Крім того, значна кількість наукових праць присвячена окремим питанням з'ясування системи договорів цивільного права України[28], вимогам до укладення договору та його змісту[29], дискусійним питанням виконання договору[30] та проблемам забезпечення належної поведінки боржника та кредитора у договірних зобов'язаннях[31].

Звичайно, у наведеному переліку згадані не всі праці, що можуть бути використані у процесі дисертаційного дослідження, так само як і не всі з вказаних праць рівною мірою важливі для з'ясування ключових моментів спадкового договору. Проте, їх наявність свідчить про достатньо пильну увагу вітчизняної цивілістики до загальних питань категорії договору в цілому і, разом з тим, про практичну відсутність спеціальних досліджень системи договорів цивільного права України, як певного системно-структурного утворення.

Що стосується наукових досліджень іншого (елементу) ракурсу спадкового договору - спадкування, то тут головна увага дослідників традиційно зосереджується або на загальній характеристиці інституту спадкування, або на дослідженні різноманітних аспектів спадкування за заповітом.

Зокрема, розгляду загальних питань спадкування була присвячена праця відомого українського цивіліста М.В. Гордона "Наследование по закону и по завещанию", у якій він, спираючись на положення радянського цивільного законодавства, послідовно і систематично виклав основні положення спадкового права, зокрема, про поняття спадкування, підстави переходу прав і обов'язків однієї особи (спадкодавця) після її смерті до іншої особи (спадкоємця)[32].

Питання, що виникають в процесі тлумачення та застосування норм радянського цивільного права, якими регулюються спадкові відносини, з наголосом на аналізі проблемних аспектів застосування законодавства про спадкування та його тлумачення під практичним кутом зору, були предметом дослідження у роботі Т. П. Коваленко[33].

Поміж праць вітчизняних авторів загального характеру, присвячених правовим питанням спадкування в цілому, слід окремо звернути увагу на монографію В. К. Броникова[34], що стала класичним зразком дослідження різноманітних аспектів спадкового права Української РСР, взятого у динаміці розвитку його інститутів. З точки зору проблематики даної дисертації зазначена праця являє інтерес не лише тим, що в ній дана характеристика основних категорій спадкового права, але й наявністю у ній ґрунтовного начерку історії спадкового права УРСР, який дозволяє зробити висновок, про негативне ставлення цивілістичної думки Радянської України та законодавців Української РСР до інституту спадкового договору і постійне прагнення обмежити свободу власника майна розпорядитися ним на випадок смерті за своїм розсудом[35]. 

Слід зазначити, що історія розвитку радянського спадкового права, у контексті якого розвивалося спадкове право УРСР, була предметом дослідження не лише українських, але й інших радянських цивілістів, зокрема, такого відомого фахівця у цій галузі, як В. І. Серебровський[36].

Проте, деякі відмінності у правовому регулюванні відносин спадкування цивільним законодавством різних союзних республік колишнього СРСР все ж таки існували, а тому розвідки у галузі розвитку вітчизняного спадкового права мають особливе значення і мають враховуватися у процесі досліджень проблематики визначальних понять, категорій та інститутів у цій галузі.

Крім зазначених вище та інших праць вітчизняних науковців, що з'явилися протягом розвитку української цивілістики у контексті загальних трансформацій радянської цивільно-правової думки, значний інтерес являють розвідки вітчизняних науковців нового покоління, котрі з'явилися після набуття Україною незалежності, присвячені дослідженням загальних питань спадкового права України були предметом дослідження. Поміж них варто згадати, як дисертаційні дослідження загальних та окремих питань спадкових правовідносин[37], так і навчальні посібники[38], монографії та окремі статті, у яких розглядалися принципово важливі питання спадкування[39].

Оскільки тривалий час цивільне законодавство колишніх радянських республік у галузі спадкування розвивалося на підставі єдиної цивілістиної доктрини, що знаходить певне відображення й у пострадянському цивільному праві, у контексті  даного дисертаційного дослідження являють інтерес і можуть бути використані у його процесі як найбільш помітні праці з радянського спадкового права[40], так і наукові розвідки авторів з країн "пострадянського простору", навіть, за умови відсутності у їхньому законодавстві інституту спадкового договору[41].

Такими, що складають окрему групу праць, важливих з точки зору проблематики дисертації, слід визначити твори, присвячені спадкуванню за заповітом, які мають бути спеціально враховані у процесі дисертаційного дослідження. Необхідність звернення до цих праць зумовлена тим, що при дослідженні заповіту, так само як і спадкового договору увага акцентується на значенні волевиявлення власника майна щодо розпорядження цим майном на випадок смерті, встановленні меж свободи такого волевиявлення, його змісту тощо.

Враховуючи викладені вище міркування при підготовці до виконання дисертаційного дослідження були враховані та проаналізовані наукові розвідки вітчизняних дослідників, присвячені спадкуванню за заповітом[42], а також найбільш важливі праці науковців інших країн з цієї тематики. Причому, серед останніх, в першу чергу, являють інтерес дослідження у галузі цивільного права тих правових систем, котрі в силу чинників політичного, економічного тощо характеру були фактором, що співіснував з українським спадковим правом, тією чи іншою мірою взаємодіючи і впливаючи на нього.

Зокрема, елементом такої правової системи, як здається, слід вважати цивільне право Російської імперії, юридична доктрина якої, хоча й передбачала можливість врахування деяких особливостей регулювання цивільних відносин у Чернігівській та Полтавській губерніях[43], однак, в цілому відображала устремління до звуження сфери дії місцевих законів у цьому та інших регіонах і в кінцевому підсумку до уніфікації законодавства на всьому просторі імперії[44]. Сказаним зумовлюється необхідність врахування концепції спадкування на підставі заповіту в Російській імперії, відображеної у її законодавстві, проекті Цивільного уложення Російської імперії[45], а також у творах її правознавців, присвячених аналізу догми або історії спадкового права[46].

Відповідно має бути врахована і та обставина, що цивільне право Української РСР, як вже згадувалося вище, протягом семидесяти років розвивалося у руслі радянського цивільного права, чия доктрина справила відчутний вплив на цивілістичну думку усіх союзних республік колишнього СРСР. Тому в процесі даного дисертаційного дослідженні, як і в кожній науковій розвідці, пов'язаній із необхідністю звернення до динаміки розвитку відповідних відносин, мають бути враховані праці, присвячені проблемам спадкування за заповітом у радянському спадковому праві[47], а також у цивільному праві країн, правові системи яких зберігають більш чи менш помітні сліди впливу правової доктрини, яка була колись спільною для них і для України.

Що стосується генезису спадкового договору, то він, як і сам договір, також був предметом дослідження у вітчизняній цивілістиці та в працях авторів, котрі досліджували близькі до української правові системи, у вкрай обмеженому обсягу.

Зокрема, у цивільному праві України питання походження спадкового договору лише побіжно розглядалися у згадуваній вище статті                                   В. В. Васильченка[48].

Дещо більше уваги приділялося цій проблематиці в цивілістиці Російської імперії, де традиційно було прийнято дослідження інститутів сучасного права починати зі встановлення чинників та обставин їхнього походження, подібність або відмінність від аналогічних інститутів цивільного права інших країн[49].

Зокрема, питання походження та розвитку різноманітних інститутів спадкування за цивільним правом у широкому ракурсі і досить детально розглядалися у творах зі спадкового права В.І. Курдиновського[50],                          В. Нікольського[51] та ін.

Проте, обмежитись врахуванням та аналізом тільки зазначених робіт було б невиправданим, оскільки їх автори, згадуючи про різні точки зору, які висловлювалися в літературі з приводу визначення сутності та походження договорів, пов'язаних із спадкуванням, у той же час нерідко обмежуються таким оглядом наукових позицій, уникаючи при цьому узагальнень і остаточних висновків.

Сказане зумовлює необхідність звернення до інших джерел, котрі містять більш повну інформацію щодо поглядів різних наукових шкіл на походження спадкового договору або у всякому разі тих інститутів спадкового права, що безпосередньо пов'язані з формуванням у цивільному праві такого поняття.

При цьому дисертантка враховувала ту обставину, що, оскільки більшість цивілістів пов'язують походження спадкового договору або з римським приватним правом, або з германським звичаєвим правом, у процесі дисертаційного дослідження, в першу чергу, доцільно враховувати головні з праць на цю тему у галузі романістики та "германістики", що має створити достатньо серйозні передумови для аналізу позицій з цього приводу, а також створити необхідну джерельну базу для аргументації своєї позиції з того чи іншого питання.

Що стосується романістики, то тут обсяг загальної інформації є достатньо значним. Спадкування в цілому, історія його формування та розвитку, а також окремі інститути спадкування за римським приватним правом, загалом, неодноразово були предметом розгляду у спеціальних публікаціях[52] та підручниках і посібниках з римського права низки авторів, як тих, що були видані в Україні[53], так і в інших державах[54].

Проте ознайомлення з цими творами показує, що в них практично не згадується про існування категорії спадкового договору. Натомість, найчастіше ґрунтовно розглядаються спадкування за законом, формування ідеї спадкування за заповітом, проблема сполучення вільного формування заповідальних розпоряджень спадкодавцем з вимогами справедливості та розумності стосовно змісту заповіту тощо.