Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 4. Права та обтяження, що підлягають державній реєстрації

  1. Обов´язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме:
    1. право власності на нерухоме майно;
    2. право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном;
    3. інші речові права відповідно до закону;
    4. податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.
  2. Речові права на нерухоме майно, зазначені в пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті, є похідними і реєструються після державної реєстрації права власності на таке майно.
  3. Право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Право власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), в яких вони розташовані.

(частина третя статті 4 у редакції Закону України від 04.07.2012 р. N 5037-VI)

КОМЕНТАР

Частина перша коментованої статті визначає перелік речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також суб´єктів таких прав.

Держава може виступати у даних правовідносинах лише через компетентні органи, тобто органи державної влади, які відповідно до наданих їм повноважень можуть управляти державним майном.

Визначений у коментованій статті перелік речових прав та їх обтяжень не є вичерпним, тому законом можуть бути визначені інші речові права та обтяження, які підлягають державній реєстрації.

Варто зазначити, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2012р. №824 «Деякі питання державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (набирає чинності з 1 січня 2013р.) з Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004р. №830) вилучено положення щодо поширення права податкової застави на будь-які активи платника податків, включаючи нерухоме майно.

Таким чином, Кабінет Міністрів привів положення чинного законодавства у відповідність з рішенням Конституційного суду України від 24 березня 2005 року №2-рп/2005, згідно з яким поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків, незалежно від суми податкового боргу, порушує справедливе вирішення питань застосування права податкової застави, тобто є неконституційним.

Частина друга коментованої статті визначає первинність права власності стосовно до інших речових прав. Зокрема, реєстрація так званих «похідних» речових прав на нерухоме майно провадиться лише після державної реєстрації права власності на таке майно.

Частина третя коментованої статті передбачає можливість реєстрації права власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Разом з тим, підстави набуття у власність перелічених об´єктів нерухомого майна повинні бути правомірними. Проведення державної реєстрації не може порушувати права власника земельної ділянки, на якій розташований об´єкт нерухомого майна. Інакше кажучи, земельна ділянка, на якій знаходиться об´єкт, речове право на який підлягає державній реєстрації, повинна знаходитися на законному речово- правовому титулі.

Зокрема, не підлягає державній реєстрації відповідно до положень коментованої статті самочинно збудований об´єкт нерухомого майна, оскільки згідно з ч.2 ст.376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Прикладом правомірного переходу права власності на земельну ділянку є підстава, встановлена ст.120 ЗК України, яка передбачає перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду. Зокрема, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Абз. 2 ч. 3 коментованої статті передбачає можливість реєстрації права власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення незалежно від того, чи зареєстровано право власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини), в яких вони розташовані (з 1 січня 2013 року дана норма буде виключена з закону).

Словосполучення «може бути зареєстровано», яке використовується законодавцем в ч.3 коментованої статті, не повинно тлумачитися як дискреційне повноваження державного реєстратора. За відсутності перешкод для проведення державної реєстрації речового права на нерухоме майно, визначених законом відповідне право підлягає обов´язковій державній реєстрації.