6. У дослідженні військова служба розглядається як відповідна система зв'язків і відносин, пов'язаних з діяльністю щодо виконання повноважень державних органів з метою вирішення завдань у сфері національної безпеки держави. У правовому відношенні  військова служба являє собою систему правових норм, що регламентують військово-службові відносини, тобто права, обов'язки, обмеження, заборони та відповідальність військовослужбовців, проходження ними військової служби, порядок виникнення та припинення військово-службових правовідносин. До цієї системи входять правові норми, що складають, насамперед, частину галузі адміністративного права, а також конституційного, міжнародного, цивільного, фінансового та інших галузей права.

Зазначається, що військовій службі притаманні основні ознаки  державної служби. Однак в силу свого специфічного призначення; наявних принципів функціонування; характеру вимог до кандидатів для вступу на військову службу; правового регулювання започаткування військово-службових відносин, проходження військової служби та її припинення; встановлених для військовослужбовців повноважень, обов'язків, відповідальності, обмежень і заборон вона має певні відмінності та особливості порівняно з іншими видами державної служби, що дають підстави називати її особливим видом державної служби. Відмінність військової служби від інших видів державної служби полягає також в об'єкті управлінських відносин та в управлінні ними. Ним є суспільні відносини, що складаються, змінюються і припиняються між громадянами в процесі забезпечення оптимальних організаційних умов їх спільної діяльності в період проходження ними військової служби і які спрямовані на забезпечення національної безпеки, насамперед у воєнній сфері, а цивільної та спеціалізованої - спрямовані на забезпечення спільної діяльності громадян в політичній, економічній та інших сферах.

На підставі проведеного дослідження пропонується визначення військової служби як особливого виду державної служби, яку проходять громадяни України за призовом та добровільно (за контрактом) у військових формуваннях, утворених відповідно до закону, і яка полягає у виконанні завдань та здійсненні функцій держави щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності.

Автором запропонована найбільш оптимальна, на його думку, класифікація функцій та завдань військової служби: поділ завдань на зовнішні і внутрішні в залежності від спрямування загроз національній безпеці, а функцій - на внутрішні і зовнішні в залежності від їхньої спрямованості.

Основні принципи військової служби закріплені в Конституції України і конкретизовані в законах України на інших нормативно-правових актах. Військова служба ґрунтується на більшості основних принципів цивільної державної служби, визначених Законом України "Про державну службу". На підставі їх класифікацій, виділені наступні принципи, які є специфічними і притаманні лише військовій службі: дотримання військової дисципліни; єдиноначальність; колегіальне вироблення рішень; проведення оперативно-тактичної, мобілізаційної, бойової та морально-психологічної підготовки особового складу з урахуванням законів збройної боротьби та принципів воєнного мистецтва; комплектування на основі загального військового обов'язку і за контрактом; позапартійність; здійснення демократичного цивільного контролю тощо. 

7. З категорією військової служби, зазначає дисертант, взаємопов'язане поняття військово-службових правовідносин, які являють собою адміністративно-правові відносини і пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби. Вони є конкретним різновидом адміністративно-правових відносин, які у відповідності до вимог правової норми започатковуються, розвиваються і припиняються між їхніми учасниками при наявності певних юридичних фактів. Військово-службові правовідносини складаються з таких основних елементів: суб'єкти, об'єкти та юридичні факти. Учасники цих відносин - держава та її громадяни - є носіями визначених військовим законодавством конкретних прав і обов'язків. Об'єктом згаданих правовідносин є поведінка їх учасників (дії або утримання від дій), пов'язана зі здійсненням захисту Вітчизни від зовнішніх і внутрішніх загроз. До юридичних фактів, які є підставою для виникнення, зміни та припинення військово-службових правовідносин, можна віднести дії та події. Це - особливі, владні адміністративно-правові відносини, пов'язані з виконанням державних посадових обов'язків і функцій. Одним з головних принципів військово-службових відносин є принцип єдиноначальності. На підставі проведеного дослідження пропонується визначення військово-службових відносин як адміністративно-правових відносин, які у відповідності до правової норми та наявності певних юридичних фактів складаються між наділеними конкретними правами і обов'язками їх суб'єктами,  якими є держава в особі її військових органів та громадяни України і які пов'язані з організацією та функціонуванням військової служби.

8. З'ясування правових основ військової служби, на думку автора, дозволяє зробити висновок, що основоположним для загальнотеоретичного розуміння військової служби є поняття військовослужбовця як суб'єкта військово-службових правовідносин, оскільки воно відображає найістотніші фундаментальні закономірності функціонування цього правового інституту та логічно визначає понятійний апарат військової служби, зміст та взаємозв'язок її понять і категорій. Правовий статус військовослужбовця характеризується наступними ознаками: як державна особа, він наділений відповідними повноваженнями і здійснює державні функції; можливістю мати особливі, владні, організаційно-розпорядчі повноваження; наявністю суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, пов'язаних зі здійсненням службових функцій; наявністю статусу особливого суб'єкта кримінальної, адміністративної та матеріальної відповідальності.

Правовий статус (становище) військовослужбовця, що є складовою військово-службових правовідносин, складається із загального та власне військово-службового статусу. Останній по суті і визначає правове становище військовослужбовця, його права, обов'язки та відповідальність. Згаданий статус є однією з важливих політико-юридичних категорій, яка невід'ємно пов'язана з соціальною структурою суспільства, рівнем демократії, станом законності в державі. Правовий статус військовослужбовця залежить від: умов проходження служби; суспільно-політичної чи державно-правової ситуації в державі; перебування у складі підрозділів Збройних Сил України на території інших держав.

Особливість правового статусу військовослужбовця полягає в тому, що даний статус безпосередньо пов'язаний з відповідними правовими обмеженнями і заборонами, які, у свою чергу, збалансовуються державними гарантіями, пільгами і компенсаціями. Актуальним для військової служби лишається питання реальної деполітизації військовослужбовців. Вирішення цього питання можливе двома шляхами: у запровадженні конституційної норми щодо обмеження військовослужбовців у пасивному виборчому праві, тобто, праві бути обраним до органів влади, або ж запровадження законодавчої норми щодо звільнення військовослужбовця з військової служби у зв'язку із здійсненням ним політичної діяльності.

На основі вивчення правозастосовної практики в даній праці обґрунтовано доцільність внесення відповідних змін до частини першої статті 17 Закону України "Про Збройні Сили України" стосовно обмеження перебування військовослужбовців у профспілках шляхом призупинення їхнього членства в них на період проходження військової служби. Це тим самим усуне колізію з нормами статті 36 і 37 Конституції України і відповідатиме міжнародній практиці.

З метою вирішення проблеми щодо визначення діянь, які є дисциплінарними правопорушеннями, що відповідатиме положенням пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, запропонована й обґрунтована необхідність прийняття Дисциплінарного кодексу військовослужбовців, в якому доцільно визначити правопорушення, що стосуються питань проходження військової служби.

9. Порівняльний і формально-юридичний аналіз системи правових джерел військової служби,  під якими розуміються здійснювані органами державної влади України встановлення правових норм і документальні форми їх вираження, тобто нормативно-правові акти, дає авторові підстави стверджувати, що вони складають основу функціонування військової служби, і за юридичною значимістю та походженням мають різний статус та ієрархічний рівень.

В Україні в цілому створена законодавча база регулювання суспільних відносин у воєнній сфері. Однак аналіз процесу її становлення та функціонування вказує на наявність таких недоліків цієї бази, як: непослідовність ухвалення необхідних нормативно-правових актів; їхня внутрішня недосконалість та неконкретність; утворення правових колізій; не в повній мірі відпрацьовані нормативно-правові акти і статутні документи щодо участі підрозділів Збройних Сил України в миротворчих операціях.

Сучасні загрози світовому співтовариству вимагають нових підходів до розв'язання проблем національної безпеки. У зв'язку з цим існує потреба в напрацюванні нових доктринальних чинників та вдосконаленні правового регулювання діяльності військових формувань, уточнення та врегулювання військово-службових відносин, які змінюватимуться в залежності від виконання уточнених завдань.

У відповідності до міжнародного досвіду пропонується, в залежності від важливості та за функціональною сферою, наступна схема системи правових актів у воєнній сфері, спрямованих на врегулювання суспільних правовідносин, пов'язаних з військовою службою: Конституція - Закон про основи національної безпеки - закони у воєнній сфері - міжнародні угоди у воєнній сфері - Воєнна доктрина - Стратегія національної безпеки - державні програми у воєнній сфері - підзаконні нормативно-правові акти (включаючи відомчі).

Крім того, у зв'язку із запровадженням в Україні механізму переходу на військову службу за контрактом вбачається необхідним врегулювання певних питань у воєнній сфері, які нині регулюються переважно нормами підзаконних актів, нормами закону. Це стосується, зокрема, питання визначення статусу військовослужбовця  нормами закону "Про правовий статус військовослужбовця", а також врегулювання процесу просування його по службі та військово-службових відносин на цьому етапі нормами закону шляхом прийняття закону "Про військову службу в Україні". Це відповідало б положенням Конституції України в частині виключного регулювання законом засад праці, якою і є військова служба.

10. Для забезпечення якісного виконання військовослужбовцями своїх службових обов'язків законодавець визначив систему правових гарантій їх службової діяльності, тобто закріплених у законодавстві засобів та способів забезпечення реалізації й захисту прав і свобод військовослужбовців. Вони являють собою правові положення, які характеризують соціально-правову сторону статусу військовослужбовця і пов'язані із застосуванням правових норм. Виражаються вони в діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, посадових осіб та самих військовослужбовців.