Підсумовуючи викладене в розділі, зазначимо наступне.

1. Комплектування військової служби, на відміну від цивільної державної, здійснюється не одним, а двома шляхами (способами): за призовом та прийняттям громадян на військову службу за контрактом (на добровільній основі). Вступ громадян на військову службу за призовом здійснюється на підставі  одностороннього, імперативного волевиявлення держави. У цьому випадку військово-службові відносини започатковуються на підставі дії конституційного принципу щодо обов'язку громадянина захищати свою Вітчизну.  Вступ громадян на військову службу за контрактом - це їхнє конституційне право на вибір професії і здійснюється за умов, визначених чинним законодавством.

Оскільки процес відбування військової служби та пов'язані з нею військово-службові відносини започатковуються шляхом видання командиром  військової частини (органу) адміністративного наказу, в якому зазначена дата їх започаткування, то всі правові відносини, що виникають і тривають до видання зазначеного наказу, необхідно віднести до етапу вступу громадянина на військову службу. Цьому етапу не притаманні такі елементи, що притаманні етапу відбування служби, як: призначення на військову посаду, перебування на ній та переміщення по посаді; наявність у громадянина статусу військовослужбовця з його елементами прав, обов'язків і відповідальності; проходження атестації; перебування в резерві кадрів та інші. Тобто вступ на військову службу є окремим, специфічним етапом, пов'язаний з підготовкою до проходження громадянином військової служби.

2. Контракт про проходження військової служби за своєю правовою природою відрізняється від трудового та цивільно-правового видів. Він являє собою особливий вид адміністративно-правового договору. Істотними умовами його укладення є строк, на який він укладається, та добровільне волевиявлення його суб'єктів. При аналізі механізму укладення контракту про проходження військової служби в Україні можна виділити наступні форми прийняття громадян на військову службу за контрактом: прийняття на військову службу за першим контрактом та укладення нового контракту, кожна з яких має свої особливості.

3. Ключовим моментом проходження військової служби є просування по ній, або іншими словами, реалізація військово-службової кар'єри. Як правило - це  призначенням на вищу посаду. Просування по службі є процесом професійного зростання, росту авторитету, підвищення статусу в навколишньому середовищі. Він залежить як від об'єктивних, так і суб'єктивних чинників.

Основною умовою для призначення військовослужбовця на посаду є добровільність і взаємна згода сторін військово-службових відносин. Процедура призначення обов'язково формалізується прийняттям відповідного акту - наказу. Іншим видом підвищення по службі є присвоєння військовослужбовцям чергових і позачергових звань.

Підвищення військовослужбовців на посаді відбувається, як правило, за умови перебування їх у кадровому резерві та на підставі висновку атестаційної комісії. Резерв кадрів створюється з метою формування професійно підготовленого, насамперед офіцерського, особового складу, збереження та зростання їх інтелектуального потенціалу.

4. При просуванні по службі військовослужбовець може набувати статусу "військової посадової" та "військової службової" особи, уніфікація та визначення співвідношення яких є інституційною проблемою. Законодавче закріплення наведених в цьому розділі дефініцій та співвідношення згаданих термінів надає можливість уникнути підміни цих понять, унормовує чітке їх застосування на практиці.

5. Ефективність виконання військовослужбовцем службових обов'язків  значною мірою залежить від належного правового регулювання умов, в яких він проходить службу. Як свідчить сучасна практика, держава не повною мірою виконує взяті на себе зобов'язання щодо забезпечення військовослужбовців необхідним для здійснення оборони держави. Це негативно впливає на загальний стан боєготовності та боєздатності військ і вказує на необхідність проведення в державі воєнної реформи, предметом якої має бути сукупність взаємопов'язаних елементів: адміністративна реформа у частині, що стосується удосконалення структури Воєнної організації держави; реформа адміністративного права у воєнній сфері; реформа військової науки.

6. Припинення військово-службових правовідносин, як і їх встановлення,  здійснюються шляхом їх юридичного оформлення, під чим розуміється нормативно визначений порядок звільнення військовослужбовців з військової служби і є  заключною, кінцевою стадією просування військовослужбовця по службі. Зазначена стадія має такі спільні з етапом просування по службі елементи, як: наявні військово-службові відносини; різні види забезпечення військовослужбовців;  обов'язкове медичне обстеження; наявний статус військовослужбовця з відповідними правами, обов'язками, заохоченням та юридичною відповідальністю тощо, які хоч і специфічно, але мають інтегративні властивості і "працюють" на досягнення головної мети зазначеної системи - підтримання військовослужбовця на належному професійному рівні і його готовності до захисту Вітчизни.

Припинення військово-службових правовідносин здійснюється внаслідок настання правових підстав, визначених законодавством у воєнній сфері. Ними є відповідні юридичні факти - події і дії, останні з яких можуть бути правомірними і неправомірними. На відміну від цивільної державної служби, звільнення з військової служби здійснюється за двома формами - у запас і у відставку.

7. Незважаючи на законодавче врегулювання підстав для звільнення з військової служби, є доцільним розширення їх переліку. Урахування іноземного досвіду щодо регулювання цього питання сприятиме  інтересам забезпечення національної безпеки і відповідатиме загальновизнаним демократичним принципам щодо права людини на вільний вибір професійної діяльності.