Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

  • strict warning: Only variables should be passed by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/modules/book/book.module on line 559.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.

ВИСНОВКИ

Сторінки матеріалу:

 

За результатами проведеного дослідження в дисертації обґрунтовуються наступні основні положення, висновки та пропозиції.

1. Підсудність - це відношення між юридичною справою та судом, в силу якого в залежності від сукупності ознак і властивостей справи закон встановлює, в якому суді і в якому складі цього суду вона повинна розглядатися по першій інстанції. Інститут підсудності має подвійну правову природу, що проявляється в його одночасному закріплені як в процесуальному праві, так і в судоустрої.

 2. Правила підсудності визначають стійкій юридичний зв'язок між юридичною справою та судом на основі збалансування публічних інтересів правосуддя з правами приватного інтересу в сфері юстиції. Правила підсудності дозволяють визначити конкретний суд та його склад, які повинні розглянути справу по першій інстанції; лежать в основі права особи на законного суддю; сприяють досягненню завдань кримінального судочинства; підвищують виховну та попереджувальну роль правосуддя; є процесуальною гарантією забезпечення прав і свобод людини; забезпечують реалізацію принципів правосуддя, зокрема, принципу незалежності суддів та можуть виступати елементом регулювання міжнародних відносин. Правила підсудності чітко окреслюють суверенне право держави на здійснення правосуддя в межах своєї території.

3. З юридичної природи правил підсудності випливають такі основні положення, що складають зміст принципу законного судді.

  1.  Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом.
  2.  Кожна людина заздалегідь має право знати, який суд і в якому складі у відповідності із законом може розглядати справу, якщо така виникне.
  3.  Суд не тільки вправі, а й зобов'язаний ухилитися від розв'язання справ, йому не підсудних, і навпаки суд не вправі ухилитися від розв'язання підсудних йому справ і зобов'язаний прийняти їх до свого провадження; тільки при наявності законних підстав, відкривається шлях до переносу справи до іншого суду.
  4.  Цьому праву та обов'язку суду відповідає обов'язок сторін підкоритися вимогам "належного" суду, тобто компетентного суду, а також право вимагати суду незалежного і неупередженого.
  5.  Питання про підсудність можуть бути порушені не тільки сторонами, а й судом.
  6.  Вказані питання можуть бути порушені в будь-який момент провадження.
  7.  Взаємна згода сторін на зміну законної підсудності справи, як загальне правило, не може мати ніякого процесуального значення. Publicum jus pactis privatorum mutari non potest[51].
  8.  Закони, що визначають межи (обсяг) влади суду, не повинні тлумачитись розширено. Суд може прийняти до свого розгляду лише ті справи, до розгляду яких він уповноважений законом. Підсудність повинна бути точно встановлена в законі, а не визначатися стосовно конкретної справи, наприклад, за ознакою її "особливої складності", "виняткового громадського значення" або "доцільності". Lex simper cera est[52].
  9.  Суд сам повинен вирішувати, чи підсудна йому справа, що надійшла на його розгляд, не звертаючись до посередництва або вказівок вищого суду. Кожен суд повинен знати закони (jura novit curia).
  10.  В основі рішення суду про підсудність повинен бути той акт, який визнається законним приводом до початку справи. До перевірки цього акту по суті, як і обставин, що в ньому викладені, суд може приступити тільки попередньо, отже до визнання справи підсудної саме цьому суду, він сприймає на віру викладенні обставини, не розпочинаючи їх дослідження на достовірність.
  11.  Підсудність справи може бути змінена тільки на підставі об'єктивних чинників, встановлених в процесуальному законі і не повинна залежати від суб'єктивного угляду суду чи прокурора.

         4. З огляду на значення принципу законного судді доцільно закріпити його в Конституції України та КПК України. Зокрема, норму, згідно якої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у тому суді і тим суддею, до підсудності якого вона віднесена законом, має сенс включити до статті 55 Основного Закону.

5. Підсудність як історичне явище слід розглядати в нерозривному зв'язку із тими конкретно-історичними умовами, в яких вона функціонує, враховуючи економічні, соціально-політичні зміни в суспільстві та обумовлених ними зміни в організації судової системи. В історії людства інститут підсудності нерідко використовувався в суто політичних цілях для обґрунтування введення надзвичайних судів та розширення юрисдикції військових судів.        

6. В сучасних умовах можна виділити такі відносно самостійні види підсудності: добровільна та обов'язкова (необхідна), звичайна та надзвичайна, загальна та особлива (спеціальна), персональна, предметна (родова, реальна), територіальна (місцева), виключна, альтернативна та за зв'язком справ.

7. Правила предметної підсудності залежать від суспільно-політичних процесів, визначаються повноваженнями суду та правовими критеріями, що встановлюють тяжкість вчиненого злочину шляхом кваліфікації за статтями кримінального закону і ґрунтуються на таких ознаках як тяжкість покарання та вид (род) скоєного злочину. Застосування в чинному законодавстві суми приєднаного до кримінальної справи цивільного позову в якості критерію розмежування предметної підсудності є недоцільним.

8. З огляду на доцільність виконання апеляційними та касаційними судами лише власних функціональних повноважень, слід визнати розгляд справ по першій інстанції виключною компетенцією місцевих судів. Існуюча підсудність справ апеляційним судам може розглядатись лише як виключення щодо обмеженого і чітко визначеного кола справ від якої, згодом, варто відмовитись. За таких умов правила предметної підсудності будуть здійснювати розподіл справ між різними складами суду, а у випадку впровадження мирової юстиції - також між загальними та мировими судами.

Необґрунтованим видається запропоноване суб'єктами законодавчої ініціативи в ст. 326 проекту КПК України істотне розширення повноважень апеляційних судів щодо розгляду справ по суті. Зокрема, кримінальні справи, у яких містяться відомості, що становлять державну таємницю, доцільно передати на розгляд не апеляційних судів, як це пропонується в п. 2 ст. 326 проекту КПК, а створеному в місцевих судах спеціалізованому складу суддів, юрисдикція якого має поширюватись на територію діяльності кількох місцевих судів.

З часом слід також виключити норму, згідно якої Верховний Суд України дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину (ч. 6 ст. 111 Конституції України, п.п. 3 п. 2 ст. 47 Закону "Про судоустрій України"). На нинішньому етапі доцільно передбачити в КПК спеціальні процесуальні гарантії, які б мінімізували вплив цього висновку на суддів, що будуть розглядати таку справу по першій інстанції.

9. Створення системи мирових судів є одним з найбільш оптимальних шляхів розвитку судоустрою та судочинства в напрямку організації ефективного правосуддя. На розгляд мирових судів слід віднести кримінальні справи про злочини за які може бути призначене максимальне покарання, яке не перевищує двох років позбавлення волі, а також справи приватного обвинувачення та справи, які підлягають закриттю при досягненні мирової угоди. Всі інші справи розглядатимуться по першій інстанції місцевими загальними судами, а апеляційні та касаційний суди здійснюватимуть лише, відповідно, апеляційне та касаційне провадження.  

10. Підсудність кримінальної справи та її зміна має бути чітко визначена законом, а не встановлюватись за суб'єктивними ознаками доцільності. З метою дотримання принципу законного судді слід виключити в статті 34 КПК України частину другу і в статті 232 КПК України частину третю та відмовитись від впровадження подібних норм у проекті КПК. Визначення підсудності повинно бути обумовлено об'єктивними чинниками, а не залежати від суддівського чи прокурорського угляду. Тому вже зараз повинен бути встановлений мораторій на вилучення апеляційним судом (ч. 2 ст. 34 КПК) чи прокурором (ст. 232 КПК) справ з підсудності місцевих судів.

         11. Розмежування повноважень судів однієї ланки в межах окремої судової підсистеми здійснюється за правилами територіальної підсудності. Основною ознакою (підставою), яка визначає територіальну підсудність справ є місце скоєння злочину; допоміжними, згідно закону, є: місце закінчення дізнання чи досудового слідства в даній справі, місце проживання чи роботи обвинуваченого, а також місце знаходження більшості свідків. Крім того, теорії кримінального процесу відомі і інші ознаки територіальної підсудності: місце затримання, перебування та проживання обвинуваченого, місце знаходження (проживання) потерпілого, місце виявлення злочину, місце порушення кримінальної справи, місце розповсюдження злочину, місце народження обвинуваченого, які потребують глибокого аналізу при подальшому удосконаленні чинного кримінально-процесуального законодавства, враховуючи, в тому числі, тенденції зближення з процесуальними системами країн Європи.

12. Місцем вчинення тривалих злочинів є місце, де скоєно злочинний акт, з якого він почався, у випадку продовжуваних злочинів - де скоєні останні дії, а у випадку злочинної бездіяльності - де особа повинна була вчинити необхідні дії або де настав суспільно небезпечний результат. Місцем вчинення злочину за співучастю слід вважати те місце, де виконавець здійснив і закінчив свої суспільно-небезпечні дії. Якщо в різний час і в різних місцях скоєно декілька злочинів, то справа підсудна суду, в районі діяльності якого був скоєний останній злочин.

         З метою конкретизації правил територіальної підсудності доцільно доповнити ст. 327 проекту КПК пунктом "3" в якому зазначити: "Кримінальна справа про злочин, який був розпочатий у районі діяльності одного суду, а закінчений в районі діяльності іншого, розглядається судом, в районі діяльності якого злочин був закінчений або припинений".

         13. В законодавчій та судовій практиці склалась тенденція недооцінки значення територіальної підсудності, що не виключає можливість вирішення питання про передачу справи в той чи інший суд довільно, на підставі суб'єктивних уявлень посадових осіб, які діють поза рамками судової процедури. З метою подолання подібної практики пропонуємо внести до проекту КПК України наступні зміни і доповнення: