Чинні нормативно-правові акти не дають конкретного переліку випадків непереборної сили в договорах. Тому питання видів (випадків) непереборної сили (“форс-мажорних обставин”) при перевезенні вантажів автомобільним транспортом залишається відкритим і дуже актуальним. Доречи, така ж ситуація склалася і на залізничному транспорті [22, с. 211]. 

На практиці суб’єкти в договорах автомобільного перевезення вантажів визначають в розділі “Форс-мажорні обставини” обставини, які не завжди підпадають під випадки непереборної сили. Тому потрібно з’ясувати, чи співпадають за своїм змістом поняття: а) непереборна сила; б) обставини, які не могли бути попереджені суб’єктами; в) явища стихійного характеру; г) стихійне лихо? Чи можна визнати, що посилання на обставини, які не могли бути попереджені суб’єктами, уявляють собою більш широку категорію, яка охоплює як випадки непереборної сили, так і явища стихійного порядку або стихійного лиха?

Аналізуючи поняття явищ стихійного характеру, потрібно відмітити, що тут мають на увазі перш за все явища природи, що виникають як міцна сила, що не піддається впливу з боку людини. До цієї категорії стихійних явищ можна віднести, наприклад, пожежі від удару блискавки, раптові обвали у горах. При вирішенні питання про тотожність понять стихійного лиха та явищ стихійного характеру, потрібно враховувати, що під стихійним явищем розуміють подію, що викликана явищами природи, які не можна попередити, які не підпорядковуються впливу людської сили (повінь, землетрус, урагани) [151, с. 354].     

Іноді надзвичайні перешкоди, хоча і не можуть бути кваліфіковані як стихійні явища, але за значенням викликаних ними наслідків для перевезень, мають бути дорівнені саме до таких явищ. Це, наприклад, військові дії, розпорядження органів влади, встановлення карантину, аварії  вантажовідправників тощо. Усі такі перешкоди ототожнюються за правовими наслідками з стихійними явищами, так як за своїм результатом вони можуть виявитися рівними руйнівним явищам природи, а, отже, мати непереборний характер.

За логікою такі поняття, як стихійне лихо, явища стихійного характеру та стихійного порядку відрізняються своїми змістовими відтінками. Так, “стихійна причина”, “явище стихійного характеру” значать лише прояви відомих сил природи без зазначення на благотворні або згубні наслідки та без зазначення їх інтенсивності. В терміні “стихійне лихо” вже явно міститься і додаткове значення – шкідливі результати, що настають від дій природних сил [151, с. 354-355]. Але норми законодавства, що регулюють перевезення, та норми, що містяться в договорах перевезення вантажів автомобільним транспортом, дають підстави говорити про те, що ці терміни мають на увазі завжди шкідливі, згубні наслідки, оскільки такі події у всіх випадках наводяться як непереборні перешкоди до виконання зобов’язань з перевезення. Отже, названі поняття мають бути визнані однозначними та повністю тотожними.

Але, чи є тотожними стихійна причина, явище стихійного характеру, стихійне лихо, і чи складають вони зміст поняття непереборної сили? Безперечно, що всі ці поняття пов’язуються в тексті договорів з поняттям непереборної сили і відповідь в даному випадку залежить від точного знання умов місця та часу події.

В ЦК немає окремої статті, яка була б присвячена непереборній силі. Лише з ч. 1 ст. 263 ЦК ми можемо з’ясувати, що непереборною силою вважається “надзвичайна або невідворотна за даних умов подія”. В юридичній же літературі міститься багато визначень, що характеризують сутність непереборної сили. Так, одні автори визначають її як таку подію, яка характеризується надзвичайністю та неможливістю попередити її доступними для даної особи засобами [71, с. 196; 131, с. 133]. Другі додають, що це виняткові та об’єктивно непереборні (у відповідній ситуації) події та явища [18, с. 752]. Треті з декількох сторін визначають непереборну силу: – “це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, ординарна, звичайна обставина, яка також може спричинювати певні труднощі для сторін. По-третє, непереборна сила – це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності” [175, с. 720].

До числа непереборних перешкод виконання перевезення можуть належати не лише явища стихійного характеру, але і розпорядження компетентних органів влади, наприклад: заборона відправки вантажів в певних напрямках; рішення про введення надзвичайної екологічної ситуації в окремих місцевостях тощо. Дійсно, автотранспорт перевозить вантажів на великі відстані, в різні пори року, в різних кліматичних умовах. Відповідно до ст. 18 САТ тимчасове припинення або обмеження  перевезень  вантажів автомобільними шляхами може провадитись тільки  в  разі  явищ  стихійного  характеру  або  в   зв’язку   з шляхово-кліматичними умовами. У невідкладних   випадках   органи   Державної  автомобільної інспекції можуть забороняти або обмежувати  рух  автомобілів,  які здійснюють перевезення,  по окремих ділянках вулиць і шляхів, коли користування ними загрожує безпеці руху.

Отже, підсумовуючи викладене,  слід прийти до висновку, що поняття непереборної сили може включати в себе ряд обставин: а) певні явища стихійного характеру, стихійне лихо; б) явища, прирівнювані за своїми наслідками до стихійних. Документами, що підтверджують дії таких обставин, можуть бути: свідоцтва Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили або стихійного лиха на території України; довідка Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи або їх територіальних підрозділів; рішення Президента України про введення надзвичайних ситуацій в окремих місцевостях України, затверджені Верховною Радою України, або рішення Кабінету Міністрів України про визнання окремих місцевостей України постраждалими від повені, посухи, пожежі та інших видів стихійного лиха; висновки, повідомлення інших органів, уповноважених відповідно до законодавства засвідчувати такі обставини [182, с. 27].

Ст. 132 САТ визначає, що автоперевізник і вантажовідправник звільняються від сплати  штрафу за невиконання плану  перевезень або прийнятого до виконання разового замовлення, якщо воно сталося внаслідок: а) явищ  стихійного  характеру  (заметів,  поводі,  пожежі та ін.); б) аварії на підприємстві, внаслідок якої роботу підприємства було припинено на строк не менше трьох діб; в) тимчасового припинення або обмеження перевезення  вантажів по автомобільних шляхах в порядку, встановленому ст. 18 САТ. Але, як видно, деякі пункти цього переліку вже застаріли і зараз практично не працюють. На наш погляд, перелік таких обставин повинен бути визначений новим САТ для уникнення непорозумінь щодо того, чи вважається та чи інша обставина непереборною силою.

Отже, аналіз законодавства показує, що до цього часу не встановлено єдиного поняття та переліку обставин, що звільняють суб’єктів договору перевезення вантажів від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору. Безперечно, що в кожному окремому випадку, залежно від конкретних умов, та чи інша обставина може бути визнана непереборною силою. Зрозуміло, що формальне посилання на обставини, зазначені в переліку випадків непереборної сили недостатнє для звільнення сторін від відповідальності: необхідно брати до уваги всі обставини кожного окремого випадку, розглядаючи його в зв’язку з конкретними обставинами. Не усяке стихійне явище може звільнити автоперевізника від наслідків порушення своїх обов’язків (наприклад, град, злива). Не завжди стихійне явище дорівнюється до дій непереборної сили (наприклад, звичайний туман). З іншого боку, не лише стихійне явище може бути визнано непереборною перешкодою. Наприклад, дорожньо-транспортна пригода, яка сталася не з вини перевізника і внаслідок чого був пошкоджений вантаж, який перевозив перевізник за договором.

При вирішенні питання про відповідальність перевізників під непереборною силою розуміють непереборну перешкоду, що раптово виникла, неповторювану подію, яку не можна ні передбачити, ні попередити, якщо притому надзвичайна подія мала місце за таких обставин, які не можна поставити у вину виконавцю (в цьому плані і розглядається поняття непередбачуваності події) [151, с. 355-356]. Заслуговує на увагу точка зору авторів, що ототожнюють поняття непереборної сили з причинно-випадковою обумовленістю [101, с. 172-173; 7, с. 185-190; 112, с. 360-361; 161, с. 147-148; 107, с. 153; 106, с. 22]. Але ми вважаємо найбільш повним таке визначення непереборної сили: “це об’єктивна, надзвичайна та невідворотна природна, техногенна або інша подія…, якій особа в даних умовах місця, часу та обстановки не має реальної можливості протистояти, внаслідок чого вимушено вчиняє дії чи бездіяльність, якими завдає шкоди правоохоронюваним інтересам особи…” [186, с. 143]. Крім цього необхідно додати, що обставини непереборної сили виключають необхідний причинний зв’язок, підпадаючи під категорію об’єктивно випадкових подій. Якщо немає необхідно причинного зв’язку, то не виникає і питання про вину перевізника, а отже, і про відповідальність.

Таким чином, можна визнати, що зміст поняття непереборної сили охоплює, в першу чергу, виняткові сили природи, які не можливо подолати, а також обставини, за яких шкода не могла бути попереджена всіма можливими та необхідними застережними та передбачливими заходами. Причому виконавець був не в змозі своєчасно передбачити надзвичайну перешкоду, що раптово виникла, та уникнути її. Крім того, оцінюючи обставини, що звільняють перевізника від відповідальності, треба враховувати те, хто саме створив перешкоди, за своїми наслідками рівні явищам стихійного порядку. Якщо зазначені обставини переборні і можуть бути ліквідовані автоперевізником, останній не може бути звільнений від відповідальності за шкоду, заподіяну контрагенту.

Ці обставини, визнані непереборними та невідворотними, належать до тих, які в законодавстві іменують так: “яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало”. Тому в цих випадках зазначені обставини звільняють суб’єктів договору автоперевезення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

Особливою ознакою відповідальності за договором перевезення вантажу є застосування принципу вини. Це зазначала більшість науковців як у радянській, так і у сучасній юридичній літературі [181, с. 195; 175, с. 289; 179, с. 15, 19; 80, с. 39; 185, с. 246; 70, с. 610; 106, с. 22; 120, с. 38]. 

Невиконання суб’єктом обов’язків, що покладаються на нього договором, не вжиття необхідних заходів для їх виконання, не передбачення обставин, що перешкоджають виконанню обов’язків, які він зобов’язаний був передбачити та попередити, - все це складає прояв  його вини. В більшості випадків суб’єкти договору перевезення вантажів відповідають за невиконання, викликане необережністю.