В процесі складання проектів деяких законів виникає необхідність підготувати інші акти, що розвивають і конкретизують (деталізують) ці закони. Зазвичай в тексті основного закону вирішується питання про підготовку і прийняття таких актів, передбачаються положення про порядок їх оприлюднення і введення в дію. Але це ще не гарантує своєчасної підготовки усього комплексу норм для розв'язання конкретного соціального питання.

Обговорення, дороблення і узгодження проекту - це стадія, що завершує підготовчий етап. Сутність процедури полягає в детальному і всебічному обговоренні проекту робочою групою експертів із залученням до цього процесу найбільш кваліфікованих спеціалістів.

Пропозиції і зауваження, висловлені під час обговорення, узагальнюються, й у відповідності з ними проект остаточно доопрацьовується і редагується.

Після цього він розглядається тим органом чи комісією, якій доручено безпосередню підготовку проекту і внесення його на затвердження законодавчого органу.

Низка проектів проходить особливі, додаткові стадії підготовки, що може бути обумовлено їхньою виключною важливістю і значущістю для регулювання певного кола суспільних відносин. У практиці підготовки законопроекту нерідко проводиться його всенародне обговорення. Підготовка проекту завершується прийняттям органом, який його готує, рішення про направлення законопроекту на розгляд законодавчого органу.

Факт внесення опрацьованого і підготовленого законопроекту до законодавчого органу має офіційне юридичне значення. З цього моменту перший етап процесу законотворчості - період попереднього формування і вироблення державної волі, змінюється наступним етапом - стадією закріплення цієї волі в конкретних нормах права. Правовідносини із вироблення початкового тексту закону на цьому етапі вичерпуються, але виникають нові, пов'язані з розглядом проекту в офіційному порядку і прийняттям щодо нього відповідного рішення.

Затвердження законопроекту є центральною стадією законодавчого процесу, адже саме на цьому етапі відбувається надання державній волі значення правила, що знаходиться в тексті законопроекту. Можна виділити чотири основні стадії "офіційного проходження" закону:

а) внесення законопроекту на розгляд законодавчого органу;

б) безпосереднє обговорення законопроекту;

в) прийняття закону;

г) оприлюднення ухваленого закону.

В юридичній науці прийнято виділяти два види внесення законопроекту на розгляд законодавчого органу. Перший являє собою кооперативне внесення, коли законодавчий орган зобов'язаний розглянути поставлене питання, оскільки зв'язаний волевиявленням ініціатора законопроекту. Другий - це факультативне внесення, коли лише від самого законодавчого органу залежить, включати до свого порядку денного внесений законопроект або залишити його без розгляду, чи направити його на доопрацювання або редагування відповідальному за його підготовку комітету чи комісії.

Така градація необхідна для характеристики права законодавчої ініціативи. З цього приводу традиційно висловлюються дві точки зору: згідно з першою з них, під "правом законодавчої ініціативи слід розуміти можливість вносити проект на розгляд представницького органу влади". Прихильники другої точки зору дають більш широке тлумачення. Вони включають сюди "право вносити готові законопроекти і пропозиції щодо розробки і прийняття нових законів, скасування або зміни діючих".

Визначальним елементом права законодавчої ініціативи є його суб'єктний склад. Встановити носія права законодавчої ініціативи нескладно. Складніше встановити, хто є суб'єктом стосовно цього права. Правовідношення законодавчої ініціативи як суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок виникає лише в тому випадку, коли внесено законопроект і коли він та додані до нього супровідні документи відповідають встановленим законом процедурно- процесуальним вимогам.

Право законодавчої ініціативи виникає лише з моменту внесення законопроекту. Цьому праву відповідає обов'язок законодавчого органу прийняти внесений проект і включити його розгляд до порядку денного свого найближчого засідання, розглянути його і ухвалити щодо нього своє рішення.

Слід враховувати, що законодавча ініціатива не передбачає обов'язку законодавчого органу схвалити запропонований проект, тим паче в тому вигляді, в якому його подано до розгляду. Існування такого обов'язку було б посяганням на верховенство і незалежність законодавчої влади. Але при реалізації права законодавчої ініціативи законодавчий орган зв'язаний волевиявленням суб'єкта цього права, а відтак, повинен буде розглянути поданий йому законопроект і прийняти щодо нього певне рішення. Цим законодавча ініціатива відрізняється від інших видів законотворчих пропозицій і ініціатив.

Наступна стадія - обговорення проекту закону на засіданні законодавчого органу, що дає можливість повно і всебічно ознайомитися із законопроектом, висловити з приводу нього свої думки й погляди, внести необхідні зміни і поправки, і в результаті сформувати найбільш доцільний і оптимальний варіант законодавчого акта.

Процес створення закону завершується його публікацією. Щоб стати загальнообов'язковим велінням держави, правова норма повинна об'єктивуватися в загальнодоступних друкованих засобах масової інформації, і ця очевидна умова видається особливо важливою в контексті принципу гласності і відкритості у діяльності органів публічної влади.

Оприлюднення законів є головною передумовою набрання ними чинності і юридичною підставою презумпції знання законів. Опублікування є встановлений законом спосіб доведення до загального відома громадян та їх об'єднань, державних органів та їх посадових осіб прийнятого законодавчого акту, що полягає, як правило, у поміщенні повного і автентичного його тексту у загальнодоступному, офіційному друкованому засобі масової інформації.

В Україні законодавчий процес складається з таких основних стадій:

1.  законодавча ініціатива;
2.  розробка законопроекту і його попередня експертиза;

3)     обговорення законопроекту в комітетах Верховної Ради України;

4)     розгляд законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України;

1.  ухвалення законопроекту;

6)     підписання закону Головою Верховної Ради України та його передача на розгляд Президенту України;

1.  розгляд і підписання закону Президентом України;
2.  публікація закону;
3.  набрання чинності законом.