Найважливіша задача сучасного етапу розвитку української державності - формування нової по суті правової системи як необхідної умови набуття Україною ознак правової держави. Процеси корінної перебудови економічного і політичного устрою, що відбувається сьогодні в Україні вимагають, звичайно, свого правового оформлення, обумовлюють не лише необхідність змін і оновлення діючого законодавства, але й стимулюють виникнення нових правових інститутів. До таких правових утворень, покликаних до життя реформуванням системи державної влади та признанням Конституцією України місцевого самоврядування, як самостійного і специфічного рівня влади, відноситься інститут самоврядування (муніципальне право), який може бути визначено як право місцевого самоврядування.

Ігнорування на протязі десятиліть муніципального управління, як непридатного до радянського державного будівництва, привело по суті, до забиття наукових досягнень в галузі місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування, його органи не є структурною частиною центрального державного управління, але місцеве самоврядування це не "держава в державі". Воно не може бути віднесено, на нашу думку, виключно до інститутів цивільного суспільства, так як місцеве самоврядування - це не просто форма самоорганізації населення для вирішення своїх цілей і задач. Це форма існування публічної влади, конституційно закріпленої влади народу. Тому діяльності органів місцевого самоврядування властиві риси державної влади: наявність владних повноважень; обов'язковість рішень, що приймаються для всіх фізичних, юридичних осіб і організацій, які знаходяться на певній території і т. і. Більш того, місцеве самоврядування і влада в Україні щільно пов'язані - у них єдине джерело - влада народу.

Місцеве самоврядування сприяє здійсненню демократичних ідеалів і цінностей, а також покликане забезпечити потреби населення в різних послугах, реалізацію соціально-економічного потенціалу самоврядних територіальних одиниць, оптимальне поєднання місцевих і загальнодержавних інтересів. У зв'язку з цим можна виділити слідуючи основні функції місцевого самоврядування:

- забезпечення участі населення в вирішенні місцевих питань;

- управління муніципальною власністю, фінансовими ресурсами місцевого самоврядування;

- забезпечення розвитку відповідних територій;

- забезпечення потреб населення в соціально-культурних, матеріально-побутових і інших життєво важливих послугах;

- охорона громадського порядку, забезпечення режиму законності на своїй території;

- захист прав і інтересів місцевого самоврядування (населення), що гарантовані Конституцією і законами України.

Питання місцевого значення - це ті питання, які ще недавно держава визнавала місцевими державними питаннями і намагалась вирішувати їх за допомогою занадто централізованого державного апарату. Сьогодні держава визнає право за несенням можливість самостійно вирішувати ці питання. Але треба мати на увазі, що ці питання вирішуються не тільки органами місцевого самоврядування, але й іншими суб'єктами цивільного суспільства і в багатьох випадках в тісній взаємодії з державою (наприклад, охорона громадського порядку, освіта, медична обслуговування, місцеві податки і таке інше).

А тому слід прагнути не до встановлення в законодавстві деякого абсолютного списку місцевих питань, функцій, заборонених для державної діяльності, а до чіткого закріплення меж державного впливу на місцеве самоврядування.

Разом з тим держава визначає і забезпечує права місцевого самоврядування, виступає гарантом законності, правопорядку, захисту прав і свобод людини і громадянина на всій своїй території. Органи місцевого самоврядування, здійснюючи свої повноваження, не повинні порушувати Конституцію, законодавство. Поряд з цим, на нашу думку, законодавство може передбачати можливість дострокового припинення повноважень виборних органів місцевого самоврядування в установлених законом випадках. Зарубіжний муніципальний досвід засвідчує, що в ряді країн контроль держави за діяльністю органів місцевого самоврядування забезпечується можливостями застосування санкцій проти місцевої влади (розпуск муніципалітетів. примусова відставка муніципальних службовців та інше).

Визначивши загальні цілі і функції місцевого самоврядування, особливий інтерес являють собою його повноваження відносно забезпечення охорони громадського порядку, прав та законних інтересів громадян, співвідношення і взаємодія з міліцією громадської безпеки, яка в більшій мірі виконує зазначені завдання.

Проблеми охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю були, є і будуть злободенними для людства, для демократичних правових держав, якою повинна стати і Україна. Вирішення цих проблем, поряд з іншими, може сприяти процес децентралізації міліції з послідуючим утворенням муніципальної міліції, яка б забезпечила громадську безпеку і боротьбу з більшістю видів злочинів [48, с. 97].

У такому випадку за Міністерством внутрішніх справ залишилися б питання визначення загальних напрямків правоохоронної політики, основних засад кадрової роботи, координації діяльності місцевих органів внутрішніх справ, боротьби з організованою злочинністю і міжрегіонального характеру, тощо. Все це дозволило б встановити партнерські стосунки між органами внутрішніх справ і суспільством, поставити їх під дійовий демократичний контроль, використати можливості місцевих органів влади і самоврядування для поліпшення матеріально-технічного забезпечення міліції, соціального становище її службовців. Зрозуміло, що для проведення такої серйозної реорганізації треба внести відповідні зміни до чинного законодавства, що буде розглянуто у наступному розділі.

Основною правовою гарантією оптимального відношення централізації і децентралізації в управлінні становиться чітке розмежування повноважень державних органів [124, с.232]. Стосовно до сфери, що розглядається, мова йде про пошук схем розподілу повноважень з керівництва підрозділами місцевої міліції між органами місцевого самоврядування (місцевої адміністрації) та галузевої системи. В цьому зв'язку, актуальною залишається розробка нових теоретичних моделей компетенції місцевого самоврядування в галузі охорони правопорядку. Наука і практика свідчать, що надмірна централізація будь-якої сфери державного правління об'єктивно веде до накопичення певного виду негативних наслідків [164]. Стосовно до сфери охорони правопорядку вони обумовлюють:

- різке зниження ініціативи і відповідальності працівників при виконанні функціональних обов'язків;

- послаблення активності населення в питаннях профілактики правопорушень;

- відсутність належного врахування місцевих умов і особливостей при організації боротьби зі злочинними проявами;

- тяганина при вирішенні справ, що потребують термінового вирішення;

- процентоманію та окозамилювання;

- ріст чисельності апарата управління [132, с.208].

Зазначені фактори негативно впливають на якість правозастосовної діяльності, що здійснюється міліцією, різко знижують її результативність. Ситуація, що склалася, вимагає якнайшвидшої стабілізації, підвищення ефективності функціонування сил захисту правопорядку.

Досвід ряду зарубіжних країн, що мали раніше, аналогічно нашій, централізовані системи управління у сфері боротьби зі злочинністю, підказує шляхи реального виходу з цієї ситуації. Він пов'язаний з формуванням муніципальних органів поліції.

Дані обставини обумовлюють необхідність всебічного дослідження проблем, пов'язаних зі здійсненням повноважень місцевого самоврядування. Рішення цієї задачі важливо і тому, що ряд норм, що закріплюють вказані повноваження в сфері охорони правопорядку, не втілюються в актах конкретної діяльності. Процес реалізації компетенції місцевого самоврядування отримав певне висвітлення у вітчизняному правознавстві. Вчені-адміністративісти присвятили йому дисертації, статті, розділи наукових праць [161; 108; 122].

У зв'язку з незадовільним станом охорони громадського порядку назріла необхідність у всебічному перегляді компетенції забезпечення громадського порядку, і як слідство, реорганізації міліції, особливо низової її ланки - міськрайорганів. Так як органи міліції відносяться до системи державних органів виконавчої влади, то і всі процеси її перетворення прямо пов'язані з реформою управління, що характеризується перерозподілом повноважень між виконавчо-розпорядчими органами на користь нижчестоящих формувань системи місцевого самоврядування і місцевої адміністрації [98, с.18-19].

Поява і законодавче закріплення принципіально нового підходу до управління територіями шляхом самоуправління вимагає глибокого його осмислення з метою визначення привільних підходів до реалізації діяльності міліції. Тому, перш за все, перед розкриттям питання про місцеву міліцію, необхідно визначити вихідні категорії.

Муніципальний (від лат. municipium - самоврядна община), як відомо, означає те, що відноситься до муніципалітету. Це найменування в ряді країн присвоєно органам місцевого самоврядування [186]. В республіканську епоху римської історії так називались міста, що користувались правами самоврядування. В теперішній час "муніципалітети" - це виборне міське і сільське самоврядування, хоч треба мати на увазі, що в деяких країнах (наприклад, в США) муніципальним іменується тільки міське управління.

Місцеві органи самоврядування повинні мати право визначати, за допомогою яких сил, засобів методів і способів вирішуються задачі в сфері охорони громадського порядку, що стоять перед ними. В діючому ж правовому просторі склалася законодавчо установлена ситуація, коли відповідальність за стан громадського порядку покладається на органи місцевого самоврядування, а фінансовими ресурсами, необхідними для вирішення цієї задачі, розпоряджаються другі інстанції. Немає сумніву, що при такому положенні не можна говорити про реальну незалежність, а відповідно, і про індивідуальну відповідальність органів місцевого самоврядування у вирішенні питань організації і забезпечення громадського порядку.

А тому в сучасних умовах необхідність теоретичного обґрунтування, а також практичної організації і діяльності підрозділів місцевої міліції набуває все більшої ваги. в теперішній час склалася велика кількість моделей побудови муніципальних правоохоронних структур. Практично всі вони розрізняються за порядком утворення, джерелами та способами фінансування, здійсненням кадрової політики, формами і методами службової діяльності, правовим статусом, результатами виконання служби, характером взаємовідносин з іншими організаціями і таке інше.

Певний досвід утворення і діяльності підрозділів місцевої міліції з моменту утворення перших структур подібного роду вже мається. Але до цих пір ще немає чітко сформульованої концепції їх організації і діяльності як у цілому по Україні, так і в окремих її регіонах і місцевостях.

На практиці і в теорії продовжують зіткатися різноманітні, часом діаметрально протилежні позиції з даної проблеми, дехто заперечує доцільність існування такого роду сил охорони правопорядку.

На думку західних поліцеїстів, без децентралізації поліцейської діяльності і передачі на місцевий рівень вирішення основних організаційних питань неможливо повністю реалізувати концепцію соціального обслуговування населення [155, с.13]. Разом з тим, діяльність правоохоронних органів повинна бути виключно професійною. Сучасні західні держави виходять з того, що тільки професійна поліцейська діяльність може гарантувати необхідну надійність і стабільність в суспільстві, так як тільки професійні поліцейські службовці мають необхідний ступень особистої відповідальності за реалізацію прав і повноважень, наданих їм. Непрофесіоналізм у сфері правоохоронної діяльності може обернутися дуже високою ціною.