Вважаємо за необхідне обґрунтувати доцільність реалізації державної інформаційної політики органами внутрішніх справ України. На нашу думку, це дослідження має спиратися на наступні засади: 1) ОВС України є складовою частиною органів державної влади, а саме державних органів виконавчої влади [302]; 2) ОВС України є складовою частиною правоохоронних органів держави [303]. Правоохоронна діяльність визначається правоохоронною функцією держави, здійснюється у межах правоохоронних відносин і повинна відповідати їх принципам. Тобто, ОВС України повинні спрямовувати свою управлінську діяльність на одночасне удосконалювання як системи органів державної влади в цілому, так і системи правоохоронних органів, зокрема. Враховуючи те, що державна інформаційна політика (підрозділ 1.4) зорієнтована на комплексне якісне реформування органів державної влади та національної інформаційної сфери, що формується суспільством та державою, вважаємо за доцільне залучити до реалізації цієї політики і органи внутрішніх справ України. Послідовно доведемо цю позицію відповідно до місця і ролі ОВС України у процесі розбудови української державності.

У підрозділі 2.2 було зазначено, що тенденція трансформації сучасної української держави до інформаційної потребує якісного реформування всіх органів державної влади. Це має позначитися як на структурі цих органів, так і змістовності їх діяльності та адміністративно-правовому статусі. Вихідним положенням дисертації є те, що сучасна система державних органів управління національною інформаційною сферою є відкритою. Тобто йдеться про те, що вона може коригуватися з урахуванням динаміки змін як у суспільстві, так і державі за умови забезпечення стабільного, усталеного розвитку, що пов'язано із проведенням організаційно-правових заходів щодо зменшення ентропії всієї системи державного управління НІС. Система державного управління НІС в цілому та її складові, зокрема державні органи управління НІС мають оперативно реагувати на нові обставини та події. Вважаємо, що змінити характер діяльності державних органів управління, її спрямованість можливо за умови її нової організації [304, с. 33].

Аналіз показав, що під час визначення доцільності включення нових державних органів до системи державних органів управління НІС слід враховувати не тільки об'єктивні межі свідомого втручання у соціальні процеси, але й ефективність управлінської діяльності таких органів у національній інформаційній сфері, яка має бути адекватною сучасному стану суспільства, вирішувати завдання та досягати мети державного управління НІС. Вважаємо, що розширення складу державних органів управління НІС не повинно призводити до жорсткого упорядкування НІС через надмірне дисциплінування людської діяльності та зменшення різноманітних форм суспільної самоорганізації. Навпаки, спрямованість їх управлінської діяльності повинна полягати у визволенні позитивної соціальної енергії, наданні суспільству, громадянам більшої свободи, самостійності за допомогою створення комплексу благосприятливих організаційно – правових умов індивідуальної та колективної активності. Їх роль має бути пов'язана із інтенсифікацією каналів інформаційного обміну між державно – управлінськими структурами та громадянським суспільством, сприянням оперативній трансформації потреб населення, громадської думки, що необхідно для вироблення зважених управлінських рішень. На нашу думку, саме такий підхід до вирішення означеної проблеми спроможний здійснювати інтеґративний ефект, що сприятиме зростанню, збагаченню, розширенню управлінського досвіду, можливостей сприймання, створення та впровадження різноманітних нововведень, успадкуванню та постійного нарощенню загального багажу знань, майстерності, стратегій, алгоритмів вирішення соціальних проблем, якісному оновленню форм суспільної життєдіяльності, попередженню соціально – політичних протиріч та конфліктів.

Залучення нових органів державної влади до управління  НІС базується на слугуванні суспільно значимим цілям, відстоюванні пріоритету соціального у державному управлінні НІС, урахуванні інтересів населення, стимулюванні пошуку шляхів подолання найбільш тяжких соціальних проблем під час становлення та розвитку інформаційного суспільства в Україні. При цьому має бути вилучений тотальний контроль всіх сторін соціального та індивідуального життя з боку органів державного управління НІС. Ці органи повинні допомагати робити вибір окремому індивіду, а суспільству – сприяти у формуванні сфери, де "панує" узгодженість та цілісність. На нашу думку, саме національна інформаційна сфера відповідає цим вимогам та критеріям. Спираючись не на революційні методи, а на еволюційні, не на методи залякання, маніпуляції, насилля, примушування до беззаперечного підкорення, а на гуманні, нерепресивні форми, державні органи управління НІС мають бути спроможними під час своєї управлінської діяльності "лікувати" соціальні негаразди (групові конфлікти, національну, етнічну та расову ворожнечу, злочинність, розбіжності у оцінках і т. ін.) [305, с. 29].

Слід зазначити, що мають бути розроблені загальні "правила гри", відповідно до яких всі суб'єкти інформаційних відносин мають як права, так і обов'язки під час становлення й розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави. Під час державного управління НІС слід пам'ятати, що управлінські впливи завжди є волюнтаристськими за своїм характером, якщо штучно нав'язують соціальним організаціям, окремим індивідам ідеальні, неприйнятні форми поведінки, розвитку та функціонування. В даному випадку інституціональні зміни постають не наслідком природної логіки розвитку, не вираженням реальних тенденцій у динаміці соціальних систем, але результатом спроб задоволення особистих або вузькогрупових амбіцій, чи відображенням догматизму в управлінській діяльності. Загальні принципи у даному випадку порушуються заради тимчасової політичної вигоди [306].

Практика і життя демонструють, що реально працюючими постають лише ті державні структури, норми, правила, стандарти, які проходять постійну перевірку (експертизу) "знизу". Враховуючи те, що національна інформаційна сфера, у першу чергу, за своєю природою потребує зберігання спонтанності, творчої невизначеності, уявлення, а не просто вироблення правил і норм, а з іншого боку – трансформування підходів, способів кількісних і якісних змін у структурі НІС, вважаємо за доцільне використовувати гуманістично – особистнісні методи під час державного управління НІС. В цьому сенсі призначення державних органів управління НІС як існуючих, так і нових бачиться не у "жорсткому", а у "м'якому" програмуванні (упорядкуванні, регулюванні) дій індивідів. Їх метою постає створення "багатих" і гнучких структур із наступними властивостями: гетерогенності, плюралістичності, комплексності, толерантності, допущення широкого спектру варіацій, орієнтації на інновації. А також розвиток творчих, спроможних до висування нових ідей, незалежних, адекватно усвідомлюючи реальність діячів [307, с. 63, 64]. Вважаємо, що лише в такому випадку можливо сприяти формуванню умов для розвитку НІС, окремої особистості, яка спроможна ефективно діяти. Державне управління НІС повинно "закладати" в управлінський процес пріоритети соціального, гармонізувати стратегічні (глобальні) і тактичні (оперативні) цільові настанови, відстоювати в управлінській практиці тезис щодо необхідності "мислити глобально, але діяти локально".

Вибір органів внутрішніх справ України як суб'єкта управління при дослідженні державного управління НІС обумовлений наступним: в умовах інформаційного суспільства роль цивілізованої держави постає, зокрема, у якісному забезпеченні прав, свобод та безпеки особистості, а це і є одним з головних завдань правоохоронної діяльності ОВС України; соціальною орієнтацією ОВС України, що передбачає їх якісно нову роль – представника "швидкої допомоги", помічника, довіреної особи громадянина. Антиентропійна роль державних органів управління НІС, в тому числі і ОВС України виявляється в узгодженості, координації, гармонізації інтересів окремих соціальних груп громадянського суспільства. ОВС України як суб'єкт державного управління НІС через підтримку відкритих каналів обміну інформацією між суспільством та владою спроможні забезпечувати звірку, коригування управлінських рішень згідно із запитами соціальних груп, створювати для суспільства спосіб "розширення його спроможності впливати на самого себе, знижувати ентропію..." [308, с. 333]. Зростання ролі держави як арбітра у протиборстві між різноманітними сегментами громадянського суспільства не відміняє примата громадянського суспільства, але конституює державу як інститут регулюючий, а не регламентуючий.

Під час державного управління НІС форма управлінського впливу ОВС України має диференційований характер в залежності від типу об'єкта державного управління (структурної одиниці). Якщо йдеться про інститути громадянського суспільства, то до них недоцільно застосовувати жорсткі технології, що базуються на використанні розпорядчих методів управління. У цьому випадку має сенс говорити про "м'які" технології управління, які не нав'язують об'єктам управління програму діяльності, а стимулюють їх до активних форм діяльності. Йдеться більше про різноманіття, ніж про одноманітність та вичерпне регулювання. Роль ОВС України як суб'єкта державного управління НІС має полягати у створенні ефективних структур та інститутів, які підтримують рухливу, еластичну інформаційну сферу, у розробці технологій, які дозволяють висвободити достатній потенціал індивідуальної та групової свободи при збереженні основних параметрів соціального порядку.

Під час державного управління інформаційною сферою суспільства слід спиратися на гнучкі форми регулювання [309] , на певну методологію дослідження і розуміння тих потоків реальних соціальних комунікацій, до яких "вбудовуються" управлінські рішення, що є джерелом нових ідей, оцінок та дій. Крім того, державне управління інформаційною сферою суспільства має розвивати суспільство та його сегменти, сприяти створенню такого організаційного середовища, яке б стимулювало новації, позитивну активність, особистий вибір, підключала до управлінських каналів державного управління соціальну енергію суспільства.

Визнання важливості соціотехнологічної проблематики у державному управлінні НІС – це визнання пріоритету використання прескриптивної інформації (та, що задає алгоритми соціальній практиці) над дескриптивною (описовою). Це сприяє перетворенню системи державного управління НІС у відкриту та динамічну, що розвивається на основі принципів зворотного зв'язку. Враховуючи спрямованість системи державного управління НІС на настанову удосконалювання (підрозділ 1.5), на нашу думку, такої ж стратегії доцільно дотримуватися і ОВС України як суб'єкта державного управління НІС. Це зумовлює розгляд управління ОВС України НІС як системи: об'єкт управління, суб'єкт управління, взаємозв'язки між ними. Організаційно – правові засади державного управління НІС (розділ 2) постають методологічною базою управління ОВС України національною інформаційною сферою, яке визначається як сукупність усіх видів оперативно – службової діяльності ОВС України в інформаційній сфері, тобто у широкому трактуванні. Враховуючи те, що національна інформаційна сфера формується як соціальними інститутами суспільства, так і інститутами держави, вважаємо, що об'єкт управління ОВС України НІС має дві складові: 1) відомчий сектор інформаційної сфери держави; 2) відомчий сектор інформаційної сфери суспільства (та складова інформаційної сфери суспільства, яка потребує втручання ОВС України відповідно до їх компетенції). В цьому розділі акцентується увага на першій складовій. Інформаційна сфера розглядається поки що керівництвом МВС України як допоміжна, тобто як засіб підвищення ефективності оперативно – службової діяльності ОВС України.