Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

ВИСНОВКИ

 

Дослідження організаційно-правових засад становлення і діяльності господарських судів України дало змогу сформулювати  найважливіші теоретичні та практичні висновки.

1. Судова влада в Україні виникла в результаті набуття судом додаткових, якісно нових функцій. Свідченням цього є сформульоване у ч. 2 статті 124 Конституції України положення про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

2. В Україні створено єдину судову систему судів загальної юрисдикції у складі місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду України. Відповідно запроваджено господарські суди замість арбітражних, які є спеціалізованими судами у системі судів загальної юрисдик­ції. Господарські суди мають бути виокремлені із системи судів загальної юрисдикції, оскільки господарський суд наділений усіма повноваженнями й атрибутами незалежної і самостійної галузі судової влади.

Це зумовлено низкою чинників:

а) специфікою предмета діяльності (розгляд господарських спорів);

б) особливістю кола суб'єктів як учасників господарського процесу (підприємств, організацій — юридичних осіб);

в) особливістю господарського процесу, що відрізняється оперативністю, відсутністю жорстокої регламентації процедури розгляду спорів і т. ін.

3. Суперечливим є положення про наділення Верховного Суду України правом перегляду в касаційному порядку постанов Вищого господарського суду України. На думку автора, Верховний Суд України має здійснювати не касаційні, а ревізійні повноваження. Тому необхідно у процесуальному законодавстві передбачити таку стадію,                                як ревізія, яку здійснюватиме виключно Верховний Суд України. Необхідно також відмежувати ревізійну інстанцію від касаційної щодо спеціалізованих судів, розподіляючи ці дві судові функції за різними судовими органами, відповідно Верховним та вищими спеціалізованими судами.

4.Основна відмінність господарсько-судової форми захисту суб'єктивних прав полягає в тому, що встановлена законом для господарського суду форма діяльності є найбільш пристосованою для розгляду і розв'язання господарських спорів, впливу господарського суду на економіку.

5. Господарський суд насамперед створювався як незалежний орган з розгляду всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними й іншими органами. Основним його завданням як спеціалізованого суду в системі судів загальної юрисдикції є захист економічних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, сприяння зміцненню законності.

6. Пропонується замість поняття ,економічні спори", визначення якого у чинному господарському процесуальному законодавстві відсутнє, використовувати поняття ,господарські спори". Останні пропонується визначити як спори, що виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку із здійсненням ними їхніх прав та обов'язків у процесі господарської діяльності.

7. Питання судового управління слід поставити в один ряд з такими важливими питаннями, як поділ влади і незалежність судової влади, оскільки поки суди не завершать перехід до сучасної структури управління, їхня незалежність буде значною мірою декларативною. Судове управління слід розуміти як сукупність управлінських впливів, спрямованих на забезпечення необхідного рівня роботи судів, належне функціонування органів правосуддя. Доцільно також судове управління називати судовим адміні­струванням, що більше відповідає природі цього явища. Предметом судового управління (адміністрування) є: питання організації судових органів, добір суддів і народних засідателів; управління кадрами судових органів; перевірка організації роботи судових органів; вивчення й узагальнення судової практики; організація роботи з ведення судової статистики.

8. Суди, у тому числі господарські, є не лише об'єктом управлінського впливу з боку органів судового управління, не лише здійснюють самоврядування, виконуючи низку управлінських функцій. Не менш важливим моментом є управлінський вплив, який здійснюють господарські суди на економічні відносини, розглядаючи і розв'язуючи спори між суб'єктами економічних відносин, активно впливаючи на них з метою дотримання законності і державної дисципліни, усунення недоліків у господарській діяльності. У цьому випадку господарські суди виступають як важливий елемент в механізмі управління економікою України, приводячи поведінку суб'єктів господарської діяльності у відповідність із встановленими нормами законодавства у цій сфері.

9. Пропонується запровадити в Україні інститут судових адміністраторів, які б організовували і керували несудовими справами під керівництвом суддів. Обов'язки судових адміністраторів повинні розрізнятися залежно від місця перебування і розміру судів. Судовий адміністратор діє в адміністративній, а не в юридичній сфері, а тому повинен мати навички управлінської діяльності. На судового адміністратора можуть бути покладені такі основні функції: керівництво кадрами, управління фінансами, потоками справ, інформацією, приміщеннями, технологічне управління, здійснення зв'язків з іншими державними установами, громадськістю, дослідницька і консультативна діяльність. Можливе здійснення цих функцій територіальними управліннями Державної судової адміністрації, повноваження яких Законом ,Про судоустрій України" не визначені.

10. Для реалізації права юридичних осіб — суб'єктів господарської діяльності на звернення з апеляційною скаргою до апеляційного суду і для виникнення апеляційного провадження необхідно подовжити термін подання апеляційної скарги — з десяти днів до одного місяця з моменту прийняття рішення місцевим господарським судом.

11. Суд касаційної інстанції перевіряє законність не лише судових актів апеляційної, а й першої інстанції. Виникає парадоксальна ситуація, коли можна оминути суд другої — апеляційної інстанції і звернутися зі скаргою на рішення суду першої інстанції одразу до Вищого господарського суду. Слід внести відповідні зміни до ГПК України з метою забезпечення обов'язковості апеляційного, а після нього — касаційного оскарження рішення суду першої інстанції. Доцільно також передбачити винятки з цього правила щодо окремих категорій господарських справ, наприклад щодо спорів про визнання нормативно-правового акту вищого і центральних органів виконавчої влади недійсним. У перегляді рішення суду першої інстанції з даної категорії справ перевіряється лише правильність застосування норми матеріального права, а отже, йому не потрібні процесу­альні повноваження апеляційної інстанції для встановлення обставин справи та їх доказування.

12. Аналіз положень законодавства, що регулює організацію діяльності господарських судів, дає змогу дійти висновку про те, що конкретно принцип диспозитивності у законодавстві не закріплений. Тому до ГПК України необхідно ввести нові норми, що закріплюють принцип диспозитивності й розкривають його зміст. Кодекс містить низку новел, що є змістом принципу диспозитивності, зокрема положення про відмову від позову, мирову угоду в суді першої інстанції тощо. Суд апеляційної і касаційної інстанцій розглядає справи за відповідними правилами, передбаченими для суду першої інстанції. Це означає, що і тут сторони можуть укласти мирову угоду, і положення про це слід закріпити у ГПК України. Пропонується, з огляду на принцип диспозитивності, передбачити право сторін на стадії підготовки закінчити справу мировою угодою та внести відповідні доповнення до ГПК України (стаття 78 ГПК України передбачає укладення мирової угоди тільки на стадії розгляду справи). До переліку завдань стадії підготовки справи до судового розгляду слід додати сприяння сторонам у примиренні, а до переліку процесуальних підготовчих дій — вжиття заходів щодо врегулювання конфлікту шляхом укладення мирової угоди.

13. 3 принципом змагальності тісно пов'язаний принцип процесуальної рівноправності сторін. Його не можна ототожнювати з принципом рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правові норми, в яких закріплені ці принципи, пропонується сконцентрувати в одній главі. Слід також доповнити ГПК України нормою про встановлення принципу змагальності, зміст якого відображено у статті 22.

14. Пропонується конкретизувати статтю 65 ГПК України, передбачивши надання сторонам більшої самостійності у представленні доказів щодо предмета господарського спору, звільнивши суддю від необхідності проведення підготовчих дій щодо надання сторонами додаткових матеріалів. Це сприятиме повнішому утвердженню принципів змагальності та рівноправності сторін.

15. Враховуючи накопичений досвід, доцільно зберегти порядок досудового врегулювання господарських спорів, але за умови розширення категорії спорів, котрі не потребують такого порядку. Слід також запровадити альтернативність права сторін на використання цього порядку при розгляді окремих спорів (наприклад, за участю підприємців-громадян, деяких видів віндикаційних і негаторних позовів тощо). Необхідно скоротити (до 15 днів) і уніфікувати встановлені процесуальні строки розгляду претензій і внести відповідні зміни до чинного законодавства.