1. викласти п. 1. ст. 328 проекту КПК в новій редакції, яка б точно визначала перелік підстав зміни територіальної підсудності, основними з яких виступають:
   • відвід або самовідвід одного чи декількох суддів у відповідності з обставинами і порядком чітко визначених в окремих статтях КПК, якими виключається участь судді в розгляді справи, внаслідок чого не має можливості замінити їх іншими суддями (в т.ч. якщо у суді, якому підсудна справа не вистачає суддів для її розгляду);
   • місце знаходження (проживання чи роботи) більшості учасників кримінального судочинства (обвинуваченого, потерпілого, свідків) за межами території, на яку розповсюджується юрисдикція даного суду, при наявності ініціативи всіх обвинувачених, вираженої у клопотанні;
   • введення режиму надзвичайного стану;
2. закріпити за сторонами право ініціації зміни територіальної підсудності;
3. доповнити п.п. 2, 3, 4 ст. 328 вимогою: "...на підставах, вказаних в частині першій даної статті, про що виноситься постанова" або викласти дану вимогу в окремому п'ятому пункті.

         Керуючись цими правилами, у випадку порушення територіальної підсудності, суд може розглянути справу тільки, якщо сторони не заперечують проти цього, а, отже таке порушення може бути обґрунтуванням для оскарження вироку як такого, що винесений незаконним судом.

         14. Науково обґрунтоване використання спеціальної або персональної підсудності та побудова системи судів за принципом спеціалізації в жодному разі не означає, що при розгляді справ має місце відхилення від загальних демократичних принципів, зокрема, принципу рівності громадян перед законом і судом, оскільки вони діють в рамках співвідношення загального і виключного. Спеціальна та персональна підсудність як інструменти побудови процесуальної форми та системи судових установ дозволяють забезпечити соціально корисний ефект за умови їх застосування лише в тих виключних випадках, коли це соціально обумовлено, дозволяє врахувати принципові відмінності правовідносин, є економічно обґрунтованим і дає додаткові можливості для забезпечення справедливого правосуддя.

         Перелік осіб, до яких застосовуються правила спеціальної та персональної підсудності, має бути обмеженим і чітко визначеним. Тому, застосування персональної підсудності щодо "... службових осіб, які займають особливо відповідальне становище", запропоноване суб'єктами законотворчості до ст. 326 проекту КПК України, є необґрунтованим. З цих же підстав слід виключити з п. 2 ст. 325 проекту КПК, в якій визначається підсудність справ військовим судам, наступну фразу: "... та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України".

         15. Основну формулу визначення підсудності кримінальних справ військовим судам слід сформулювати наступним чином: військові суди розглядають всі справи про військові злочини, які вчиненні визначеним законом колом військовослужбовців та військовозобов'язаних.

         Підсудність військовим судам має подвійний характер: реальний і потенційний. За звичайних умов коло підсудних військовим судам справ повинно бути обмежене і у визначених законом випадках розширюватись до чітко встановлених меж. Неврахування екстраординарних ситуацій, за яких діяльність "цивільних" судів є малоефективною або взагалі неможливою, може призвести до перевтілення військових судів у надзвичайні, що, як свідчить історія, вже не раз відбувалось.

16. Враховуючи тенденцію розширення участі України у миротворчих операціях за кордоном, доцільно включити до проекту КПК наступну норму: "Військовим судам, які дислокуються за межами території України, підсудні кримінальні справи про передбачені Кримінальним кодексом України злочини, скоєні військовослужбовцями Збройних Сил України на території країни дислокації військового формування, або вчинені при виконанні службових обов'язків, якщо інше не передбачено міжнародним договором України".

         17. Військові суди слід віднести до спеціалізованих, для чого необхідно виключити друге речення п. 1 ст. 19 Закону України "Про судоустрій України", згідно якого військові суди належать до загальних судів, та викласти пункт 2 цієї статті в такій редакції: "Спеціалізованими судами є військові, господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані суди".

         18. Специфіка такого особливого суб'єкта кримінального переслідування як неповнолітній вимагає і специфічну систему правосуддя, яка реалізується шляхом створення автономної підсистеми спеціалізованих судів у справах неповнолітніх з особливими правилами судочинства та участі фахівців в галузі педагогіки та психології. Повноваження цих судів визначаються правилами персональної підсудності, відповідно до яких ювенальні суди розглядають справи про злочини, вчинені особами певного віку (зазвичай до 18 років). За такої ситуації правила предметної підсудності диференціюють склад суду в залежності від роду злочину, вчиненого неповнолітнім. В ювенальних судах колегіальний склад суду має застосовуватись більш широко ніж в загальних судах, що виступає додатковою процесуальною гарантією забезпечення прав та законних інтересів неповнолітніх. Якщо відповідно до правил підсудності за зв'язком справ неповнолітній підлягає віданню загального суду, то за ним має переходити комплекс додаткових гарантій, зокрема, розгляд справи колегіальним складом суду.

         Спеціалізація ювенальних судів передбачає необхідність застосування відповідних знань особами, які здійснюють правосуддя. В Україні судді та народні засідателі мають проходити додаткову підготовку з питань психології неповнолітніх, а програма юридичної освіти має включати спеціальний навчальний курс. Крім того, обрання народних засідателів для ювенальних судів із загальних списків має передбачати обмеження щодо осіб позбавлених батьківських прав, а також щодо осіб, які раніше притягались до кримінальної відповідальності. Народними засідателями в цих судах повинні бути, перш за все, особи, які мають власних дітей або досвід їх виховання. Доцільно також формувати склад суду з представників різних статей, враховуючи існуючи психологічні відмінності у чоловіків та жінок.

         19. Аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових праць, а також законодавчої практики свідчить про те, що під особливими судами історично розуміються суди спеціалізовані. Тому з метою усунення термінологічних та змістовних непорозумінь слід змінити редакцію ч. 5 ст. 125 Конституції України та відповідної їй ч. 4 ст. 3 Закону України "Про судоустрій України" і викласти їх в наступній редакції: "Створення надзвичайних судів не допускається". Тим самим буде проведена чітка межа між спеціальною та надзвичайною підсудністю.

         20. Надзвичайним визнається суд, створений для розгляду конкретної справи (групи справ) за особливим розпорядженням верховної державної влади або уповноваженої нею особи, а також постійно діючий суд, звичайно спеціалізований (особливий), на розгляд якого владним велінням передані окремі справи, які за загальними правилами йому не підсудні. Вказаним судам властиві такі взаємопов'язані ознаки: особливі політичні задачі, спрощений процесуальний порядок розгляду справ, спеціально підібраний склад суду, ігнорування принципів рівності громадян перед законом і судом та законного судді, залежність суду від органів виконавчої влади та недотримання ряду інших демократичних принципів правосуддя. Всі ці ознаки як в сукупності так і окремо визначають надзвичайну підсудність справи суду.

Як свідчить історичний досвід потреба у створенні надзвичайних судів виникає в умовах запровадження воєнного стану та інших надзвичайних обставин. За своєю суттю інститут військової юстиції найкраще пристосований для застосування екстраординарної підсудності, шляхом надання військовим судам на розгляд справ, які за звичайних умов їм непідсудні.

         21. Підсудність за зв'язком справ має забезпечити дію правил, згідно яких у випадку конкуренції за предметною підсудністю справа розглядається вищим судом; територіальною підсудністю - судом, у районі діяльності якого вчинено більш тяжкий злочин; спеціальною або персональною підсудністю - загальним, а не спеціалізованим (військовим чи ювенальним) судом. При цьому, підсудність справ загальному суду (звичайна підсудність) має пріоритет над підсудністю справ спеціалізованим судам (спеціальною підсудністю військовим та ювенальним судам).

Пропонується об'єднати вказані правила підсудності за зв'язком справ в одній статті і викласти їх у такій редакції:

Стаття _____ Підсудність за зв'язком справ

1. Якщо особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні судам різного рівня, справа розглядається судом вищого рівня.

2. У разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню однієї або декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні різним однонайменним судам, справу розглядає той суд, у районі діяльності якого вчинено більш тяжкий злочин. У разі, коли вчинено кілька злочинів однакової тяжкості, справа розглядається судом, у районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство, або за місцем знаходження більшості свідків чи потерпілих.

3. При обвинувачені групи осіб, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна військовому суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається військовим судом при відсутності заперечень особи, яка не є суб'єктом військового злочину. При наявності заперечень зі сторони вказаної особи кримінальна справа щодо неї виділяється в окреме провадження і розглядається відповідним загальним невійськовим судом. У випадку, якщо виділення кримінальної справи в окреме провадження неможливо, дана кримінальна справа у відношенні всіх осіб розглядається відповідним загальним невійськовим судом. Розгляд кримінальних справ військовими судами у відношенні осіб, які не є суб'єктами військового злочину не допускається, за винятком випадків, передбачених цією статтею.

         22. Визначення підсудності кримінальної справи вимагає в сучасних умовах встановлення не тільки конкретного суду, а й складу цього суду. Інститут підсудності доповнюється новим елементом - підсудністю справ різним складам суду. Теорія процесу та законодавча практика висуває такі критерії розмежування підсудності справ різним складам суду: матеріально-правові властивості справи, основним критерієм яких є тяжкість злочину, що характеризується максимальною мірою покарання за його скоєння; процесуальні властивості, в основу яких покладені такі критерії як волевиявлення сторін та суду; персональні ознаки особи підсудного; ланка судової системи, в якій розглядається справа по першій інстанції. В цьому плані існуюча в Україні система критеріїв розподілу підсудності між одноособовим і колегіальним складами суду потребує належного впорядкування з використанням альтернативних процесуальних форм та наданням обвинуваченим права вибору.