Термін “вина” вживається у ст. 924 ЦК України, крім того, наявне в цій статті посилання на обставини, що виключають відповідальність перевізника, якимперевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало, означає, що його вина презюмуєтся. В ст. 796 ЦК РФ термін “вина” взагалі не застосовується, але російські цивілісти Д.А. Мєдвєдєв, В.Т. Смирнов [42, с. 398],Г.П. Савичев [41, с. 57], О.М. Садіков [36, с. 398],  В.А. Єгіазаров [57, с. 94-95] і деякі інші автори висловлюються також за підтримку принципу вини як особливої ознаки відповідальності за договором перевезення вантажу.  

Характерною рисою відповідальності за порушення зобов’язань зперевезення вантажу є її обмежений характер. Дійсно, стосовно окремих порушень умов договору перевезення вантажу відповідальність встановлена або у формі відшкодування прямого збитку чи його частини (але не упущеної вигоди), або у формі виключної неустойки. Доречи, за законодавством Російської Федерації такий підхід законодавця заснований на положенні ЦК РФ (п. 1 ст. 400), відповідно до якого по окремим видам зобов’язань і по зобов’язанням, пов’язаним з визначеним родом діяльності, законом може бути обмежене право на повне відшкодуваннязбитків (обмежена відповідальність). На відміну від ЦК РФ ЦК України містить такі норми: збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22);договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків ( ч. 3 ст. 624).

Отже, коло порушень зобов’язань зперевезення і застосовуваних за ці порушення заходів відповідальності обмежене договором перевезення, САТ, а також главою 64 ЦК України, що містить правила, що регулюють правовідносини, пов’язані з перевезенням вантажів. Це застереження необхідне, тому що в юридичній літературі міститься позиція, суть якої полягаєв тому, що в тих випадках, коли ЦК, транспортним законодавством і договором не передбачена відповідальність за які-небудь порушення своїх зобов’язань перевізником, він повинний нести відповідальністьу вигляді повного відшкодування збитків за загальними правилами цивільногозаконодавства [36, с. 401].

У випадку порушення сторонами своїх зобов’язань, за яке не передбачена відповідальність ні угодою сторін, ні транспортним законодавством, ні главою 64 ЦК, будуть застосовуватись загальні положення цивільного законодавства про повне відшкодування збитків (ст. 623 ЦК).

Крім того, ще в радянській юридичній літературі було поставлене питання про заміну принципа обмеженої відповідальності принципом повного відшкодування збитків в транспортних правовідносинах [98, с. 97-117; 5, с. 133-134; 137, с. 81-82; 107, с. 162; 106, с. 22; 58, с. 15]. Це питання сьогодні залишається  дуже актуальним, але новий ЦК залишив це питання практично без змін. Тому важко не погодитись з думкою В.В. Луця, який зазначає: “В умовах переведення економіки на ринкові засади не можна визнавати нормальним такий стан у законодавстві, коли принцип повного відшкодування збитків при порушенні зобов’язань не здійснюється з потрібною послідовністю у всьому ланцюжку господарських зв’язків, а обмежується лише окремими його ланками” [175, с. 715] і пропонуємо внести в ЦК та в новий САТ норми про повну відповідальність сторін за договорами перевезення вантажів.

Також потрібно зазначити, що відповідно до ст. 158 САТ та розділу 15 Правил обставини,  що можуть служити підставою для відповідальності  сторін за договором перевезення вантажів автомобільним транспортомоформляються актом. Обов’язкове складання актів передбачене в таких випадках: а) невідповідність між найменуванням, масою і кількістю місць вантажу   в   натурі   і   тими   даними,    які    зазначені    у товарно-транспортній накладній; б) порушення або відсутність пломб на кузові  автомобіля  або контейнері; в) простій автомобіля у пунктах  вантаження  і  розвантаження понад встановлені норми часу; г) інші обставини (пошкодження упаковки,  вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін.