Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 402. Встановлення сервітуту

1.  Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

2.  Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

3.  У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

У статті, що коментується, встановлюється вичерпний перелік підстав виникнення сервітуту, якими можуть бути договір, закон, заповіт та рішення суду. Договір є загальною підставою встановлення сервітуту. Він укладається між особою, яка вимагає встановлення сервітуту та на користь якої встановлюється сервітут, та власником (володільцем) обслуговуючої речі. Сторонами такого договору є, з однієї сторони, особа, майно якої обтяжене сервітутом, у якості такої особи може виступати власник або в окремих випадках володілець цього майна. Іншою стороною договору є сервітуарій — особа, на користь якої встановлено право обмеженого користування чужим майном (сервітут). Такою особою може бути власник, особа, яка має речове право на майно, на користь якого чи для потреб користування яким встановлено сервітут (в разі встановлення земельного сервітуту), а також будь-яка інша конкретно визначена особа, якій надано право обмеженого користування чужим майном (в разі встановлення особистого сервітуту). У Главі 32 не міститься окреме правило про форму договору на встановлення сервітуту. До встановлення земельного сервітуту висувається вимога про обов´язкову державну реєстрацію такого договору в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. Згідно зі статтею 206 ЦК такий правочин не може вчинятися усно, а лише у письмовій формі, оскільки він підлягає державній реєстрації. Правочин вважається вчиненим з моменту державної реєстрації (ч. І ст.210 ЦК). Невиконання умов про державну реєстрацію договору про встановлення сервітуту є підставою вважати такий правочин невчиненим. Суттєвими умовами договору про встановлення сервітуту є об´єкт сервітутного права та плата за користування чужим майном. Об´єктом сервітутного права є право обмеженого користування чужою річчю (майном), яке може мати різний обсяг (об´єм) в залежності від конкретного виду встановленого сервітуту. Сервітут є завжди правом на обмежене, часткове користування майном, притому користування ним в тому чи іншому певним чином визначеному відношенні. Користування чужим майном має бути узгоджено з цільовим призначенням майна, яке воно мало при встановленні сервітуту. Так, житлове приміщення, щодо якого встановлено сервітут, не може бути використано з іншою ціллю, приміром, як офісне або виробниче приміщення.

Окремою підставою встановлення сервітуту є судове рішення, яке згадується у такій якості у ч.І, 3 коментованої статті ЦК, п.2 ст.100 ЗК. Особа, яка вимагає встановлення сервітуту, має право звернутися з позовною заявою, якщо не було досягнуто домовленості щодо встановлення сервітуту та його умов. У п.1 ст.100 ЗК вказано на право власника або землекористувача вимагати встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Позивач має в даному випадку довести у суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки або іншої нерухомості неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна. При цьому задоволення потреб сервітуарія неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Закон є окремою підставою встановлення сервітуту, тобто для встановлення такого сервітуту не.потрібна ані одна з перерахованих підстав: договір, заповіт або рішення суду. Зокрема, для виникнення сервітуту, передбаченого ст.405 ЦК, необхідним є факт проживання члена сім´ї (сервітуарія) власника житла разом з ним та спільне користування цим житлом.

Також сервітутом, який виникає в силу прямої вказівки закону, є той, що виникає у члена кооперативу (а також у членів його сім´ї) при вселенні в зазначене житло та полягає у праві користування житлом в будинку житлового (житлово-будівельного) кооперативу. Це право члена кооперативу триває до моменту викупу ним кооперативної квартири, з чим пов´язується набуття права власності на займану квартиру (ч. З ст.384 ЦК).

Підставою встановлення сервітутного права є також заповіт шляхом вчинення у ньому заповідачем заповідального відказу. Заповідальний відказ полягає у тому, що заповідач зобов´язує одного чи декількох спадкоємців встановити обмежене речове право на користь відказоодержувача та надати останньому обмежене користування певним майном, яке входить до складу спадщини. У заповідальному відказі має бути зазначеним не тільки те, на користь кого встановлюється сервітут, а й відомості про слугуюче майно, вид сервітуту, строк та інші відомості, необхідні для реалізації цих відносин. Вважається, що спадкоємець приймає спадщину не тільки разом з правами, а й обов´язками, зокрема, відказом. Вважається, що відказоодержувач прийняв відказ, якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини він не відмовився від заповідального відказу (ст.1271 ЦК).