У сучасному суспільстві Конституція виступає основним законом держави, який закріплює державний та суспільний лад в країні, порядок організації і здійснення державної влади, визначає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та компетенцію, принципи взаємовідносин особи і держави і, таким чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин. Такі відносини визначають сутність держави, її політичну і соціальну спрямованість, тому вони об'єктивно потребують не лише закріплення в Основному Законі, яким є Конституція, а й вимагають забезпечення своєї стабільності та особливого рівня правового захисту.

Для реалізації такої потреби існує конституційна юрисдикція, тобто сфера особливої компетенції вирішувати питання про відповідність або невідповідність законів та інших нормативно- правових актів, а також дій чи бездіяльності тих чи інших суб'єктів конституційно-правових відносин приписам існуючих конституційних норм. Соціальна значущість конституційної юрисдикції визначає і суттєве соціальне значення суб'єкта, який уповноважений її здійснювати, тобто на практиці вирішувати питання, що належать до цієї особливої сфери владних повноважень.

Конституція посідає особливе місце в системі національного законодавства. Це виявляється у тому, що вона слугує базою для всіх інших законодавчих актів держави. Всі без винятку закони й підза- конні акти мають виходити з Конституції і не суперечити їй. У Конституції України про це прямо говориться у ч. 2 ст. 8: "Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй".

Це особливе місце, що його займає у правовій системі нашої держави Конституція, обумовлює необхідність її особливого захисту від будь-яких намагань порушити або обійти її нормативні приписи. Стаття 1 Закону України "Про Конституційний Суд України" в цілковитій відповідності з ч. 1 ст. 147 Конституції України визначає його як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Це означає, що Конституційний Суд України є єдиним органом, який уповноважений Конституцією вирішувати питання про відповідність нормам Конституції законів та інших нормативно-правових актів та давати офіційне тлумачення Конституції і законів України. Таким чином, Конституційний Суд виступає органом конституційного нагляду і контролю в країні.

Конституційний контроль у сучасному його розумінні з'явився в 1803 р. у США, коли Верховний суд Сполучених Штатів оголосив, що федеральна Конституція - найвищий закон держави, і будь-який закон Конгресу, котрий суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним. Згодом такий порядок був запроваджений у цілому ряді держав американського і європейського континентів (Бразилія, Мексика, Норвегія, Греція тощо). Вже після Першої світової війни в Європі сформувався новий підхід до здійснення конституційного контролю, який почав досить активно поширюватися й в інших регіонах. Вперше спеціальний орган конституційної юрисдикції з'явився в Австрії в 1920 р. Пізніше аналогічні установи сформувалися в більшості країн Західної Європи.

У наш час існують дві системи конституційного контролю:
 

1.  Англо-американська система, яка історично склалася першою і відзначається тим, що конституційність законів та інших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ уповноважені перевіряти суди загальної юрисдикції, які можуть визнати певний закон неконституційним. Якщо надалі ця справа розглядається у Верховному суді країни, рішення останнього щодо відповідності спірного закону конституції стає обов'язковим для всіх судів у державі. За підтримки Верховним судом рішення про неконституційність закону застосування останнього судами припиняється, а законодавчий орган держави такий закон скасовує.
2.  Європейська система, яка сформувалася в першій половині ХХ ст. і передбачає виокремлення повноважень щодо вирішення питання про конституційність законів і підзаконних актів зі сфери компетенції загальних судів і створення в межах судової системи держави спеціального органу конституційного нагляду і контролю. Цей орган може мати різні найменування: Конституційний трибунал (Іспанія, Польща, Португалія), Державний трибунал (Ліхтенштейн), Конституційна Рада (Франція), Державна Рада (Бельгія), Конституційний суд (Австрія, Болгарія, Естонія, Італія, Німеччина, Росія, Румунія, словаччина, Угорщина) тощо.

Встановлення Конституцією України і Законом "Про Конституційний суд України" єдиного органу конституційної юрисдикції - Конституційного суду України - означає, що в нашій державі утвердилася європейська система конституційного контролю, і в ній не може існувати будь-якого іншого органу, який би був уповноважений давати висновки щодо відповідності чи невідповідності конституційним приписам законів і підзаконних актів, а також здійснювати їх офіційне тлумачення.

За своєю сутністю Конституційний суд України є юрисдик- ційним судовим органом. Він має правосудну природу і правосудний правовий статус та уповноважений здійснювати конституційне судочинство в Україні. Не випадково у ст. 124 Основного Закону зазначається, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним судом України і судами загальної юрисдикції. Це свідчить про пріоритетність Конституційного суду в системі судової влади нашої держави.

За змістом своєї діяльності Конституційний Суд забезпечує правовий захист Конституції, вирішуючи питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і даючи офіційне тлумачення Конституції й законів України. Конституційний Суд також посилює юридичний захист прав і свобод людини і громадянина й виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гілками влади, тим самим сприяючи забезпеченню конституційної законності і верховенства права.

За формою своєї діяльності Конституційний Суд є єдиним колегіальним органом конституційної юрисдикції. Рішення і висновки Конституційного Суду є результатом професійної колективної діяльності суддів Конституційного Суду, делегованих різними гілками влади до його складу.

Основним завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України. Відтак діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих рішень.

Важливість завдань, вирішення яких покладається на Конституційний Суд, обумовлює необхідність існування системи правової регламентації його утворення і функціонування; основу такої системи складають норми Конституції і Закону України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р.

Сутність Конституційного Суду, його призначення у суспільстві та державі визначають функції Конституційного Суду, під якими слід розуміти основні напрями і види його діяльності, що здійснюються відповідно до Конституції і законів України.

Пріоритетною функцією Конституційного Суду, без сумніву, є здійснення ним конституційного судочинства. Утім, ця функція - не єдиний напрям діяльності Конституційного Суду України. Інші його функції можна класифікувати за об'єктами та засобами і способами діяльності Суду.

Об'єктами діяльності Конституційного Суду є основи конституційного ладу України; конституційно-правовий статус людини і громадянина; форми безпосередньої демократії; основні засади організації й діяльності органів публічної влади.

За способами і засобами функції Конституційного суду можна класифікувати на функції конституційного контролю; офіційного тлумачення Конституції і законів; правової охорони Конституції; забезпечення принципу поділу влади (арбітражна функція); здійснення конституційного судочинства тощо.

Функція конституційного контролю полягає в тому, що Конституційний суд шляхом здійснення конституційного судочинства визначає конституційність законів та інших правових актів вищих органів державної влади, тобто контролює їх відповідність Основному Закону.

Зміст функції офіційного тлумачення права визначається виключними повноваженнями Конституційного Суду офіційно тлумачити Конституцію України та закони. Рішення та висновки Конституційного Суду щодо тлумачення законів є обов'язковими для всіх суб'єктів конституційних відносин, вони не потребують додаткового затвердження чи санкції з боку будь-якого державного органу, а також не можуть бути піддані сумніву або, тим паче, проігноровані.

Реалізуючи функцію правового захисту Конституції, Конституційний Суд здійснює цілеспрямовану, передбачену Конституцією та законами, діяльність щодо вирішення питань відповідності законів та інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачення Основного та інших законів України. Тим самим Конституційний Суд упереджує порушення Конституції та скасовує правові акти, що є неконституційними.

Арбітражна функція Конституційного Суду полягає в тому, що цей державний орган виступає важливим елементом системи стримувань і противаг між главою держави, парламентом, урядом і судами загальної юрисдикції. Незалежність як основний принцип організації й діяльності Конституційного Суду і рівне представництво в його складі представників усіх гілок влади дає можливість неупереджено здійснювати конституційне судочинство та приймати рішення й висновки, що не піддаються перегляду і є обов'язковими для всіх без винятку.

Важливою функцією Конституційного Суду є функція конституційного судочинства. Ця функція підкреслює приналежність Конституційного Суду до судової гілки влади, що покликана реалізовувати функцію правосуддя в державі, тобто розв'язувати суперечності, які виникають в процесі правовідносин у суспільстві.

З метою реалізації функцій Конституційного Суду Конституція і Закон України "Про Конституційний Суд України" визначають повноваження Конституційного Суду, закріплені за ним для здійснення покладених на нього функцій. Зокрема, Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

•  конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України та правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Перевірці підлягають лише ті закони та правові акти, які набрали чинності. Конституційний Суд не може здійснювати перевірку проектів відповідних правових актів (окрім актів щодо внесення змін до Конституції). При цьому розгляд і вирішення питань конституцій- ності законів та інших правових актів здійснюється Конституційним Судом за зверненням уповноважених суб'єктів, а не за власною ініціативою. Закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. При цьому визнані неконституційними правові акти чи їх окремі положення не можуть прийматися відповідними суб'єктами правотворчості повторно в тій самій редакції;

•  відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання нею згоди на їх обов'язковість для України.

Перевірка на конституційність може стосуватися будь-якого з чинних міжнародних договорів України, незалежно від дати його укладення. Якщо такий договір за висновком Конституційного Суду виявиться неконституційним, він втрачає обов'язковість для України. Коли ж йдеться про міжнародний договір, який лише внесено на розгляд парламенту, то в разі надання Конституційним Судом висновку щодо його неконституційності Верховна Рада втрачає можливість ратифікувати цей договір;