Згідно з чинним законодавством акція - це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства (ч. 1 ст. 6 України № 3480-ІУ від 23 лютого 2006 року "Про цінні папери та фондовий ринок"). При цьому емітент або реєстратор здійснюють діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ч. 1 ст. 9 Закону України № 710/97-ВР від 10.12.1997 р. "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні"). Таким чином особа власника акції є чітко визначеною. Акція як пайовий цінний папір засвідчує право на частку у статутному фонді АО того з подружжя, який є акціонером. Другий з подружжя хоча і залишається весь час "за лаштунками" дій акціонера, на жодному етапі розвитку акціонерних відносин не фігурує відкрито як самостійний суб'єкт корпоративних прав.

2. Відомо, що традиційне розуміння цінного паперу як документу відповідної форми останнім часом зазнало суттєвих змін. Власне "речове" значення цінного паперу дедалі зменшується. Це пов'язано з введенням бездокументарної форми цінних паперів, коли підтвердженням права власності на цінний папір є здійснений зберігачем обліковий запис, а також видачею акціонеру (при документарній формі) не самих акцій, а сертифікату акцій, який не є цінним папером. Вказане свідчить про те, що основне значення на сьогодні має не сама акція як річ, а той зв'язок, який існує між акціонером та акціонерним товариством.

Цей момент набуває важливого значення в аспекті майнових відносин подружжя. Тут "речовий" підхід щодо акцій взагалі не спрацьовує. Акція як річ може існувати або не існувати. Для акціонера ця обставина не має жодного значення - він зберігає свої корпоративні права незалежно від форми акції. Що ж стосується другого з подружжя, то було б нелогічним, якби при наявності акції як речі права другого з подружжя виникали, а при її відсутності - ні. Треба визнати, що якщо акція має уречевлюваний вигляд, то вона є об'єктом права власності лише того з подружжя, який є акціонером. Якщо ж акція такого вигляду не має, то у другого з подружжя взагалі не виникає прав щодо цього об'єкту. Так чи інакше виникнення прав другого з подружжя не може залежати від того, існує чи не існує акція в уречевлюваному вигляді.

3. Акціонер як власник акції набуває корпоративних прав та обов'язків. Акція посвідчує права його власника (акціонера), що стосуються АО, включаючи: право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів; право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також інші немайнові права (ч. 1 ст. 6 України "Про цінні папери та фондовий ринок"). Оскільки права акціонера є неподільними, вони у повному обсязі належать лише тому з подружжя, який є власником цінного паперу. Другий з подружжя не може набувати окремих елементів таких прав, зокрема права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів. Визнання за другим з подружжя права власності на акцію призведе до серйозних правових наслідків. У першу чергу це стосується укладення правочинів. В новому СК України встановлені вкрай обтяжливі правила щодо визначення згоди другого з подружжя щодо укладення правочинів із спільним майном (ст. 65 СК). Якщо визнати другого з подружжя співвласником акції, то на будь-яку дію акціонера, що має майновий характер (згода на укладення від імені юридичної особи певних правочинів; рішення про сплату дивідендів та розподіл прибутку; зміна розміру уставного капіталу тощо) буде потрібна письмова згода другого з подружжя. Така згода потрібна і у разі продажу акціонером належної йому акції. Визнання таких прав за другим з подружжя спричинить повне розбалансування функціонування будь-якого АО.

Наведені аргументи свідчать про те, що у разі набуття одним із подружжя акції (акцій) за рахунок спільних коштів подружжя права спільної сумісної власності щодо неї не виникає. Другого з подружжя не можна вважати власником акцій і відповідно - акціонером та володільцем комплексу особистих та майнових корпоративних прав.

Разом з тим не можна забувати, що набуття акції може здійснюватися за рахунок спільного майна подружжя. З урахуванням цієї обставини можна запропонувати такий послідовний вихід із складного становища:

• спільне майно подружжя за бажанням сторін перетворюється на вклад акціонера, внесений до АО внаслідок придбання одним з подружжя його акції (акцій);

• акція, як пайовий цінний папір, засвідчує право на частку у статутному фонді АО того з подружжя, який є акціонером і зареєстрований в реєстрі акціонерів;

• той з подружжя, який є акціонером, набуває право власності на акцію і одночасно повний обсяг особистих та майнових корпоративних прав;

• той з подружжя, який є акціонером, здійснює свої немайнові та майнові права особисто, другий з подружжя не може втручатися у діяльність акціонера і контролювати його дії;

• одержані акціонером дивіденди автоматично набувають режим спільної сумісної власності подружжя; аналогічний режим має одержана акціонером частина майна акціонерного товариства у разі його ліквідації;

• у разі поділу майна подружжя вартість акції має бути включена до вартості спільного майна подружжя, яке підлягає поділу;

• з урахуванням вартості акції має здійснюватися поділ подружнього майна;

• якщо є можливість, при поділі майна інтереси другого з подружжя задовольняються за рахунок іншого майна (не акції);

• у разі відсутності або недостатності іншого майна, другий з подружжя стає кредитором учасника товариства і може вимагати визнання за ним права на частку у статутному фонді АО. Оскільки така частка акціонера засвідчується відповідною акцією, то другий з подружжя вправі вимагати передання йому акції та відповідного внесення свого імені до реєстру акціонерів.

4. До об'єктів права спільної сумісної власності подружжя може також належати приватизоване подружжям житло. Приватизована квартира може стати об'єктом права спільної власності подружжя лише за умов, що: а) подружжя є громадянами України; б) чоловік та дружина постійно проживали в квартирі, яка приватизується або за ними зберігається право на житло; в) чоловік та дружина висловили своє бажання на приватизацію квартири (див. п. 11 коментарю до ст. 57 СК України).

Якщо подружжя разом приватизує квартиру, то виникає питання щодо конкретного виду спільної власності на житло. Відповідно до ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 р. передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Таким чином дружина та чоловік за своїм вибором визначають на якому праві їм належатиме квартира - спільної сумісної або спільної часткової власності. Можна погодитися з З.В. Ромовською, що "інтересам подружжя відповідає поширення на майно, набуте за час шлюбу, саме правового режиму сумісної власності. Це особливо стосується приватизації державного житлового фонду".

Однак, це поради фахівців, остаточне рішення вправі прийняти тільки чоловік та дружина. Після виникнення спільної сумісної або часткової власності відносини подружжя регулюються відповідними нормами СК та ЦК.

5. Суттєві особливості існують при визначенні правової природи приватизованих подружжям земельних ділянок. Такі ділянки можуть належати кожному з подружжя окремо на праві приватної власності (див. п. 12 коментаря до ст. 57 СК України). Приватизовані земельні ділянки можуть належати також дружині та чоловікові на праві спільної власності. Для приватизації земельних ділянок характерними є такі моменти. По-перше до кола осіб, які можуть бути суб'єктами такої приватизації, належать лише громадяни України. Іноземці, особи без громадянства або юридичні особи цією приватизацією скористатися не можуть. Це положення чітко зафіксоване в законі. По-друге, громадяни України можуть реалізувати належне їм право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по кожному з видів її цільового призначення лише один раз. По-третє, право на безоплатну приватизацію обмежене законом. Йдеться про те, що приватизація земельних ділянок громадянами України може здійснюватися лише в межах розмірів, які встановлені ст. 121 Земельного кодексу України.

Питання, належить приватизована земельна ділянка до спільного чи роздільного майна подружжя, не має прямої відповіді, яка б містилася в законодавстві. Безоплатна приватизація згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. "Про приватизацію земельних ділянок" стосується перш за все земельних ділянок, наданих громадянам у користування для конкретних цілей (земельні ділянки, надані громадянам для ведення особистого підсобного (нині - селянського) господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку (присадибна ділянка), садівництва, індивідуального дачного і гаражного будівництва). Постійні користувачі, які виявили бажання приватизувати свої земельні ділянки, могли звернутися з відповідними заявами до уповноважених органів, до компетенції яких належить передача земельних ділянок у приватну власність. У цьому випадку постійне право землекористування громадянина трансформувалося у право власності на земельну ділянку.

Наказом Державного комітету України з земельних ресурсів від 15.02.1993 р. була затверджена форма заяви про передачу у приватну власність земельної ділянки, в якій визначається волевиявлення лише однієї особи - землекористувача. Законодавство не вимагало від громадянина разом із заявою подання відомостей про його сімейний стан. Не вимагало законодавство і прояву волі інших осіб, зокрема другого з подружжя на приватизацію земельної ділянки. Очевидно, вважалося, що ділянка надавалася у користування подружжю, тому і приватизація буде здійснюватися хоча і за заявою лише однієї особи, однак на користь подружжя.

Такий неперсоніфікований підхід, на жаль, є для нас традиційним. Отримані у свій час у постійне користування земельні ділянки зазвичай оформлювалися на ім'я лише одного громадянина - глави чи члена сім'ї, глави колгоспного двора тощо. Державні акти на право постійного користування, які посвідчували право землекористування громадян, також виписувалися на одну особу, хоча цими ділянками фактично користувалися усі члени сім'ї чи двора, які володіли земельною правосуб'єктністю. Очевидно, що в такому ж руслі здійснювалася і приватизація земельних ділянок під час дії перших законодавчих актів, які визначали цей процес. Земельна ділянка передавалася у постійне користування подружжя (сім'ї), заяву подавав лише один з подружжя - землекористувач, згода другого з подружжя автоматично вважалася наявною. З урахуванням цього, з усіма можливими застереженнями можна припустити, що закон закріплював презумпцію згоди другого з подружжя (який не подавав заяви) на приватизацію земельної ділянки. Треба особливо підкреслити, що мова не йде про майно, набуте за час шлюбу, яке вважається спільним майном подружжя (ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України). У даному разі кожен з подружжя реалізує власне право на приватизацію земельної ділянки, просто згода другого з подружжя вважається такою, що є наявною. За таких обставин ділянки, які були передані у користування подружжю, а потім приватизовані за заявою лише одного з подружжя можна віднести до спільного майна подружжя.