Одним із головних пріоритетів України є прагнення побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожен міг би створювати й накопичувати інформацію про знання, мати до них вільний доступ, користуватися та обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людини повною мірою реалізувати власний потенціал, сприяти суспільному і особистому розвиткові та підвищувати якість життя[320]. Стрімке зростання в Україні значення інформаційних ресурсів в усіх сферах людської діяльності доводить значення вислову "Хто володіє інформацією, той управляє світом", який є критерієм перевірки рівня професіоналізму всіх суб'єктів державного управління.

Інформація[321] - це відомості про об'єкти та явища навколишньої дійсності, їх параметри, властивості та стан, які знижують ступінь невизначеності та неповноти знання про ці об'єкти та явища; дані, які використовуються для одержання нових знань та прийняття рішень. Такі відомості цілеспрямовано систематизуються, групуються та представляються у різноманітних моделях - інформаційних ресурсах, доступних для використання як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності. Під інформаційними ресурсами розуміють доступні для використання відомості в усіх сферах життєдіяльності людини, суспільства і держави, які зберігаються на відповідних носіях інформації як документи, бази, банки даних і знань, реєстри, кадастри,
 

 
архіви, бібліотеки, музейні фонди та інші відомості, що є власністю будь-якого суб'єкта інформаційних відносин, слугують задоволенню інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави, мають необхідні реквізити, що дозволяє ідентифікувати їх. Визначальним критерієм віднесення інформаційних ресурсів до державних є джерела їх походження та фінансування. Інформаційні ресурси обертаються у вигляді інформаційних потоків як національного, так і іноземного походження, що функціонують на території держави в її інформаційному просторі.

Базовий Закон України "Про інформацію" під інформацією розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі (ст. 1)1, події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах (ст. 8). До основних видів інформації належать статистична, масова інформація, інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого самоврядування; правова інформація, інформація про особу, інформація довідково-енциклопедичного характеру, соціологічна інформація. Всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного здійснення ними таких видів інформаційної діяльності, як одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами та державою; використання інформації - це задоволення їх інформаційних потреб; поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації; зберігання інформації - це забезпечення належного стану інформації та її носіїв. Порядок інформаційної діяльності визначається правовими нормами шляхом встановлення режиму доступу до інформації.

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом: систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках); поширення її засобами масової комунікації; безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

Інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну та таємну. Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, користуванні або розповсюдженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов. До такої інформації, зокрема, належать відомості про ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення: воно може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом; відомості про ім'я потерпілого від правопорушення, яке може бути обнародуване лише за його згодою (ст. 296 ЦК України)[322]; лікарська таємниця (ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я[323]); банківська таємниця (ст. 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність"[324]) та ін.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, що становлять державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі. Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюються відповідно до Закону України "Про державну таємницю"[325].

Учасниками інформаційних відносин є громадяни, юридичні особи або держава, які набувають передбачених законом прав і обов'язків у процесі інформаційної діяльності (статті 42-44 Закону "Про інформацію"). Об'єктом інформаційних відносин є не будь-яка інформація, а лише відповідним чином оброблена, тобто зафіксована на матеріальному носії - папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носії, який зберігає інформацію у вигляді документа. Такі документи упорядковуються та групуються у відповідні фонди, реєстри, регістри, кадастри та інші банки даних, які складають різноманітні національні інформаційні ресурси.

Так, складниками бібліотечних ресурсів є впорядковані фонди документів на різних носіях інформації, довідково-пошуковий апарат, матеріально-технічні засоби опрацювання, зберігання і передання інформації (ст. 1 Закону України "Про бібліотеки і бібліотечну справу"[326]); Національний архівний фонд є сукупністю архівних документів, що відображують історію духовного і матеріального життя українського народу та інших народів, мають культурну цінність і є надбанням української нації (ст. 1 Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи"[327]). З метою профілактики шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров'я людини та навколишнє середовище в Україні запроваджене ведення відповідного Державного реєстру (ст. 9 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"). На підставі статей 36, 37 Закону України "Про курорти"[328] ведуться державні кадастри природних територій вітчизняних курортів та природно-лікувальних ресурсів - сукупність систематизованих відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне положення, площу, запаси природних лікувальних ресурсів, якісні характеристики цих територій, їх лікувальну, профілактичну, реабілітаційну, природоохоронну, наукову, рекреаційну та іншу цінність. Систематизація даних державного обліку вод здійснюється шляхом складання державного водного кадастру (ст. 28 Водного кодексу України[329]).

Державному обліку підлягають також джерела іонізуючого випромінювання. Така інформація формується у Державному регістрі джерел іонізуючого випромінювання - єдиній державній системі обліку і контролю джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ). Цей регістр створюється з метою здійснення обов'язкової державної реєстрації ДІВ для забезпечення їх обліку і контролю за знаходженням та переміщенням Дів, проведенням аналізу їх кількісного і якісного складу, прогнозування їх накопичення, обсягів обслуговування, потреби у виробничих потужностях підприємств - виробників ДІВ та спеціалізованих підприємств по поводженню з радіоактивними відходами (ст. 18 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку"[330], постанова Кабінету Міністрів України від 4 серпня 1997 р.

"Про створення Державного регістру джерел іонізуючого випроміню- вання"[331]).

Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямках інформаційної діяльності і визначає порядок обігу та поводження із зазначеними інформаційними ресурсами.