Слово "поліція" грецького походження. Колискою державного початку в Греції було місто "Polіs", де зосереджувалось все державне управління, яке називалось "політейя". Коли державна влада в країнах Західної Європи настільки зміцніла й могла розширити свою діяльність далі, ніж піклування про одну тільки зовнішню безпеку, для діяльності в сфері внутрішнього управління було знайдено відповідний термін про "politeia", або про поліцію, на відміну від діяльності державної влади в сфері зовнішнього управління, т. з. політики. Термін "політейя" перейшов до латинської мови з грецької як "politia". З кінця XYI ст. його почали вживати французи і німці у вигляді слів "police" і "Polizei" для позначення суспільного благополуччя і урядової діяльності, спрямованої на його забезпечення [75].

Поліція, як назва, та як установа, з'явилася в Росії в 1718 році, коли в Петербурзі Петром І була заснована посада генерала-поліцмейстера. Поліцмейстер - це німецьке слово і в буквальному перекладі означає начальник поліції. В тому ж році були розроблені "пункти", якими визначались обов'язки міської поліції, що полягали в спостереженні за будівлями, які зводилися в місті, за правильністю проведення вулиць і їх чистотою, за нешкідливістю їстівних припасів, за дотриманням протипожежних заходів, взагалі за охороною безпеки. На міських же обивателів була покладена повинність обирати караульних, обов'язком яких було ночами ходити з тріскачками і спостерігати за злодіями і безпекою від вогню; ухилення від цієї повинності каралось штрафом [51, с.64-66]. Наступного року в наказ воєводам уперше вживається законодавством термін "земська поліція". Значення його було з'ясовано дещо пізніше - в інструкції земським комісарам, при чому в переліку їх обов'язків, як органів поліції, зустрічаються поруч з безпекою і завдання благоустрою.

В Установі для управління губерній Всеросійської імперії в 1775 p. виявляється спроба ясно і чітко розмежовувати судову і адміністративну сфери, з виділенням із останніх справ казенного інтересу (фінансових), справ благочинних чи поліцейських. Найважливішим спеціально поліцейським органом був нижчий земський суд, який відав усією повітовою поліцією і який складався з капітана-справника і 2 або 3 виборних засідателів від стану. Городничий як начальник міської поліції користувався однаковими з капітаном-справником правами. В поміщицьких маєтках поліцейська влада належала самим поміщикам [194, с. 21-23]. Через декілька років, саме 8 квітня 1782 p., був виданий "Статут благочиння або поліцейський", яким визначався склад і предмети відомства міських поліцій. У кожному місті поліцейське управління було ввірене управі благочиння, яке складалось у столицях із обер-поліцмейстера, поліцмейстера, 2 приставів: цивільних і карних справ і 2 ратманів; у решті міст головування було покладено на поліцмейстера або городничого. Кожне місто поділялось на поліцейські частини і квартали: правив частиною пристав, а кварталом - квартальний наглядач, помічник якого називався поручником. Міста з населенням 100-200 дворів дозволялось ділити прямо на квартали. Управа благочиння відала справами поліцейсько-виконавчими і дрібними судовими."

В казенних і удільних маєтках сільська поліція була організована в 1787 і 1797 р.р., і органами її були виборні старшини, старости, соцькі і де сяцькі. Назви "староста" і "соцький" дуже давнього походження. В княжий період Росії міста і волості поділялись по видах потреб військового і фінансового управління на більш дрібні урядові одиниці - сотні, потуги і погости, при чому під сотнями аж ніяк не можна розуміти дійсність арифметичної сотні. Назви соцьких і старост служили для позначення однієї і тієї ж влади:

перша назва запозичена від древнього військового поділу на сотні, друга - від властивості самих осіб, які обирались у сотники чи в соцькі: це були літні люди - старости.

Соцькі і старости були виборними, а не призначались князями чи їх чиновниками. Згодом староста зробився представником громадського  селянського управління, а соцький одержав чисто поліцейське значення, і стали обирати чи призначати соцького із розрахунку ста селянських дворів. Згодом деякі десяцькі повинні були сприяти губним старостам у відправленні суду, а воєводам - при ловах злодіїв і розбійників. У "Положенні про земську поліцію" від 3 червня 1837 p. підтверджено існування десяцьких у поселеннях казенних, удільних, ямщицьких і вільних хліборобів, при чому про десяцьких ухвалено, що вони, як і соцькі, обираються в поселеннях для виконання наказів станового пристава і безпосереднього нагляду за благочинням.

Устрій повітової і міської поліції був введений законом 26 грудня 1862р. Весь повіт з повітовим і неповітовими містами посадами, містечками і поселеннями, що перебували в ньому, належав відомству повітової поліції. Із відомства її виключаються всі губернські і деякі більш значні міста, посади і містечка, які мають окрему поліцію.

Повітову поліцію складає повітове поліцейське управління і підлеглі їм виконавські чиновники та інші поліцейські чини в містах і поселеннях. Визначення числа поліцейських чинів у містах, підпорядкованих повітовій поліції, а також розподіл на розряди поліцейських управлінь у містах, які мають окрему міську поліцію, визначення в них числа виконавчих чиновників і розміру сум на канцелярські витрати в цих містах надавали на розсуд Міністру внутрішніх справ з тим тільки, щоб воно не виходило із загальної суми, визначеної на утримання всієї повітової і міської поліції.

Повітове поліцейське управління складають повітовий справник і помічник справника; міське поліцейське управління в тих містах, посадах і містечках, які не підвідомчі повітовій поліції, складають поліцмейстер і помічник або помічники поліцмейстер, де такі призначені за штатом. Справник є начальник повітової поліції, а поліцмейстер - міської поліції. Підвідомчими поліцейському управлінню виконавчими чиновниками поліції є в повітах станові пристави, а в містах, посадах і містечках - дільничі пристави і їх  помічники, міські пристави, їх помічники і поліцейські наглядачі. Міністру внутрішніх справ надається право вирішувати клопотання громадських установ, приватник товариств і осіб про встановлення посад поліцейських чиновників як в міських поселеннях, так і поза останніми, з відшкодуванням на рахунок згаданих установ витрат казни по утриманню таких посад з тим, щоб посадам цим не було присвоєно ніяких особливих, зверх визначених уже законом, прав і переваг. Губернаторам надається право задовольняти своєю владою клопотання землевласників про заснування в сільських місцевостях на приватні кошти окремі виконавчі поліцейські посади або сформувати  команди пішої чи кінної поліцейської варти. Такі поліцейські чини і команди мають призначення підтримувати порядок, спокій і безпеку в межах тих місцевостей, для яких охорона призначалась. І без згоди осіб, на чиї кошти вона була заснована, чини її не могли бути направлені в інші місцевості повіту (прототип місцевої міліції. Примітка автора). Перебуваючи у віданні справника, вони зобов'язані виконувати законні вимоги власників по охороні їх маєтків. Відносно відповідальності, призначення і звільнення зі служби, то ці чини і команди підпорядковуються встановленим для поліцейських чинів правилам, при чому завідувач вартою користувався відносно команди правами поліцейського пристава, а інші чини відповідних чинів повітової поліцейської варти. Приміські слободи і найближчі до міста поселення за поданням поліцейського управління могли бути зараховані, з дозволу губернатора, до установи міських приставів. Поділ міст. в яких належить мати декілька виконавчих поліцейських чиновників, на частини і зміна цього поділу проводилась поліцейським управлінням з затвердженням губернатора. Неповітові міста, посади і містечка, в яких не заведено окремих виконавчих чиновників, підпорядковувались, в поліцейському відношенні, місцевому становому приставу.

Поліцейські установи відмінні для повітів і міст більше за назвою, ніж за характером діяльності; міське поліцейське управління, поліцмейстери і міські пристави мають для міст те ж значення, як повітові поліцейські управління, справники і станові пристави для повітів.1 Діяльність поліцейських установ і чинів була досить різноманітна: на станового пристава законом покладалось, наприклад, спостереження за безпекою і справність доріг, розпорядження для негайної опіки підкинутих немовлят, прийняття перших заходів перестороги у випадку появи заразної хвороби, надання поліцейському управлінню відомостей про посіви і врожай хлібів, дізнання про грабунки. розбої, вбивства, підпали та інші злочини, що трапились у стані, вимоги мита та інших, по казенних і громадських стягненнях, грошових сум і спонукання сільського начальства до внесків у визначенні часу податків та інших повинностей і до очищення недоїмок, будь-які оголошення, повідомлення і виклики за наказом начальства і т.п. (ст.778. Заг. губ. уст.) [179]. Цей перелік показує, що на поліцейських чинів покладаються різноманітні обов'язки, між іншим і такі, які в губернських установах поділені між різними присутственними місцями. Причина цього зрозуміла: кожна губернська установа не могла мати всіх. Через те виконання розпоряджень різних губернських установ, які не мали своїх виконавців у повітах, покладалось на поліцію, а самі поліцейські чини отримали звідси назву чинів виконавчої поліції.

Виникає запитання: чому ж так багато і таких складних обов'язків покладається саме на поліцію, чому б не розділити обов'язки. Поклавши частину цих обов'язків на акцизних чинів, лісничих і т.ін.? Відповіддю буде служити те міркування, що губернське правління і цілий ряд губернських присуствій і установ, розпорядження яких виконуються поліцією, самі належать до установ поліцейських, хоч і не мають цієї назви. Отже, цим установам природно доручати виконання своїх розпоряджень поліцейським, а не іншим чинам. Дійсно, поліцією називають звичайно установи і чини виконавчої поліції, хоча по суті значення поліцейської діяльності набагато важливіше і ширше.

Все, що необхідно для усунення небезпек, що може загрожувати підданим або від сил природи (наприклад, неврожай, повінь) чи від іншої людини (наприклад, крадіжка, вбивство), а також усе, що служить благополуччю підданих (наприклад, освіта, різні види промисловостей, зручності сполучень). Все це відноситься до поліцейської діяльності. Земство або наказ громадської опіки, що піклується про підкинутих немовлят, про влаштування будинків для божевільних, лікарень і притулків для бідних, богаділень для дряхлих - усувають небезпеки, які загрожують цим особам, якщо їм не прийти на допомогу, отже діяльність їх поліцейська. Губернські присутствія піклуються про попередження небезпек, які можуть виникнути при неврожаях (нестача хліба, подорожчання його і, як наслідок, крадіжки, хвороби і навіть передчасна смерть багатьох жителів); попереджуючи такі небезпеки, губернське присутствіє проявляє діяльність поліцейську. Губернське правління піклується про медичну часть у губернії, здійснює заходи для припинення поголовних пошестей, стежить за правильністю розміщення будівель щодо безпеки від спустошливих пожеж, піклується про припинення жебрацтва і бродяжництва, охороняє мир, тишу і порядок у містах і поселеннях і, отже також може бути віднесене до установ поліцейських.

Взагалі обов'язки поліції полягають в охороні населення від різних небезпек і сприяння йому в досягненні забезпеченого і благополучного існування. Більшість обов'язків, покладених на чинів поліції виконавчої, пояснюються цією метою: решта після цих обов'язків поліції полягає як у сприянні іншим установам в їх діяльності, так і у виконанні безпосередньо вимог закону.