Стаття 17. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини
Сторінки матеріалу:
Судова практика чітко дотримується такої вимоги. Пленум Верховного Суду України у своїй постанові "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від ЗО травня 1997 р. (п. 4) відзначив: "Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом. У
70
зв'язку з цим судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винуватість особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України".
10. Обвинувачення не може грунтуватись на припущеннях. Це конституційне положення, що випливає з презумпції невинуватості, знаходить свій розвиток у ч. З ст. 373 КПК, яка зазначає: "Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення". Тож, будь-які припущення, думки, здогадки, якими б вони привабливими не були і кому б вони не належали, при вирішенні питання про вину особи доказами не можуть бути і значення не мають. Вони можуть бути використані лише для висунення версій, але не для обгрунтування вини. Такі припущення лише підтверджують сумнів, а він має бути витлумачений тільки на користь обвинуваченого.
11. Зміст презумпції невинуватості включає серед інших і правило про тлумачення сумнівів щодо доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це правило є невід'ємною його частиною і воно полягає у тому, що такі сумніви тлумачаться на користь обвинуваченої особи. Категорії "сумнів" і "впевненість" характеризують відношення людини до наявності чи відсутності певної обставини. У кримінальному провадженні -до наявності чи відсутності хоч би однієї з обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, але, насамперед, події кримінального провадження, особи, яка його вчинила, та її вини (ст. 91 КПК). Впевненість - це психологічний стан особи, яка веде кримінальне провадження, і, зокрема, судді, коли вона без вагань виражає своє відношення до результату пізнання як істинного або неістинного. Почуття сумніву є протилежним почуттю впевненості, переконаності. Воно характеризується невпевненістю, усвідомленням неперекона-ності, незадоволенням стосовно того, що приймається за істину, за вирішення певного завдання.
Зміст терміна "сумнів" не розкривається у законодавстві. Не дають його і роз'яснення Пленуму Верховного Суду, в постановах якого вживається термін "сумнів". Так, у постанові "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" від 11 лютого 2005 p., Пленум роз'яснив (п. 10), що кримінальна справа не може бути повернена на додаткове розслідування "у випадках, коли немає доказів, які б підтверджували обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд має витлумачити всі сумніви на користь підсудного і постановити згідно з ч. 4 ст. 327 КПК (ч. 1 ст. 373 КПК 2012 р. - Авт.) виправдувальний вирок".
З наведених роз'яснень найвищого судового органу України вбачаються окремі властивості (ознаки), які має термін "сумнів" при ухваленні судового рішення. Це, зокрема, те, що "сумнів" має бути таким, який неможливо усунути за допомогою додатково одержаних доказів, оскільки вичерпані всі можливості для їх збирання чи одержання або ж сторона обвинувачення не вживає всіх
71
можливих у її розпорядженні заходів для їх виявлення. Суд же в останньому випадку не повинен за власною ініціативою усувати недоліки обвинувачення, оскільки не вправі виконувати у змагальному процесі цю функцію. Звичайно, вживаючи термін "сумнів", який має тлумачитись на користь обвинуваченого, законодавець має на увазі не будь-який, а сумнів "розумний" та непереборний.
12. Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи. Такий сумнів грунтується на нормальному (звичайному) стані речей, на звичайному ході події, які характерні для здорового глузду тих, хто обвинувачує чи судить. Наявність розумного сумніву щодо обгрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.
Непереборний сумнів може виникати як щодо пред'явленого обвинувачення в цілому, так і стосовно окремих його обставин (окремих епізодів злочинної діяльності, причетності до злочину інших осіб тощо). Зрозуміло, що наявність непереборного сумніву щодо пред'явленого обвинувачення в цілому тягне за собою закриття кримінальної справи прокурором за недостатністю доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати (п. З ч. 1 ст. 284 КПК), а в суді - ухвалення виправдувального вироку (п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК). При цьому ухвалення за таких обставин рішення (ухвали) про закриття кримінальної справи чи виправдувального вироку судом означає не що інакше, як доведення невинуватості особи.
13. Непереборний сумнів щодо окремих обставин, які входять до складу обвинувачення, не тягне за собою виправдання обвинуваченого, але він має правове значення: сумнівні обставини виключаються з обвинувачення, що може мати своїм наслідком перекваліфікацію діяння обвинуваченого на статтю кримінального закону з м'якшою мірою покарання, а при збереженні попередньої кваліфікації- відповідне пом'якшення міри покарання.
14. Поводження під час кримінального провадження з підозрюваним чи обвинуваченим, який ще не визнаний судом винним у вчиненні кримінального правопорушення і вирок щодо якого ще не набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. Цим учасникам процесу має бути забезпечене (органами, які ведуть провадження), максимальне сприяння у реалізації наданим їм КПК процесуальних прав та виконання покладених на них обов'язків. Заходи забезпечення кримінального провадження і особливо запобіжні заходи мають застосовуватись до них у суворій відповідності із законом та з мінімальними обтяженнями і обмеженнями їхніх прав, якщо вони здатні забезпечити мету таких заходів. Обов'язком слідчого судді у кримінальному провадженні є забезпечення додержання прав названих учасників провадження (див. коментар до ст. 206 КПК). Затримані підозрювані, або щодо яких вжитий запобіжний захід у вигляді взяття під варту, екстрадиційного арешту, знаходяться окремо від осіб, засуджених до позбавлення волі, і вони користують-
72
\
ся правами, передбаченими Законом України "Про попереднє ув'язнення" від ЗО червня 1993 р. з наступними змінами і доповненнями. Цим Законом враховані вимоги, які містяться у "Зводі принципів захисту всіх осіб, підданих затриманню або ув'язненню в будь-якій формі", схвалених Резолюцією 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 р.