При розгляді цивільної справи в суді України може виникнути необхідність зробити ті або інші дії за її межами, на території іноземної держави. Оскільки судова влада поширюється тільки на територію своєї держави, виникає необхідність надання їй правової допомоги в здійсненні таких дій, а також і допомоги сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі. У цьому випадку необхідно звернутися з дорученням про виконання певної процесуальної дії до іноземного суду.
 

 
Відповідно до ч.З ст.415 ЦПК суди України можуть звертатися до іноземних судів з дорученням про виконання окремих процесуальних дій. Порядок зносин судів України з іноземними судами регулюється законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Питання судових доручень регулюються статтями 1-16 Гаазь кої конвенції з питань цивільного процесу від 1 березня 1954 р., Конвенцією про вручення за кордоном судових та позасудових до кументів у цивільних або торговельних справах від 15 листопада 1965 р.1, Конвенцією про збір за кордоном доказів по цивільних та торговельних справах від 18 березня 1970 р.2, статтями 4-19 Мін ської конвенції про правову допомогу та правові відносини у ци вільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 г., а також консульськими конвенціями.                    '~л

При зверненні суду однієї держави до суду іншої держави застосовуються чотири історично сформовані процедури: 1) безпосереднє звернення суду однієї держави до суду іншої держави; 2) звернення суду до міністерства закордонних справ своєї держави, що через посольство або консульство звертається до міністерства закордонних справ відповідної держави з нотою. Після цього дане міністерство направляє доручення суду своєї держави; 3) виконання доручень в одній державі спеціально уповноваженою особою, призначеною судом іншої держави;

1. виконання доручень шляхом передачі їх центральним органам юстиції3.

Судові доручення виконуються судами, в межах юрисдикції яких повинні бути вчинені ті або інші процесуальні дії. Однак правила направлення судових доручень встановлюються міжнародними договорами про надання правової допомоги.' Доручення судів іноземних держав направляються судам України, як правило, через Міністерство юстиції України. Міжнародним договором про надання правової допомоги можуть встановлюватися й інші способи взаємодії (наприклад, шляхом прямої взаємодії установ юстиції двох держав).

Згідно зі ст.415 ЦПК суди України виконують передані їм в установленому порядку доручення іноземних судів про проведення окремих процесуальних дій (вручення повісток та інших документів, допит сторін і свідків, проведення експертизи і огляду на місці тощо), за винятком випадків, коли: 1) виконання доручення порушувало б суверенітет України або загрожувало б національній безпеці України; 2) виконання доручення не належить до юрисдикції цього суду.

1. Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 49. - Ст.424.
2. Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 49. - Ст.423.

1. Богуславский М.М. Международное частное право. - М., 1998. - С.331.

Виконання доручень іноземних судів про вчинення окремих процесуальних дій проводиться на підставі законів України. На прохання іноземного суду під час виконання доручення процесуальні дії можуть вчинятися із застосуванням права іншої держави, якщо таке застосування не суперечить законодавству України та її публічному порядку.

Судове доручення повинне бути забезпечене апостилем - спеціальним посвідчувальним штампом. Забезпечення апостиля компетентним органом держави, в якому документ був зроблений, засвідчує дійсність підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, і в належному випадку - дійсність печатки або штампа, якими скріплений цей документ. За відсутності угоди, що передбачає інший порядок, судове доручення складається або мовою держави, яка здійснює запит, або мовою, про яку досягнута домовленість між двома зацікавленими державами, або до нього повинен бути доданий переклад на одну із зазначених мов, засвідчений дипломатичним або консульським представником держави, яка здійснює запит, або присяжним перекладачем такої держави (ст. 10 Гаазької конвенції з питань цивільного процесу 1954 р.).

У багатосторонніх і двосторонніх договорах про правову допомогу питання здійснення судових доручень можуть бути врегульовані більш детально. Так, Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.1 докладно регламентує процедуру виконання судових доручень на території держав

• членів СНД, які беруть участь у даній Конвенції. Так, у ній закріплено зміст і форму доручення про надання правової допомоги. Прямо встановлюється можливість застосування процесуальних норм сторони, яка здійснює запит, при виконанні судового доручення, якщо вони не суперечать законодавству цієї сторони. При цьому загальне правило залишається в силі - виконуючи доручення, установа, яка здійснює запит, застосовує законодавство своєї країни (ч.І ст.8). Міститься регламентація виклику свідків, сторін, їхніх представників, експертів, вручення документів (ст. 9-11).

Таким чином, суди України виконують передані ним у встановленому порядку доручення іноземних судів за наявності міжнародного договору. Однак необхідно враховувати, що його відсутність не означає неможливості виконання судових доручень. Необхідність надання правової допомоги в таких випадках диктується правилами міжнародної ввічливості, і відмова від виконання розцінюється як недружелюбний акт.

Крім того, доручення судів України про вручення документів громадянам України, що постійно проживають за кордоном, або одержання від них доказів на території іноземної держави можуть

1. Мінська конвенція країн СНД 1993 р.

 
бути виконані консульською посадовою особою України відповідно до міжнародних договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування (ч.2 ст.80 Закону).

Рекомендована література:

Гнєздов О. Судові доручення в міжнародному цивільному процесі // Право України. - 2001. - № 6. - С.113-117.

Дробязкина И.В. Международный гражданский процесс: проблемы и перспективы. - СПб.: Изд-во Р.Асланова "Юридический центр Пресе",

2005.

Нешатаева Т.Н. Международный гражданский процесс. - М.: Дело,2001.

Свєтланов А.Г. Международный гражданский процесс. Современные тенденции.- М.: Тон-Остожье, 2002.

Свєтланов А.Г. Проблеми взаємозв'язку судочинства в міжнародному цивільному процесі // Держава і право. - 2002. - № 10. - С.41-47.

Шах X. Международное гражданское процессуальное право. - М.: БЕК, 2001.