Однак такий підхід (якщо саме він мав місце), не є беззастережним, бо він має свої суттєві вади. Щонайменше, він не враховує двох моментів: а) другий з подружжя може взагалі не мати право на приватизацію земельної ділянки, наприклад, як іноземний громадянин або особа без громадянства; б) другий з подружжя не мав наміру приватизувати земельну ділянку, яка була надана у користування.

Згідно з новим ЗК України (2001 р.) присадибні, садові, дачні, гаражні та інші земельні ділянки можуть використовуватися на двох правових підставах (титулах): а) на праві власності; б) на умовах оренди. Таким чином, новий Земельний кодекс України взагалі не передбачає для громадян використання земельних ділянок на праві постійного користування. Практика свідчить, що в сучасних умовах земельні ділянки надаються громадянам переважно на умовах оренди, хоча ч. 3 ст. 116 ЗК не виключає безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадян у разі одержання їх із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації.

В договорі оренди земельної ділянки суб'єктний склад сторін чітко персоніфікований. Орендарем земельної ділянки для індивідуального житлового, гаражного чи дачного будівництва виступає конкретний громадянин. Однак, як і раніше, в такому договорі не визначаються інші особи (члени сім'ї орендаря чи другий з подружжя), хоча вони також задовольняють потреби в земельній ділянці, наданій під забудову садиби, садового будиночка, дачі чи гаража. Крім того, не можна забувати, що одержання в оренду земельної ділянки під забудову одним із подружжя виключає можливість одержання ділянки для використання за таким же цільовим призначенням другим із подружжя. Це свідчить про права на землю не лише того з подружжя, котрий укладав договір оренди, а й другого з них. Якби земельна ділянка надавалася в оренду подружжю, коли чоловік та дружина разом виступають на стороні орендаря, то при подальшій приватизації ділянки не виникало б питання щодо того, кому вона належить на праві власності. Що можна сказати сьогодні? При всіх застереженнях є підстави вважати, що приватизація орендованої земельної ділянки, наданої в оренду одному із подружжя, буде підставою для виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Однак такий підхід може бути спростований, якщо другий з подружжя, який не був учасником договору оренди, заявить, що він не бажав приватизувати орендовану земельну ділянку.

На жаль, сьогодні всі ці питання є вкрай складними. Законодавець повинен чітко визначити свою позицію з цього приводу. Дещо в цьому плані вже здійснено. Так, постановою КМУ від 02 квітня 2002 р. була затверджена нова (змінена) форма Державного акта про право власності на земельну ділянку'. В ній вперше передбачається наявність спеціального додатка до Державного акта-списку співвласників земельної ділянки. В ньому визначаються прізвище, ім'я, по батькові та адреса усіх інших осіб, які набувають права на земельну ділянку. Крім цього, в додатку мають визначатися частки кожного із співвласників у праві на майно. Таким чином можна вважати, що питання щодо правового режиму приватизованих за заявою одного з подружжя земельних ділянок набуло певного вирішення. Вже під час отримання Державного акта про право власності на земельну ділянку коло осіб, які набувають права власності щодо нього, є визначеним.

6. Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Ця норма не відзначається чіткістю. Не зрозуміло, які саме договори в інтересах сім'ї в ній передбачені. Очевидно, це не договори купівлі-продажу або міни, оскільки правовий режим набутого за такими договорами майна визначається спеціальними нормами (ст. 65 СК України).

Слово "виграш" свідчить про те, що ця норма визначає правовий режим речі, що була отримана внаслідок гри, в якій брав участь один із подружжя. Можна припустити, що мова йде про участь одного з подружжя у різноманітних вигравальних конкурсах, лото, вікторинах тощо. Якщо за участь у такому конкурсі один з подружжя отримує винагороду (гроші, інше цінне майно), вона стає об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Треба, однак, припустити, що винагорода, про яку йде мова в ч. 3 ст. 61 СК, не може бути відзнакою особистих знань, вмінь або досягнень одного з подружжя у відповідній сфері. Премії і нагороди, які один із подружжя одержав за особисті заслуги, складають роздільне майно подружжя відповідно до ч. 3 ст. 57 СК України.

Питання про правовий режим виграшу не є простим. Сьогодні гра розглядається з зовсім інших позицій, ніж це було раніше. Визначенню її юридичної природи присвячені спеціальні наукові дослідження. Це пояснюється тим, що особа може брати участь не лише у вікторинах, а й у таких азартних іграх, як бінго, рулетка, гра в кості, тоталізатор та інші. Як відомо, в процесі гри людина може втрачати усе своє майно, набувати величезних боргів, оскільки участь у грі пов'язується із виникненням зобов'язань ігрового ризику. І, навпаки, особа одночасно може набути значного виграшу.

Правові наслідки гри мають свої особливості у тому разі, коли гравець є особою, яка має подружній статус. До вирішення цього питання треба підходити дуже обережно, у той час як ч. 3 ст. 61 СК України дещо легковажно намагаєтеся визначити правовий режим виграшу, отриманого одним із подружжя, однозначно відносячи його до спільного майна подружжя. З аналізу коментованої статті можна дійти висновку, що спільна власність подружжя на виграш виникає: а) коли той з подружжя, хто брав участь у грі, уклав договір в інтересах сім’ї; б) незалежно від того, використовувалося чи не використовувалося в процесі гри спільне або роздільне майно подружжя. Однак такий підхід може викликати спори. По-перше, той з подружжя, хто виграв значну суму грошей або цінне майно, може заперечувати, що він діяв в інтересах сім'ї. Особа буде стверджувати що брала участь в грі за особистою ініціативою і не діяла в інтересах другого з подружжя або інших членів сім'ї. По-друге, договори гри, засновані на азартному ризику ігор, мають оплатний характер і пов'язані із внесенням гравцем відповідного грошового внеску. Той з подружжя, хто брав участь в грі, може посилатися на те, що його грошові внески формувалися за рахунок роздільного, і не спільного майна подружжя, тому одержаний дохід належить йому особисто (ст. 58 СК України). Такі обставини треба було б врахувати в СК України і більш чітко прописати цю норму.

В ч. 3 ст. 61 СК України окрім виграшу згадується також гонорар, одержаний одним з подружжя за договором, укладеним в інтересах сім'ї. Цей момент такс": потребує пояснень. Якщо гонорар розглядається в якості різновиду оплати з; роботу, здійснену автором за авторським договором, то режим такого майна визначається в ч. 2 коментованої статті, в якій йдеться про заробітну плату та інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо ж гонорар розглядається як сплата за особисті заслуги автора, то треба керуватися ч. 3 ст. 57 СК України, яка визначає види роздільного майна подружжя. Коли особа може одержати гонорар за договором, укладеним в інтересах сім'ї, сказати важко, тому в цій частині коментована стаття потребує відповідних уточнень.

7. Серед об'єктів права спільної власності подружжя, сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим. Відповідно до ч. 4 ст. 61 СК речі професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином, якщо за час шлюбу були придбані речі, професійно необхідні одному з подружжя, відповідно до закону вони не визнаються об'єктом його права власності. Законодавство виходить з того, що такі речі були придбані за рахунок спільних коштів подружжя, тому вони мають належати до їх спільного майна. Дружина або чоловік, професійні заняття котрого обслуговують такі речі, може лише претендувати на їх отримання у разі поділу майна подружжя. При цьому сторона, яка отримала таке майно у власність, зобов'язана виплатити другій стороні вартість належної йому частки майна.

В ч. 4 ст. 61 СК України використовується термін "професійні заняття". Однак його не можна трактувати занадто вузько - лише в плані безпосередньої професії одного або обох з подружжя. Мова може йти про речі, які обслуговують не лише професійну діяльність подружжя, а й їхні хобі, різні захоплення, не пов'язані безпосередньо з їхньою основною професією. Головне, щоб це були особливі, специфічні предмети, що дають можливість здійснювати певний вид діяльності займатися фотографуванням, музикою, живописом тощо).

8. Сьогодні термін "речі професійних занять подружжя" набуває нового важливого аспекту. Це пов'язано з тим, що згідно із ч. 1 ст. 50 ЦК України фізична особа з повною цивільною дієздатністю має право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. При цьому знову виникає питання про особливості здійснення підприємницької діяльності тим із подружжя, який перебуває у шлюбі. Щодо цього в законі міститься лише одне спеціальне правило: фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном : часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України).

Закон не визначає складу і особливостей майна, яке використовується у підприємницькій діяльності одним із подружжя. Як демонструє практика, проблема полягає саме у визначенні того майна, яке можна розглядати як:

• особисте майно того з подружжя, який здійснює підприємницьку діяльність;

• майно, що належить подружжю на праві спільної власності і в якому підприємцю належить певна частка у разі поділу майна.

В реальному житті той з подружжя, який здійснює підприємницьку діяльність, нерідко використовує для підприємницьких цілей спільне майно подружжя. Окрім цього він вкладає у свою діяльність і роздільне майно, що належить йому особисто. Внаслідок цього майно з різним правовим режимом змішується. зазначити, яке майно є результатом власне дій підприємця, а яке має входити до спільного майна подружжя, вкрай важко.

Питання про правовий режим підприємницького майна набуває свого значеної не лише у разі поділу майна або визнання підприємця банкрутом. Воно має значення постійно, у побутовій практиці підприємця, оскільки у разі використання спільного майна подружжя спрацьовують жорсткі правила ст. 65 СК України про необхідність згоди другого з подружжя на укладення правочинів з таким майном. Лише стосовно роздільного майна підприємець може діяти вільно без згоди другого з подружжя. Уявити собі діяльність підприємця, який працює під страхом постійної "загрози" з боку другого з подружжя достатньо важко.

Зрозуміло, що найкращий вихід полягає у законодавчому визначенні найбільш складних питань, що пов'язані з діяльністю підприємця, який має подружній статус. Проте необхідні зміни до законодавства мають бути системними одночасними, на що у найближчий час розраховувати важко.

Найбільш простим і реальним у сучасних умовах може бути інше вирішенню питання. Якщо один із подружжя має бажання бути зареєстрованим як підприємець, сторони мають самостійно визначити для себе основні питання, пов'язані з його подальшою підприємницькою діяльністю. Це може бути здійснено шляхом укладення відповідного договору (шлюбного або спеціального договору спрямованого на вирішення питань, пов'язаних із підприємницькою діяльністю одного з подружжя).