З одного боку, ст. 121 ЗКУ, де вміщені норми безоплатної приватизації, сформульо­вана загально, безвідносно до певної процедури приватизації. Також логічно вважати, що законодавець не мав на увазі дозволити безоплатну приватизацію, скажімо, 10000 га, що вже перебувають у користуванні особи для ведення фермерського господарства на умовах оренди. Напевно, з цих мотивів у правовій доктрині висловлюються підходи, за якими норми безоплатної приватизації поширюються і на спрощену процедуру приватизації.

З іншого боку, ст. 116 ЗКУ розрізняє приватизацію "земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян" (п. "а" ч. 3) і "одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації" (п. "в" ч. 3). Так само, розділяються відповідні процедури у ч. 1 ст. 81, ст. 118 ЗКУ. Це свідчить про намір законо­давця не поширювати на "спрощену процедуру" норми безоплатної приватизації.

На наш погляд, ст. 121 не поширюється на приватизацію земельних ділянок, наданих у користування, але лише тих, що надані в користування до набрання чинності Декретом KM України "Про приватизацію земельних ділянок" (тобто до 15.01.1993). Такий висновок можна зробити виходячи із такого.

Декрет вперше закріпив у законодавстві спрощену процедуру для приватизації земель­них ділянок, наданих у користування. В силу буквального розуміння Декрету (п. 1), така процедура поширювалася лише на ділянки, вже надані громадянам на момент набрання ним чинності. Разом із тим, Декрет (п. 1) передбачав граничні норми для приватизації. Це в дуже багатьох випадках унеможливлювало спрощену приватизацію, оскільки ділянки, які підлягати приватизації, перевищували норми.

Положення ч. З ст. 116, ч.ч. 1 та 2 ст. 118 ЗКУ, які фактично замінили Декрет у регулюванні відносин із "спрощеної" приватизації, як ми вважаємо, явно спрямовані на зняття проблеми "перевищення норм". Разом із тим, це зроблено вкрай невдало, тому що, з одного боку, фор­мально у ст.ст. 116,118 ЗКУ норми зняті не лише для ділянок, що перебували у користуванні до 15.01.1993, а щодо всіх ділянок, наданих у користування, а з іншого - ст. 121 ЗКУ містить начебто норми для всіх випадків приватизації. Переконані, що при тлумаченні цих норм, не узгоджених між собою, слід застосувати цільове (телеологічне тлумачення), яке і може призвести нас до описаного вище висновку.

Автори наголошують на дискусійному характері запропонованого тлумачення, але вважають, що воно може виявитися корисним при узгодженні змісту норм глави 19 ЗКУ.

До частин третьої-п´ятої. Ч.ч. 3-5 ст. 118 ЗКУ присвячені процедурі приватизації земельних ділянок державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, яка детально описана у коментарі до ч. 2 ст. 25 ЗКУ.

До частини шостої. На відміну від попередніх частин, коментована частина присвя­чена приватизації земельних ділянок за т.зв. повною процедурою, коли земельна ділянка передається особі у власність з відведенням із земель державної (комунальної) власності.

ЗУ від 16.09.2008 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" процедуру безоплатної приватизації було доповнено стадією вибору місця розташування земельної ділянки (див. ст. 151 ЗКУ та коментар до неї), що знайшло вираження у змінах до коментованої частини. На практиці це означає, що громадянину слід додатково зібрати ще до десятка підписів. Важко зрозуміти, як таке ускладнення процедури приватизації буде сприяти будівництву.

Повна процедура приватизації застосовується при отриманні земельних ділянок для ведення ФГ, ОСГ, для садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, госпо­дарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів (ст. 121 ЗКУ), а також у  випадку з наданням земель­них ділянок "чорнобильцям" (право на приватизацію цих осіб передбачене ст. 1 ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", ч. З ст. 35 ЗУ "Про соціальний та правовий статус осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС" та ПКМ від 13.12.2001 №1651 "Деякі питання реалізації громадянами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, права на отримання земельної частки (паю)"). Щодо останнього різновиду приватизації земельних ділянок, щоправда, прямої вказівки щодо поширення на неї положень ст. 118 ЗКУ немає.

У певних випадках законодавство передбачає переважне право на отримання земельних ділянок для таких категорій осіб:

• ветеранів війни: їм забезпечується першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва - див. ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993, п. 14 ч. 1 ст. 12, абз. 2 п. 18 ч. 1 ст. 13, п. 13 ч. 1 ст. 14, абз. 2 п. 15 ч. 1 ст. 15;
• громадян, потерпілих від Чорнобильської катастрофи: п. 20 ч. 1 ст. 20, п. 1 ч. 1 ст. 21 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 передбачають пільгу для громадян, віднесених до категорій 1, 2, у вигляді обов´язкового "(протягомроку після подання заяви) відведення місцевими Радами земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також: відведення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів і дач"; ч. 4 ст. 32 Закону передбачає право громадян, які евакуйовані, відселені (відселяються) або самостійно переселилися, "на індивідуальне житлове будівництво з позачерговим одержанням земельних ділянок (у м. Києві та курортних місцевостях - за наявністю прописки) ...";
• ветеранів праці - п. 7 ст. 7 ЗУ "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 передбачає "пере­важне право на ... відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва ...";
• молодих сімей - ч. 2 ст. 10 ЗУ "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 05.02.1993 передбачає, що "[п]при відведенні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва органи місцевого самоврядування затвер­джують квоти ділянок, які надаються молодим сім´ям під будівництво житла";
• військовослужбовців, батьків та членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, а також звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби, якщо вони виявили бажання побудувати приватні жилі будинки - п. 6 ст. 12 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 можна тлумачити як наявність у вказаних осіб безумовного права на отримання присадибної земельної ділянки;
• інвалідів із захворюваннями опорно-рухового апарату - ч. 5 ст. 30 ЗУ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 передбачає, що "органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок ... під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання".

У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання, а також реквізити, описані в коментарі до ч. 1 ст. 118 ЗКУ. Площа земельної ділянки повинна кореспондувати граничній площі земельної ділянки, яку особа має право безоплатно отримати відповідно до ст. 121 ЗКУ. До заяви також мають бути додані документи, передбачені ч. 5 ст. 151 ЗКУ (див. коментар).

До частини сьомої. Щодо вибору місця розташування земельної ділянки та надання дозволу і вимог на розроблення проекту її відведення див. ст. 151 ЗКУ та коментар до неї.

Як "вибір місця розташування земельної ділянки", так і "надання дозволу і умов" на виготовлення проекту відведення, на нашу думку, є етапами, що не відповідають змісту та сутності приватизації. Так, подальшим етапом є замовлення розробки проекту відведення земельної ділянки суб´єкту господарювання, що має ліцензію на виконання землевпоряд­них робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін, (див. коментар до ч. 8 ст. 118 ЗКУ). Між замовником та розробником виникають договірні відносини, обумовлення можливості виникнення яких дозволом владного суб´єкта є, на нашу думку, необґрунтованим і зайвим етапом. Дозвіл на розробку проекту відведення у будь-якому разі не зв´язує суб´єкта, уповноваженого надавати земельну ділянку, і рішення про надання може бути як позитивним, так і негативним без жодних наслідків для владного суб´єкта.

Передумовою надання дозволу на виготовлення проекту відведення при передачі земельної ділянки фермерському господарству є окрім всього висновок конкурсної комісії, оформлений відповідно до вимог ст. 6 ЗУ "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року №973-IV та наказу Міністерства аграрної політики України, Міністерства праці та соціальної політики України від 17.12.2003 №452/335 "Про затвердження Положення про порядок проведення професійного відбору з питань створення фермерських господарств".

До частини восьмої. Проекти відведення можуть розроблятись організаціями, котрі отримали дозвіл на виконання землевпорядних робіт відповідно до ПКМ від 14.11.2000 р. "Про затвердження переліку органів ліцензування", ПКМ від 4.07.2001 "Про затвер­дження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності", і діють відповідно до затверджених Наказом Держпідприємництва, Держкомзему України від 13.02.2001 №28/18 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності щодо проведення землевпорядних та землеоціночних робіт.

Виготовлення проекту відведення врегульовано ПКМ "Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" від 26.05.2004 №677, а також відомчими актами ненормативного характеру - див., насамперед, "Ета­лоном проекту відведення земельної ділянки юридичним та фізичним особам для будь-яких потреб, затвердженим першим заступником голови Держкомзему А. Третяком 18.06.1999 (текст наведений на компакт-диску, що додається). Як вказано у вступі Еталону, він є "обов´язковим для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних та інших землевпорядних органів при розробці проектів відведення земельних ділянок", проте з юридичної точки зору цей документ взагалі не є нормативним актом, оскільки не затверджений наказом.