Отже, конституційно-правова відповідальність - це юридична відповідальність політичного характеру, що існує у сфері конституційних відносин і реалізується у відповідальному статусі суб'єктів конституційно-правових відносин (позитивний аспект) за здійснення їх правового статусу та компетенції, а у випадках його порушення - у примусовому перенесенні заходів впливу (ретроспективний аспект), суть яких полягає у вилученні зі сфери політики та позбавленні права брати участь у здійсненні державної влади.

Україна належить до держав з неправильною формою правління, тому побудова взаємовідносин між гілками влади характеризується відходом від традиційних схем. Аналіз повноважень вищих органів державної влади свідчить про те, що встановлена чинним законодавством конституційно-правова відповідальність не відповідає обсягу їх компетенції, що призводить до порушення балансу між законодавчою і виконавчою гілками влади та неможливості притягнення окремих органів і посадових осіб до юридичної відповідальності. Тому очевидною можна назвати необхідність докорінного реформування інституту конституційно-правової відповідальності у напрямку посилення персональної відповідальності органів влади та їх посадових осіб.

Зрозуміло, що Конституція та конституційні закони не можуть бути єдиним джерелом конституційно-правової відповідальності, оскільки більшою мірою вони покликані регламентувати лише основні засади усіх видів юридичної відповідальності, які підлягають подальшій конкретизації в галузевому законодавстві. Однак в системі конституційного права України не вистачає інтеграційної ланки, яка б упорядкувала всі складові конституційно-правової відповідальності. Для цього необхідно розробити й прийняти спеціальний закон, який комплексно регулював би процедуру застосування конституційно- правової відповідальності і в якому були б чітко визначені юридичні підстави для настання несприятливих наслідків юридичного характеру для її суб'єктів. Відсутність конкретних підстав притягнення до конституційно-правової відповідальності - одна з найважливіших проблем конституційного права. Загальний характер конституційних норм є додатковим аргументом на користь прийняття такого закону, який системно конкретизував би норми Конституції, хоч що норми останньої і є нормами прямої дії.