Судді наділені високим статусом, виконують виключно важливу роль в суспільстві із вирішення правових конфліктів, тому до них висуваються не тільки підвищені професійні вимоги, а й встановлюються особливі, відмінні від інших державних службовців, морально-етичні стандарти поведінки як під час виконання професійних обов'язків, так і поза судовими засіданнями. Вони викладені в низці міжнародно-правових актів, Законі України "Про статус суддів"[81] та Кодексі професійної етики суддів[82].

В Основних принципах незалежності судових органів, прийнятих VII Конгресом ООН по запобіганню злочинності у вересні 1985 р., закріплено, що судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до вимог закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску (ст. 2). У ст. 6 зазначається, що принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і дотримання прав сторін. Відповідно до ст. 8 судді повинні поводитися завжди таким чином, щоб забезпечити повагу до своєї посади і зберегти неупередженість і незалежність судових органів. Крім того, ст. 10 встановлюється, що особи, відібрані для судових посад, повинні мати високі моральні якості[83].

Рекомендація № R (94) 12 Комітету міністрів Ради Європи "Про незалежність, дієвість та роль суддів" від 13 жовт. 1994 р. встановлює серед обов'язків суддів безсторонньо вести справи відповідно до особистої оцінки фактів і свого тлумачення законів, забезпечувати справедливе вислуховування аргументів і повагу встановлених законом процесуальних прав всіх сторін[84].

Європейська хартія про статус суддів прийнята на багатосторонній зустрічі зі статусу суддів, організованій Радою Європи 8-10 лип. 1998 р. Так, у п. 1.5. закріплюється, що при виконанні своїх повноважень суддя має виявити прихильність і повагу до людей; у п. 4.3. міститься вимога щодо утримання від будь-якої поведінки, дій або проявів, здатних реально порушити віру в його безсторонність і незалежність[85].

Крім того, існують певні етичні вимоги до суддів, викладені у документах загального характеру. Так, у п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини йдеться про право кожного на справедливий відкритий розгляд справи в розумні строки незалежним і безстороннім судом[86]. Фактично аналогічні положення закріплені у ст. 10 Загальної декларації з прав людини[87], п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські й політичні права[88].

У Законі "Про статус суддів" встановлено загальне положення, відповідно до якого судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються тільки законові й нікому не підзвітні (ст. 3).

Рішенням V З'їзду суддів України від 24 жовт. 2002 р. затверджено Кодекс професійної етики суддів, яким урегульовано комплекс етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисциплінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Разом із тим судді мають прагнути додержуватися їх у своїй професійній, громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авторитету в суспільстві.

Кодексом установлені наступні етичні вимоги до поведінки суддів. Суддя:

• повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержуватися присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду;
• має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб;
• не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої;
• вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя;
• повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетентність на належному рівні;
• не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому засіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати у ЗМІ справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили;
• повинен здійснювати судочинство у межах та у порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому тактовність, увічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб;
• у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді;
• при здійсненні правосуддя не повинен допускати проявів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних поглядів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо;
• має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або висловлювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професійних суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя;
• під час перебування на адміністративній посаді в суді повинен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри у рівність статусу суддів та в те, що професійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів;
• має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.