1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

3. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз´яснює його права і з´ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

4. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

5. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім´я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

6. Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

7. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

8. Суд має право з´ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

9. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

10. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

11. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослідження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

12. Суд може одночасно допитати свідків для з´ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

1. Допит свідка – це логічна і психологічна діяльність особи, яка бере участь у справі та суду, спрямована на одержання від свідка усних показань, що мають значення для справи.

Допит свідка є процесуальною формою здобуття та дослідження одного із засобів доказування - показів свідка. Саме через недотримання встановленої законом процесуальної форми не можуть бути використані як показання свідків письмові пояснення громадян. Вони можуть бути прийняті судом як письмові докази.

2. Умови та порядок допиту свідка в цивільному процесі характеризується наступним: 1) свідок вперше допитується в суді; 2) гласність; свідок не може бути допитаний віч-на-віч; 3) час та місце допиту свідка залежить від суду; 4) суд бере активну участь у допиті свідка.

3. Кожен свідок допитується окремо. Послідовність допиту свідків встановлюється судом. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідання до закінчення судового засідання. У разі відкладення судового засідання або оголошення перерви, з‘являтися в наступне судове засідання свідки не зобов‘язані. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін. Це може бути викликано станом здоров´я свідка, виробничою необхідністю та іншими поважними причинами.

4. З урахуванням специфіки цивільного процесу можна виділити 8 стадій допиту свідка: 1) підготовка допиту; 2) анкетування свідка; 3) попередження про відповідальність та присяга; 4) розповідь свідка; 5) встановлення психологічного контакту; 6) перехресний допит; 7) фіксація показань свідка; 8) оцінка показань свідка.

І. Підготовка допиту включає:

1.1. Визначення мети допиту. Мета допиту – одержати від свідка інформацію, що має доказове значення. Допит може проводиться з метою отримання нової інформації або перевірки чи уточнення наявної, отриманої з інших джерел. Коло обставин, що підлягають з‘ясуванню під час допиту, називають предметом допиту. Він формується після вивчення та аналізу матеріалів справи.

1.2. Збір та вивчення відомостей про свідка. Потрібно встановити його стосунки з іншими учасниками процесу, соціальне оточення, психологічні особливості, місце роботи, коло спілкування. В ході допиту та оцінки показань свідка ці обставини потрібно враховувати.

1.3. Отримання спеціальних знань, які можуть знадобитися під час допиту. Це потрібно, коли проводиться допит спеціалістів та фахівців у певній сфері або з приводу обставин, які таких знань потребують. Знання ознак та закономірностей явищ, для з‘ясування яких планується допит, дозволить правильно сформулювати запитання, обрати їх логічну послідовність і, при потребі, змінити тактику допиту.

1.4. Визначення тактичних та психологічних прийомів допиту. Прийоми підбираються індивідуально для кожного свідка, з урахування їх психологічних, статевих, професійних та інших особливостей. Доцільно обміркувати послідовність застосування тих чи інших прийомів допиту.

1.5. Складання плану допиту. План допиту включає питання, які потрібно задати свідкові для досягнення мети допиту. Їх підготовку почати можна із запису фактів, що підлягають встановленню. Наприклад: факт №1 – місце перебування відповідача з 1.01.2002р. по 7.01.2002р.; факт № 2 – час передачі грошей відповідачу і т.д.

Далі, щодо кожного факту потрібно сформулювати запитання, які цей факт характеризують. Доцільно використовувати 5 типів питань: Хто? Що? Де? Коли? Чому? Але прямих питань потрібно уникати. Наприклад, для встановлення факту № 1 можуть бути задані такі питання: 1) Хто був із відповідачем 1.01.2002? 2) Що робив відповідач 1.01.2002р? 3) Чому він це робив? 4) Коли відповідач змінив місце перебування? Найгірше з усіх можливих запитань – де був відповідач з 1.01.2002р. по 7.01.2002р?

Чим більше запитань – тим легше обрати кращі і сформувати послідовність.

У плані доцільно передбачати варіанти питань в залежності від тієї чи іншої відповіді свідка. На зразок алгоритму: “якщо так, то ..., якщо ні, то ...”

1.6. Прогнозування дій іншої сторони. Під час допиту свідка протилежна сторона теж буде ставити йому запитання, можливо навіть першою. Тому потрібно сформулювати питання, які цікавлять і протилежну сторону.

1.7. Прогнозування поведінки допитуваного під час допиту. Потрібно підготуватися до різних варіантів розвитку ситуації під час допиту та обдумати можливі дії у відповідь.

Підготовка допиту свідка відбувається поза судом.

ІІ. Анкетування свідка. Цю частину допиту здійснює суд. Відповідно до ч.3 ст.180 ЦПК, перед допитом свідка суд встановлює його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки з сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Головуючий роз´яснює його права і з´ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань. Відмова від давання показань приймається судом шляхом постановлення ухвали.

ІІІ. Попередження про відповідальність і приведення до присяги. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань.

Кримінальна відповідальність свідка передбачена ст. 384 КК. Відповідно до цієї статті, завідомо неправдиве показання свідка ... в суді ... - караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - караються виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п´яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п´яти років.

Відповідно до ст. 385 КК відмова свідка від давання показань ... у суді ... - караються штрафом від п´ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

Головуючий приводить свідка до присяги: "Я, (ім´я, по батькові, прізвище), присягаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи". Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз´яснює обов´язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

ІV. Розповідь свідка. Відповідно до ч.7 ст.180 ЦПК, допит свідка починається з пропозиції головуючого розповісти все, що йому особисто відомо по даній справі. Свідок надає інформацію у вигляді довільної розповіді.

Об‘єктивність інформації, що одержується під час допиту свідка, перш за все, залежить від психологічної позиції - бажає він давати правдиві показання чи збирається приховувати правду.[48]

V. Встановлення психологічного контакту із свідком. Вже на попередній стадії, під час вільної розповіді, особам, які беруть участь у справі потрібно намагатися встановити психологічний контакт із свідком. Для цього потрібно спостерігати за ним, дивитися у вічі, хитати головою на знак розуміння та ін. Це так званні невербальні способи.

Вербальними способами встановлення психологічного контакту є 1) звернення до закону; 2) збудження інтересу до допиту чи допитуючого; 3) звернення до логіки; 4) підвищення емоційного стану – збудження.

Особливість допиту свідка в цивільному процесі в тому, що на встановлення психологічного контакту немає часу.

VІ. Перехресний допит. Перехресний допит полягає в тому, що кожна із сторін задає свідкові запитання. Питання – основний інструмент допитувача. За цільовим призначенням питання поділяються на основні, доповнюючі, уточнюючі, нагадаючі, контрольні, співставляючі, деталізуючі, спрямовуючі та ін.

Ось основні правила допиту свідка, сформульовані ще наприкінці позаминулого століття П.Сергеїчем:

1. не питати свідків про очевидні та встановлені обставини;
2. не питати про те, що не має значення;
3. не давати випадкових питань;
4. встановлювати джерело інформації свідка. Не допускати показань з чужих слів;
5. зупинитися вчасно;
6. питати так, що б свідок не міг вгадати очікуваної відповіді;
7. відокремлювати факти від суб‘єктивної думки свідка про ці факти[49].

До цього можна додати, що питання повинні бути конкретними і торкатися однієї обставини.