідно до ст. 610 ЦК порушенням зобов’язання є невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Протиправність поведінки сторін договору перевезення вантажів автомобільним транспортом передбачає не тільки протиправну дію, а й бездіяльність, що викликає невиконання обов’язку і завдає майнової шкоди. При цьому автопревізник відповідає як за дії адміністрації, так і за дії водіїв, експедиторів, вантажників та інших своїх працівників, зайнятих на перевезеннях вантажів. На думку Б.Д. Завідова, протиправність полягає не лише в порушенні закону, але в більшій частині у невиконанні договору, тобто невиконанні тих конкретних зобов’язань, які сторони встановили самостійно. Конкретними фактами протиправності є такі: неподання автомобілів, непред’явлення товарно-транспортної накладної, невнесення провізної плати, прострочення доставки, інші порушення [58, с. 15].
Відповідальність за невиконання зобов’язань може настати за наявності причинного зв’язкуміж неправомірними діями (бездіяльністю) винної особи і завданою кредитором шкодою. Це неодмінна умова відповідальності, тому причинний зв’язок повинен виявлятися і встановлюватися в кожному окремому випадку.
Для покладення відповідальності за цивільне правопорушення необхідна ще одна умова – вина заподіювача. Вина в праві зазвичай розглядається як психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки та її наслідків.
У цивільному праві діє припущення (презумпція) вини особи, яка вчинила правопорушення. Відповідно до ст. 614 ЦК особа, яка не виконала зобов’язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише за наявності вини (умислу або необережності), крім випадків, передбачених законом або договором. Відсутність своєї вини доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Законодавство визначає вину у формі умислу (особа передбачає наслідки своєї протиправної поведінки і бажає їх наступу чи допускає їх) і у формі необережності (особа передбачає наслідки своєї протиправної поведінки, але легковажно сподівається їх запобігти, чи не передбачає наслідків, але повинна була передбачити). Поняття вини у розумінні ст. 614 ЦК використовується щодо фізичних і юридичних осіб. Вина юридичної особи - це неправильні дії (чи бездіяльність) працівників, здійснені в процесі виконання своїх зобов’язань.Принцип вини дозволяє притягати до цивільної відповідальності правопорушника, звинуваченого у невиконанні чи в неналежному виконанні зобов’язання, і, в свою чергу, звільняє сторону відвідповідальності при відсутності вини.
Ст. 614 ЦК, встановлюючи наявність вини як одну з підстав відповідальності, за своїм змістом є водночас диспозиційною нормою: визначає підставу відповідальності за невиконання чи неналежне виконання на той випадок, якщо інше не передбачено законом чи договором.
Загальне правило про відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із договору перевезення, сформульоване в ЦК стосовно перевезень, що здійснюються усіма видами транспорту, і воно полягає в наступному.У разі порушення зобов’язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено ЦК, іншими законами, транспортними кодексами (статутами) (ст. 920 ЦК). Тобто, в цивільному праві питання про підстави та межі відповідальності за договором перевезення регулюється не лише в законі та інших нормативно-правових актах, але і в самих договорах, причому якщо норми права не встановлюють в імперативному порядку певні підстави та межі відповідальності, то сторони можуть визначити такі правила про відповідальність, які будуть відрізнятися від встановлених в законі. Ст. 793 ЦК РФ містить дещо іншу норму: увипадку невиконання або неналежного виконаннязобов’язань по перевезенню сторони несуть відповідальність, встановлену ЦК, транспортними статутами і кодексами, а також за погодженням сторін. Угоди транспортних організацій із вантажовласникамипро обмеження чи усунення встановленої законом відповідальностіперевізника недійсні, за винятком випадків, коли можливість таких угод при перевезеннях вантажів передбачена транспортними статутами і кодексами.
Ст. 127говорах, причому якщо норми права не встановлюють в імперативному порядку певні підстави та межі відповідальності, то сторони можуть визначити такі правила про відповідальність, які будуть відрізнятися від встановлених в законі. Ст. 793 ЦК РФ містить дещо іншу норму: у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань по перевезенню сторони несуть відповідальність, встановлену ЦК, транспортними статутами і кодексами, а також за погодженням сторін. Угоди транспортних організацій із вантажовласниками про обмеження чи усунення встановленої законом відповідальності перевізникася від відповідалякщо норми права не встановлюють в імперативному порядку певні підстави та межі відповідальності, то сторони можуть визначити такі правила про відповідальність, які будуть відрізнятися від встановлених в законі. Ст. 793 ЦК РФ містить дещо іншу норму: у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань по перевезенню сторони несуть відповідальність, встановлену ЦК, транспортними статутами і кодексами, а також за погодженням сторін. Угоди транспортних організацій із вантажовласниками про обмеження чи усунення встановленої законом відповідальності перевізникавід відповідальнотому це правило не відповідає нинішньому порядку.
У ЦК (ст. 617) передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність у нього коштів.
Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, яка порушила зобов’язання, характеризується відсутністю її вини. Коли обов’язки перевізника чи вантажовідправника порушені без вини, то вони за шкоду не відповідають. Визнається, що вони не передбачали наслідків своєї поведінки і за обставинами справи не могли їх передбачити, а тому вони звільняються подіяна протиправно, є випадковою і за загальним правилом не створює відповідальності перевізників, якщо вони застосовували ту ступінь турботи, яка вимагається від спеціалістів. Хоча при випадковому завданні шкоди вантажу існує причинно-необхідний зв’язок між діями перевізника та шкодою, однак наслідки випадку у розумінні несення майнової шкоди аналогічні тим, які настають у результаті дій непереборної сили як явища причинно-випадкового [151, с. 372].