1. Зобов´язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

2. Припинення зобов´язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Стаття, що коментується, як і інші норми гл. 50 ЦК, поширюється на усі види зобов´язань, незалежно від підстав їхнього виникнення, тобто норми цієї глави є загальними стосовно зобов´язань з договорів, унаслідок заподіяння шкоди та ін. позадоговірних зобов´язань. Слід зазначити, що додаткові підстави для припинення зобов´язань містяться в главах про окремі види зобов´язань, у тому числі договорів. Ці ж питання регулюються і за межами ЦК — іншими законами й правовими актами.

Припинення -- остання стадія існування зобов´язання, із завершенням якої первісний юридичний зв´язок між сторонами, виражений у конкретному зобов´язанні, утрачається. Це поняття яке охоплює, як випадки, коли припинення здійснюється за волею сторін (наприклад, за домовленістю сторін — ст. 604 ЦК), так і підстави, які не залежать від волі сторін (припинення зобов´язання смертю фізичної особи — ст. 608 ЦК). Припинення зобов´язання не виключає того, що в прямому зв´язку з ним між сторонами виникає нове зобов´язання, ціль якого за загальним правилом — усунути виниклий дисбаланс у взаєминах сторін (див. Главу 83 ЦК).

Стаття, що коментується, розрізняє два види припинення зобов´язань: повне і часткове. Перше може мати місце при будь-якому зобов´язанні, у той час як часткове — лише в окремих випадках. Наприклад, у договорі постачання передбачена доставка товарів на склад покупця транспортом постачальника. Тим самим у наявності два зобов´язання постачальника: по-перше, передати, по-друге, доставити. Якщо сторони прийдуть до згоди, згідно якої умова про доставку буде замінено передачею товару безпосередньо на складі постачальника («самовивозом»), з первісного зобов´язання збережеться тільки це зобов´язання. Частина 2 статті, що коментується, передбачає можливість припинення зобов´язань на вимогу однієї із сторін. Однак необхідною умовою для цього є визначеність в законі підстав для однобічного припинення зобов´язання. Згідно зі ст. 615 ЦК у разі порушення зобов´язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов´язання, якщо це встановлено договором або законом (наприклад, п. 4 ч.І ст. 708 ЦК — у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов´язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми). Внаслідок односторонньої відмови від зобов´язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов´язання або воно припиняється. Право сторін стосовно до припинення повністю або частково договірних зобов´язань виражається в принципі «воля договорів» (див. ст. 627 ЦК і коментар до неї), що не виключає можливості встановлення в законі заборони припиняти визначені зобов´язання за згодою сторін. Отже, ця заборона відноситься і до його часткового припинення (наприклад, у відношенні припинення виплати відсотків).

Стаття, що коментується, містить відкритий перелік підстав припинення зобов´язання. Зокрема, такі додаткові підстави виділяються в главах, присвячених окремим видам договорів. Наприклад, ст. 1008 ЦК передбачене припинення договору доручення, крім іншого, у випадку, визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім. Крім того, і сторонам надана можливість у момент укладення договору доповнити зазначений перелік підстав для однобічного розірвання. Частина друга статті, що коментується, охоплює дві ситуації припинення договору з волі однієї зі сторін. При першій воля сторони має потребу в санкції з боку суду. Друга ситуація зв´язана з визнанням за стороною права відмовитися від виконання зобов´язання і тим самим самостійно припинити зобов´язання. Розходження між зазначеними ситуаціями виявляються, крім іншого, у визначенні часу, з якого зобов´язання визнається припиненим: з моменту винесення рішення — при першій ситуації і з моменту, коли контрагенту стало відомо про відмовлення сторони від виконання, — при другій.