1. Право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

   1. Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Ця норма є проявом принципу диспозитивності цивільного судочинства. Однак в окремих випадках закон свідомо допускає відступ від цього правила, зважаючи на необхідність захисту інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства та держави. Тому до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, державні чи суспільні інтереси.

У визначеному коментованою статтею переліку осіб, які мають право на звернення до суду з вимогою про визнання усиновлення недійсним чи його скасування, зазначені особи, які захищають власні інтереси, а також особи, які мають право на звернення до суду, зважаючи на "професійний інтерес", виконуючи покладені на них державою завдання та функції. Цей перелік не є вичерпним, адже, наприклад, відповідно до ст. 31 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" батьки-вихователі наділяються правом на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним щодо дітей, які проживали разом з ними та передані на усиновлення; на усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в їхніх сім'ях.

2. Якщо інші особи, непоіменовані у коментованій статті, вважають, що усиновлення не відповідає інтересам дитини, здійснене із порушенням чинного законодавства чи з інших причин має бути визнане недійним чи скасоване, вони (родичі дитини або інші фізичні й юридичні особи, державні та громадські організацій) вправі довести до відома органів опіки та піклування ці дані, звернутися до прокурора для вирішення питання про передачу справи до суду чи поінформувати інших заінтересованих осіб, котрі визначені як суб'єкти права на звернення до суду у цій справі.

Недостатньо обґрунтованою виступила позиція органів опіки та піклування в такій справі. До суду було подано позов органів опіки та піклування в інтересах малолітньої особи до усиновлювача про скасування удочеріння. У позовній заяві вказувалось, що у 2003 році було здійснено удочеріння малолітньої особи, якій було змінено прізвище, ім'я та по батькові. Відносини з дівчинкою в усиновлювача не склалися, вона не сприймала усиновлювача як авторитет, почала красти особисті речі та гроші вдома, в зв'язку з чим виникали конфлікти. Така поведінка особи та її психічний стан робить неможливим перебування в даній родині, у зв'язку з чим орган опіки та піклування просив скасувати удочеріння, передавши дитину на піклування органів опіки та піклування.

У судове засідання відповідачка (усиновлювач) не з'явилась, проти задоволенню позову не заперечувала, пояснивши, що між нею та усиновленою дитиною дійсно склалися такі відносини, які роблять неможливим подальше спільне проживання та виконання батьківських обов'язків.

Із урахуванням встановленого, суд задовольнив позов органів опіки та піклування та скасував удочеріння малолітньої дитини та вніс відповідні зміни до актового запису про народження.

З такою постановкою питання слід не погодитись саме з позиції заявника. Справа у тому, що призначенням органів опіки та піклування полягає у здійсненні заходів щодо охорони та захисту прав осіб, над якими встановлена опіка та піклування. У цій же справі захищались права та інтереси не дитини, а усиновлювача, яка потерпала від усиновленої дитини. Під час судового засідання не встановлено, що було порушено суб'єктивні права усиновленої дитини, що мало призвести до відмови у задоволенні позову внаслідок цього.