Для цього перш за все необхідно визначити права самого учасника товариства. В літературі зазначалося, що права учасників підприємницьких товариств можна поділити на два види: а) особисті (організаційні); б) майнові. До особистих прав належать: право брати участь в управлінні товариством; право вийти у встановленому порядку з товариства; право одержувати інформацію про діяльність товариства та інші. До майнових прав належать: право брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); право на частину вартості майна товариства у разі його ліквідації; право на майно, одержане при виході із товариства; право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві.

Принципово важливим в аспекті подружніх відносин є теза, що "корпоративні права є подільними за обсягом і неподільними за змістом. Зі складу корпоративних прав можуть бути виділені окремі елементи, які мають характер майнових прав, зокрема, право на одержання частини прибутку, право на одержання частини майна товариства в разі ліквідації. Однак ці майнові права не можуть розглядатися як самостійний об'єкт правовідносин, оскільки корпоративні права є неподільними за змістом"3. Виходячи з того, що корпоративні права є неподільними за змістом, треба дійти висновку, що як особисті, так і майнові права у повному обсязі можуть належати лише тому з подружжя, який є учасником господарського товариства. За загальним правилом другий з подружжя не набуває особистих або майнових прав по відношенню до товариства.

Цей момент є складним, оскільки тут стикаються дві протилежні ідеї.

Перша полягає у тому, що права учасника товариства нерозривно пов'язані з часткою у статутному капіталі товариства. У свою чергу ця частка нерозривно пов'язана із вкладом учасника, який, також у свою чергу, міг сформуватися за рахунок спільного майна подружжя. Таким чином, той з подружжя, який не є учасником товариства, по суті "через" другого з подружжя, опосередковано, все ж таки передав майно товариству.

Друга ідея полягає у тому, що дії учасника товариства не можуть кожного разу ставитися під сумнів на тій підставі, що певна частка належних йому прав "розповсюджується" і на другого з подружжя. Учасник товариства має весь комплекс корпоративних прав, як особистих, так і майнових. Він самостійно бере участь в управлінні товариством, отримує відповідну інформацію про його діяльність, одержує дивіденди, розподіляє прибутки тощо. Другий з подружжя не може втручатися в дії учасника товариства і вимагати визнання за ним права на окремі елементи корпоративних прав, наприклад, права на отримання дивідендів.

Дійти консенсусу, очевидно, можливо при частковому врахуванні обох позицій. Для того, щоб їх зрівноважити необхідно вирішити два завдання: а) забезпечити безперебійну роботу господарського товариства шляхом запобігання втручанню в його діяльність сторонніх осіб, зокрема другого з подружжя; б) забезпечити майнові права того з подружжя, який не є учасником товариства, у разі передання до статутного капіталу товариства спільного майна подружжя.

Очевидно, що це можливо лише у тому випадку, якщо визнати два правила, що стосуються прав подружжя у корпоративній сфері.

1) Той з подружжя, хто є учасником товариства:

• має корпоративні права (особисті та майнові) у повному обсязі;

• самостійно здійснює належні йому корпоративні права.

2) Той з подружжя, хто не є учасником товариства, має право на частку:

• прибутку (доходу), яка була сплачена (видана) при розподілі прибутку товариства;

• майна, що одержане учасником товариства у разі його виходу з товариства та продажу належної йому частки в статутному фонді товариства іншій особі;

• майна, що одержане учасником товариства у разі ліквідації товариства.

Між другим з подружжя (не учасником) та товариством не виникає речових або зобов'язальних правовідносин. Тому він не може звертатися до товариства з вимогою про участь у розподілі прибутку, сплату дивідендів, видачу майна при ліквідації товариства тощо.

Відносини виникають лише між дружиною та чоловіком, тобто в тій частині, яка охоплює періоди "до" та "після" ("поза") існування корпоративних правовідносин за участю одного з подружжя. Поняття "до" охоплює період формування вкладу до статутного капіталу господарського товариства із спільного майна подружжя, а "після" ("поза") - період, що існує після одержання учасником товариства частини прибутку або майна у разі продажу своєї частки чи ліквідації юридичної особи.

Поетапний розвиток подій можна позначити наступним чином:

• спільне майно подружжя за бажанням сторін перетворюється на вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства;

• вклад передається одним із подружжя до статутного капіталу товариства;

• учасник (один з подружжя) набуває право на частку в статутному фонді (майні) товариства і одночасно особисті та майнові корпоративні права, а господарське товариство - право власності на вклад;

• учасник здійснює свої майнові права і одержує частину прибутку (доходу, дивідендів) товариства або майно у разі продажу належної йому частки в статутному фонді (майні) та у разі ліквідації юридичної особи;

• одержане майно автоматично набуває режиму спільної сумісної власності подружжя.

Наведене свідчить про те, що другий з подружжя (не учасник товариства) не може вимагати визнання за ним статусу особи, яка має право на частку у статутному (складеному) капіталі товариства. Треба зазначити, що такий висновок не є загальновизнаним. Зокрема в сімейно-правовій літературі пострадянських країн частки в статутному фонді (майні) господарського товариства, сформовані за рахунок спільних внесків подружжя, відносять до спільного майна подружжя'. Такий підхід спирається на існуючі законодавчі норми. Так, в п. 2 ст. 32 Закону "Про шлюб та сім'ю Республіки Казахстан", ч, 2 ст. 34 СК РФ прямо вказано, що паї, вклади та частки в капіталі, внесені в кредитні установи або інші комерційні організації, належать до спільного майна подружжя.

Проте таке вирішення питання вбачається вразливим. Визнання за другим з подружжя (не учасником товариства) права на частку в статутному капіталі спричинятиме складнощі як в теоретичному, так і практичному аспектах. Це буде означати виникнення у другого з подружжя певних прав по відношенню до товариства. При цьому характер та обсяг таких прав визначити вкрай важко. У першу чергу це стосується особистих прав учасника товариства. Очевидно, що той з подружжя, хто не є засновником (учасником), не може набувати права участі в управлінні товариством, права на інформацію тощо. Враховуючи фактор "неподільності" корпоративних прав, за другим з подружжя не можна визнати також відповідних майнових прав. Якщо визнати за ним лише майнові права учасника товариства, то це призведе до "розподілу" корпоративних прав між подружжям, один з яких буде мати як особисті, так і майнові права, а другий - лише майнові. Внаслідок цього другий з подружжя (не учасник товариства) набуватиме право брати участь у розподілі прибутку товариства, право відчужувати частку у статутному (складеному) капіталі тощо. По суті, це призведе до подвоєння кількості учасників товариства, оскільки окрім власне учасника корпоративні права належатимуть ще й його дружині (чоловікові). Зрозуміло, що такий порядок речей є неприпустимим.

Не можна забувати і про можливість настання відповідальності учасника товариства за зобов'язаннями самого товариства. Не викликає сумніву, що додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями повного, командитного товариства та товариства з додатковою відповідальністю може нести виключно його учасник (ст. ст. 119, 124, 133, 151 ЦК України). Другий з подружжя за жодних обставин не може розглядатися як зобов'язана особа. При цьому не діє і ч. 3 ст. 73 СК України, оскільки вона передбачає іншу ситуацію — укладення договору одним з подружжя в інтересах сім'ї. Аналогічно має вирішуватися питання і щодо відповідальності учасників акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю. Ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства несуть виключно його учасники (ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 152 ЦК України).

Наведені аргументи свідчать про те, що немає підстав визнавати частку у статутному (складеному) капіталі товариства спільним майном подружжя.

Такий висновок, однак, не може призводити до порушення майнових прав другого з подружжя, зокрема у випадку поділу спільного майна дружини та чоловіка. Факт внесення до статутного (складеного) капіталу спільного подружнього майна має все ж таки враховуватися. Це питання не є простим, тому для його вирішення доведеться застосувати певні правові припущення та умовності.

Логіка буде наступною.

По перше, при поділі майна необхідно враховувати не лише наявне майно подружжя, а й те майно, яке перебуває "у прихованому" стані. Відомо, що усі юридичні особи приватного права є власниками майна. Зокрема господарське товариство є власниками майна, переданого йому учасниками товариства як вклад до статутного (складеного) капіталу (п. 1 ч. 1 ст. 115 ЦК України). Проте учаснику товариства належить право на частку у майні товариства, яка має реальну вартість.

По-друге, хоча другий з подружжя не має прав щодо цієї частки, оскільки він не є учасником товариства, вартість цієї частки має бути включена до вартості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу.

По-третє, з урахуванням вартості частки має здійснюватися поділ подружнього майна.

По-четверте, якщо є можливість, при поділі майна подружжя інтереси другого з них мають задовольнятися за рахунок іншого майна (не частки в майні товариства). Головне, щоб вартість іншого майна відповідала його частці в праві спільної власності подружжя.

По-п'яте, у разі відсутності або недостатності іншого майна другий з подружжя стає кредитором учасника товариства і може звертатися з відповідними вимогами до товариства. Зокрема він може вимагати від товариства з обмеженою відповідальністю виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення (ч. 1 ст. 149 ЦК України ст. 57 Закону України "Про господарські товариства"). Щодо інших видів господарських товариств застосовуються схожі норми (ст. 131, ч. 3 ст. 133 ЦК).

Зрозуміло, що право другого з подружжя (не учасника товариства) на врахування вартості частки при поділі спільного подружнього майна завуальовано свідчить про належне йому право на частку в майні товариства. Цей момент є найбільш "небезпечним" і "вразливим" в запропонованій юридичній конструкції, оскільки, з одного боку, ми не визнаємо за другим з подружжя права на частку, а з іншого, - враховуємо її вартість при поділі майна подружжя. Проте цей недолік можна вважати меншим "злом" у порівнянні з тими негативними наслідками, які потягне за собою визнання за другим з подружжя права власності на частку в майні господарського товариства.

Певні особливості мають правовідносини подружжя у разі набуття дружиною або чоловіком цінних паперів, у першу чергу - акцій. В сімейно-правовій літературі акції, набуті одним з подружжя за час шлюбу за спільні кошти, нерідко визначаються як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя.

Ця теза вбачається сумнівною з наступних міркувань.

1. Суб'єктами корпоративних правовідносин в акціонерному товаристві є лише акціонери та саме акціонерне товариство. При цьому акціонером (у вузькому розумінні цього слова) є власник акції. Не вдаючись в полеміку щодо визначення осіб, які беруть участь у створенні АО, можна обмежитися тезою про те, що хоча терміни "власник акції" та "акціонер" і не є тотожними, однак власник акції завжди є акціонером.