Актуальність теми. Соціально-економічні зміни, які відбуваються в Україні протягом останніх років, суттєво вплинули на розвиток трудових відносин. Поступово відкривається все більше шляхів реалізації права громадян на працю, передбаченого ст. 43 Конституції України [75][1]. Держава зобов'язалася створювати умови для його повного здійснення. Це полягає, не в останню чергу, у розширенні можливостей для використання найманої праці, збільшенні кількості роботодавців. Окрім юридичних осіб правом наймання працівників наділені також фізичні особи: громадяни України, іноземці та особи без громадянства.

Нещодавно укладення трудових договорів між фізичними особами не було поширеним явищем, тому що система господарювання, як і в цілому суспільний устрій, не стимулювали  використання громадянами праці інших осіб для створення прибавочної вартості у виробничій діяльності. Використання праці фізичними особами обмежувалося обслуговуванням особистих потреб, наданням технічної допомоги особам, зайнятим літературною та творчою діяльністю. Засади нормативно-правового регулювання трудових відносин між фізичними особами визначалися підзаконним нормативним актом - Положенням про умови праці осіб, які працюють у громадян за договорами, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВСРПС 28 квітня 1987 р.[99][2].

Побудова в Україні ринкової економіки обумовила розвиток підприємництва, в тому числі на засадах приватної власності без створення юридичної особи. З'явився і набуває ваги клас підприємів, які використовують найману працю у виробничих цілях з метою одержання прибутку. За інформацією Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва на початок 2003 року було зареєстровано понад 2,3 млн. підприємців - фізичних осіб, і ця цифра зростає [79, с.4][3]. Відповідно збільшується кількість працюючих у малому бізнесі. Майнова диференціація суспільства призвела до збільшення кола осіб, які мають потребу і можуть на оплатних засадах наймати працівників для обслуговування особистих потреб, наприклад, охоронців, хатніх господарок, садівників тощо.

Законом України від 7 лютого 1991 року "Про власність" [120][4]  закріплено право власника на договірній основі використовувати працю громадян, забезпечуючи при цьому соціальні та економічні гарантії та права, визначені законодавством. Власність може використовуватись не лише для задоволення особистих потреб, але і для заняття підприємницькою діяльністю. Право наймання працівників є похідним від права людини вільно володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами власності, результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Можливість користуватися працею іншої особи створює обов'язок щодо її оплати, здійснення соціального страхування працівника тощо. Але ще не відбулося усвідомлення роботодавцями своєї соціальної ролі у суспільстві не лише як власника, але як організатора процесу праці, суб'єкта, який приймає нелегку ношу, бере відповідальність за долю інших. Тому держава не може залишатися осторонь проблем, які притаманні новому сегменту ринку праці, адже зростання масштабів використання фізичними особами праці інших осіб вимагає вдосконалення механізму правового регулювання трудових відносин між ними.

Законом України від 5 липня 1995 року "Про внесення змін і доповнень до Кодексу законів про працю України" у ст. 21 кодексу фізичних осіб було визнано стороною трудового договору. Законом України від 24 грудня 1999 року до Кзпп внесено зміни, за якими запроваджено обов'язкову письмову форму трудового договору з фізичною особою та його реєстрацію в державній службі зайнятості за місцем проживання роботодавця.

Ці перші кроки спрямовані на створення цивілізованих трудових правовідносин між фізичними особами. Новий Трудовий кодекс України, процес розробки і прийняття якого зараз триває, якраз і має на законодавчому рівні закріпити таку юридичну модель трудових правовідносин за участю роботодавців - фізичних осіб, яка б відповідала інтересам і працівника, і роботодавця.

Актуальність цього дисертаційного дослідження обумовлена і тим, що особливості трудових правовідносин за участю роботодавців - фізичних осіб довгий час залишалося поза увагою дослідників як на монографічному, дисертаційному рівні, так і на рівні окремих наукових робіт. Проблеми  їх правового регулювання, правосуб'єктності роботодавців - фізичних осіб, форми трудового договору між фізичними особами досліджували такі вчені, як Н.Б. Болотіна, О. Заржицький, Д. Миргородський, П.Д. Пилипенко, І.М. Якушев, О.М. Ярошенко; можливості вказаних роботодавців бути стороною колективного договору аналізували Г.С. Гончарова, В.В. Жернаков, І.О. Лосиця.

Не применшуючи наукового значення робіт названих учених, слід вказати, що спеціального комплексного дослідження трудових правовідносин за участю роботодавців - фізичних осіб в Україні ще не проводилось. Наукові дослідження у цій сфері є особливо потрібними зараз, коли завершується новий кодифікаційний процес, сформовано певну законодавчу базу регулювання відносин, які виникають під час використання найманої праці фізичними особами. При цьому потребує переосмислення традиційний підхід до соціальної спрямованості трудового права, оскільки мова йде про особливого суб'єкта трудового права - фізичну особу-роботодавця.

Усе наведене і зумовило вибір дисертанткою відповідної теми наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження узгоджена з цільовою комплексною програмою Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001 - 2005 роки "Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки" (номер державної реєстрації 0186.0.070864) та затверджена вченою радою Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого 2.07.2003 р.  (протокол №12).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення особливостей трудових правовідносин між фізичними особами, з'ясування сутності правового статусу роботодавців - фізичних осіб, розв'язанні теоретичних і практичних проблем правового регулювання названих відносин і розробці конкретних пропозицій, спрямованих на удосконалення чинного законодавства та практики його застосування.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставилися такі основні завдання:

• визначити особливості загального правового статусу фізичної особи - роботодавця і окремих його видів;
• дослідити юридичну природу роботодавчої правосуб'єктності фізичної особи;
• проаналізувати обсяг і зміст статутних прав і обов'язків фізичної особи - роботодавця;
• розглянути та проаналізувати способи правового регулювання трудових відносин;
• виявити особливості виникнення і припинення трудових правовідносин між фізичними особами;
• дослідити зміст цих трудових правовідносин і виявити, наскільки трудове законодавство України враховує особливості їх суб'єктного складу та специфічні інтереси роботодавця;

- на основі зроблених теоретичних висновків і виявлених недоліків у правовому регулюванні трудових відносин між фізичними особами внести пропозиції по його удосконаленню.

Об'єкт дослідження становлять трудові правовідносини, які виникають при укладенні трудових договорів, однією із сторін яких є роботодавець - фізична особа.

Предметом дослідження є правовий статус роботодавця - фізичної особи та його нормативне закріплення, методи нормативно-правового регулювання трудових відносин між фізичними особами, підстави їх виникнення, особливості припинення, а також система нормативно-правових актів, що регламентує вказані явища.

Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувалися як загальнонаукові, так й спеціальні юридичні методи дослідження. Методологічну основу складає діалектичний метод, який є загальним методом пізнання закономірностей розвитку природи і суспільства. Важливе значення у науковому пошуку відігравав системно-структурний метод, який активно використовувався для дослідження правового статусу роботодавця - фізичної особи і його елементів, особливостей виникнення та припинення трудових правовідносин.

Поєднання під час аналізу проблемних питань засобів формальної логіки із спеціально-юридичними методами аналізу і тлумачення правових норм дозволило розглянути трудові правовідносини між фізичними особами як цілісне явище, яке, з одного боку, детерміноване регулюючим впливом правових норм, а з іншого, само впливає на розвиток трудового права. Дисертантка погоджується з визначальним впливом суспільних відносин на правові норми і шукає шляхи посилення активного зворотного впливу права на суспільні відносини, які виникають між працівником і фізичною особою у якості роботодавця. У роботі з емпіричним матеріалом використовувався соціологічний метод, зокрема при дослідженні колективно-договірного регулювання трудових відносин, які виникають під час підприємницької діяльності фізичних осіб.

Використання вказаного методологічного інструментарію дозволило вирішити поставлені завдання, одержати науковий результат, новизна якого відображена у положеннях, що виносяться на захист. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства про працю, особливостей його застосування, досягнень в сфері загальної теорії права, трудового права, інших галузей юридичної науки України та іноземних держав.

Нормативну та емпіричну основу дослідження складають вітчизняне законодавство про працю, деякі акти іноземних країн, практика використання праці фізичними особами, колективно-договірна практика.

Теоретичною базою дослідження є наукові праці з теорії права, трудового та інших галузей права таких вчених, як М.Г. Александров, С.С. Алексєєв, О.Т. Барабаш. Б.К. Бегічев, О.К. Безіна,  М.І. Брагінський, Л.Ю. Бугров, П.А. Бущенко, М.В. Вітрук, В.В.  Вітрянський,. Л.В. Воєводін, В.В. Жернаков, І.Я. Кисельов, І.О. Лосиця, С.П. Маврін, М.І. Матузов, Ю.П. Орловський, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, В.Г. Ротань, Р. О. Халфіна, Є.Б. Хохлов, О.М. Ярошенко.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації вперше в Україні всебічно досліджуються теоретичні і практичні проблеми правового регулювання трудових відносин за участю роботодавців - фізичних осіб.

Відповідно до поставленої мети і завдань дисертації на захист виносяться такі нові наукові положення:

1. У роботі вперше визначено правовий статус фізичної особи - роботодавця.  Це закріплене нормами трудового права положення особи, яке виражається у визнанні її державою суб'єктом трудового права і визначенні кола основних, невідчужуваних прав і обов'язків, якими вона володіє у зв'язку із використанням нею найманої праці інших осіб. Трудова роботодавча правосуб'єктність фізичної особи визначає межі цього статусу, а статутні права і обов'язки - його зміст.

2. Обґрунтовано погляд, що фізична особа може самостійно виступати роботодавцем, набуває загальної роботодавчої правосуб'єктності із набуттям повної цивільної дієздатності. Тому запропонований у проекті Трудового кодексу підхід до можливості визнання фізичної особи роботодавцем незалежно від віку та цивільної дієздатності є помилковим.