Одним із проявів державного суверенітету є неприпустимість іноземного втручання в юрисдикційну діяльність. Судові рішення не діють за межами держави, у якій вони були ухвалені. Рішення іноземних судів можуть діяти в іншій державі, якщо остання їх визнала. Обов'язку визнавати іноземні судові рішення в силу загальних норм міжнародного права не існує. Однак численні міжнародні договори передбачають взаємне визнання судових рішень.

Засноване на іноземному судовому рішенні право може вважатися існуючим тільки після того, як буде дозволене приведення даного рішення до виконання. До цього моменту іноземне рішення не наділяє будь-яким безперечним правом або будь-яким обов'язком ні особу, на користь якої відбулося рішення, ні особу, проти якої воно ухвалено[56].

Переваги визнання рішення іноземного суду по цивільному спору полягають у наступному:
 

1. визнання іноземного судового рішення заощаджує обом сторонам час і гроші, необхідні для іншого судового розгляду всередині країни, якщо тут виникає спір з питання, вирішеного іноземним судом;
2. скорочення навантаження судів. Встановити умови визнання судді, як правило, легше, ніж заново розглядати весь правовий спір про його фактичне і правове розуміння;
3. запобігання ухвалення таких, що суперечать одне одному, судових рішень, адже така ситуація заподіює шкоду здійсненню правосуддя, якої неможливо уникнути, якщо в різних державах повинно бути ухвалено судове рішення відносно тих самих фактичних обставин справи;
4. визнання іноземного судового рішення служить безпосередньо погодженості судових рішень у світових масштабах і тим самим інтересам порядку. Воно запобігає утворенню вільних від виконання судових рішень зон, здатних виникнути, якщо держава не визнає іноземні судові рішення і одночасно не дає повноважень на розгляд спору на її території.

Проблема виконання та визнання іноземних судових рішень є значущою для будь-якої держави. Світова практика знає лише два правових механізми вирішення цієї проблеми: екзекватура і реєстрація.

По-перше, контроль за іноземним судовим рішенням з боку суду держави, у якій його варто виконувати. Під такого роду судовим контролем розуміється визнання за іноземним судовим рішенням юридичної чинності (так звана видача екзекватури). Можливість видачі екзекватури регламентується міжнародними договорами, а порядок її видачі визначається в національному законодавстві держави, на території якої іноземне судове рішення буде виконуватися.

По-друге, рішення іноземного суду без надання йому юридичної сили країною, де воно повинно виконуватися, виконується органами виконавчого провадження в тому ж порядку, що і рішення власних судів. Такий порядок встановлюється деякими регіональними міжнародними договорами. Найбільше поширення спрощений механізм виконання іноземних рішень одержав на території держав Європейського співтовариства.

Фактично визнаючи судове рішення, держава виражає своє ставлення до нього як до юридичного факту, з яким пов'язується виникнення, зміна або припинення встановлених іноземним судом правовідносин. У зв'язку

з цим визнання іноземного судового рішення являє собою юридичний акт, яким суверенна держава, поширюючи дію іноземного рішення на власну територію, виражає своє ставлення до нього як до юридичного факту, з яким пов'язується виникнення, зміна або припинення встановлених іно-
 

 
земним судом безспірних правовідносин1. При цьому іноземне рішення сприймається як остаточне, що спричиняє неможливість повторного розгляду того ж спору, і наділяється такими ж юридичними властивостями, як і судові акти держави, що його визнає, однак межі його дії не можуть бути більшими за ті, котрими воно обмежено в країні походження.

Якщо ж за характером ухваленого іноземного судового рішення воно вимагає примусового виконання, то під приведенням його до виконання варто розуміти юридичний акт, яким суверенна держава, поширюючи дію іноземного рішення на власну територію, визнає безперечність встановлених ним прав та обов'язків сторін і санкціонує примусове здійснення владних приписів, що містяться в такому рішенні. Тобто приведення іноземного рішення до виконання має на увазі одночасне визнання іноземного рішення із санкціонуванням його примусової реалізації, порядок здійснення якої закріплений у законодавстві про виконавче провадження.

Порядок визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні визначається відповідними міжнародними договорами України, Законом України від 23.06.2005 року "Про міжнародне приватне право"2, а також розділом УШЦПК України.

Особливий порядок встановлений відносно виконання рішень судів країн-учасниць СНД, що регулюється Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у Цивільних, сімейних і кримінальних справах (Мінськ, 1993).

У цей час ведеться робота зі створення єдиного загальносвітового механізму визнання судових рішень: проект Гаазької конвенції про юрисдикцію та взаємне визнання рішень у цивільних і торговельних справах.

Рішення іноземного суду - це рішення іноземних судів у цивільних, трудових, сімейних справах, вироки іноземних судів по кримінальних справах у частині, що стосується конфіскації майна та відшкодування шкоди потерпілій особі, а також рішення іноземних арбітражів і акти інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних, трудових, сімейних справ, які набули законної сили і підлягають визнанню та виконанню на території України відповідно до міжнародних договорів України; визнання рішення іноземного суду - це поширення законної сили рішення іноземного суду на територію України в порядку, встановленому законом; виконання рішення іноземного суду

• це застосування заходів примусового виконання рішення іноземного суду в Україні в порядку, передбаченому законом.

1. Зайцев Р.В. Понятие признания и приведения в исполнение иностранных судебных актов // Арбитражный и гражданский процесс. - 2005. - № 5. - С.37-38.
2. Відомості Верховної Ради України. - 2005. - № 32. - Ст.422.

Як випливає зі змісту статей 390, 399 ЦПК, умовами визнан ня та виконання рішення іноземного суду є наявність міжнарод ного договору України або взаємність за домовленістю асі пос з іноземною державою, рішення суду якої може виконуватися в Україні.           '

Таким чином, закон закріплює дві умови визнання та виконання рішення іноземного суду, що підлягає примусовому виконанню:

1. наявність міжнародного договору. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" міжнародний договір України - це діючий міжнародний договір України, згода на обо в'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому необхідно виходити із загальних правил про те, що міжнародні договори про правову допомогу поширюються лише на суб'єктів держав-учасниць, а якщо між учасниками багатосторонніх договорів існують ще і двосторонні або спеціальні угоди з питань правової допомоги, то повинні застосовуватися відповідні норми тих договорів і угод, які набули чинності пізніше;

1. дія принципу взаємності. Згідно зі ст.11 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд або інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, коли застосування права іноземної дер жави на принципах взаємності передбачено законом України або міжнародним договором України. Якщо застосування права іно земної держави залежить від взаємності, вважається, що вона іс нує, оскільки не доведене інше.

Інакше кажучи, взаємність означає: надання іноземцям в Україні таких самих прав, свобод і можливостей, які мають українські громадяни у відповідній іноземній державі; визнання та виконання іноземних судових рішень за умови визнання та виконання судових рішень України у відповідній іноземній державі; виконання судових доручень іноземних судів при аналогічному виконанні доручень судів України; у певних випадках застосування іноземного права за умови, якщо у відповідній іноземній державі до аналогічних відносин застосовується право України.

Суди повинні з'ясовувати наявність міжнародних договорів про взаємне надання правової допомоги між Україною і державою, від якої надійшло клопотання про визнання та виконання рішення суду. Якщо держава не є учасником Конвенції, міжнародного договору про правову допомогу, відповідно до яких Україна взяла на себе зобов'язання відносно визнання та виконання судових рішень іншої договірної сторони, клопотання про визнання та виконання на території України рішень судів цієї держави судами України не розглядаються, а при надходженні таких суд постановляє ухвалу
 

 
про відмову в їх прийнятті. Якщо справу було заведено, - закривають провадження в ній на підставі ЦПК[57].