Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Однією з найважливіших функцій парламенту є законодавча діяльність, тобто прийняття, зміна та скасування законів. Процедура розробки і прийняття законів називається законодавчим процесом.

Законодавчий процес являє собою особливий вид діяльності, що носить суто інтелектуальний характер[24], складний за своїм змістом, здійснюється у притаманних йому сутнісних формах з використанням спеціального юридичного "інструментарію" (методів), регламентований кількома видами правил, що визначають порядок підготовки, обговорення і прийняття законопроекту. сутність законодавчого процесу складає формування державної волі, що виступає якісним змістом правових норм.

Законодавчий процес - це не тільки особлива форма державної діяльності із розробки і встановлення правових норм, а й творчий процес, побудований на засадничих принципах, що утворюють його логічну основу. В юридичній науці виділяють чотири основні принципи законодавчої діяльності:

•         принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб;

•  принцип понятійної визначеності;
•  принцип модальної збалансованості;
•  принцип ретрибутивної забезпеченості.

Принцип адекватного відображення нормативно-правових потреб. У демократичному суспільстві об'єктивно необхідне визначає логічний прошарок законодавчого процесу. Кожна правова норма повинна мати свій логічний фундамент, зміст її має бути визначено закономірностями суспільного розвитку, обумовлено його реальними потребами.

Воля законодавця, як регулююча сторона його свідомості, повинна бути оптимально вмотивована. Мотивація є особливою логічною стадією законодавчого процесу. Тут завдання полягає в тому, аби створити надійний організаційно-правовий заслін невмотивованим (або недостатньо вмотивованим) законодавчим актам. Лише науково обґрунтований норматив може бути втілений в офіційну правову норму, і це має бути закріплено конституційно.

Не менш важливим є питання про підготовку плану законодавчих робіт на перспективу, який мав би на наступні два-три роки визначати тематику найважливіших законопроектів із вказівкою на те, хто і в які строки має їх підготувати. Деякі вчені зауважують, що в такому випадку знадобиться "мораторій" на деякі закони, що, так би мовити, забігли наперед, акти для збалансування їх приписів з реаліями політичного та економічного життя суспільства, його дійсними можливостями і ресурсним потенціалом.

Принцип понятійної визначеності. Мова закону - єдиний спосіб вираження думки законодавця, а правотворче мислення лежить в основі законодавчої діяльності. Тож мова - основний засіб формулювання правової норми.

Мова нормативно-правового акту має бути зрозумілою і загальновживаною, але разом з тим їй належить бути чіткою, ясною і лаконічною. Логічність тексту закону - загальна вимога для процесу нор- мотворчості, досягається через ясність мови викладу. Вона має бути настільки простою, аби кожний пересічний громадянин міг би точно і більш-менш правильно зрозуміти права і обов'язки, які породжує для нього правова норма, загальний зміст і сенс правового припису, і мати чітку настанову на його виконання. Але тут виникає небезпека надмірного спрощення правової мови, що може стати суттєвою перепоною для вираження деяких тонкощів законодавчої регламентації. Відтак, на думку деяких фахівців, доступність мови можна виразити через два основних критерії:

>       кожен має точно і правильно розуміти свої права і обов'язки, які породжує закон;

>       кожен має розуміти загальний зміст юридичного припису у зв'язку з його призначенням в системі соціальних норм.

Лаконізм - ще одна основна вимога до мови законодавця. Вимога точності мови полягає в найбільш повному і правильному відображенні суті правового припису.

Правові визначення мають спиратися на певний консенсус. Слова і вислови, що мають юридичне значення, повинні використовуватися в одному і тому ж сенсі в усіх правових актах.

Окремі науковці справедливо вважають за необхідне встановити правило, за якого кожен новий термін повинен бути чітко визначений у тому нормативному акті, де він з'явився вперше, і внесений у відповідний перелік.

Ще одна необхідна вимога до правових визначень - вони мають бути дискурсивними, тобто такими, що знаходяться в загальному логічному зчепленні з попередніми загальновизнаними визначеннями.

Принцип модальної збалансованості. Модальний феномен будь- якої нормативної реальності виражається, як правило, в модусах: "дозволено", "обов'язково", "заборонено" і т. ін. Правового характеру ці модальні сполучення набувають у суспільних відносинах, однією із сторін яких виступає влада. Ефективність функціонування таких відносин обумовлена тим, наскільки збалансовані, тобто в якому логічному відношенні знаходяться складові частини правової модальності, як вони узгоджуються між собою. Нормальне, соціально здорове законодавство - не довільний набір тієї чи іншої кількості нормативів. Кожен модус має конкретні логічні передумови. Будь-яке, навіть найменш значуще протиріччя в законодавстві - це функціональна похибка, прогалина, що деформує і дестабілізує правозастосовний процес.

Принцип ретрибутивної забезпеченості. Ретрибутивна забезпеченість є функціональною специфікою права, умовою його ефективної дії.

Закон без санкцій втрачає своє практичне призначення. створюючи механізм юридичного захисту на випадок виникнення правопорушення, санкції визначають зміст і реальну функціональну силу принципу невідворотності юридичної ретрибуції, ігнорування якого чи непослідовне проведення в дію можуть призвести до деградації або навіть ліквідації самої правової державності як такої.

Будь-який диктатор може спиратися на формулу верховенства закону, знищуючи при цьому будь-яку тінь законності. В справжній правовій державі домінує справедливий закон. Ідея справедливості лежить в основі демократичної системи права, визначає культуру і специфіку взаємовідносин держави та її громадян, міру правової свободи або ж ретрибуції. Соціально несправедливе не повинно мати юридичної сили. Варто при цьому відзначити, що в правовій державі акти суспільного протесту, що не порушують громадського порядку, юридичним ретрибуціям не підлягають.

Як уже відзначалося, законодавчий процес являє собою сукупність юридично значущих дій, пов'язаних між собою. Він включає такі стадії:

1.  передпроектна стадія - стадія законодавчої ініціативи - внесення пропозиції прийняти новий або внести зміни до діючого закону, що виходить від осіб чи установ, яким надано таке право;
2.  проектна стадія:

а) ухвалення рішення про підготовку законопроекту;

б) доручення розробити законопроект;

в) розробка законопроекту і його попередня експертиза;

г) внесення законопроекту до парламенту, ухвалення його до розгляду:

•  попереднє обговорення законопроекту в парламентських профільних комітетах і спеціальних комісіях;
•  розгляд альтернативних законопроектів;

д) в разі необхідності - винесення законопроекту:

•  на обговорення широкого кола кваліфікованих спеціалістів - проведення парламентських слухань, конференцій, "круглих столів" тощо;
•  на всенародне обговорення;

1.  стадія ухвалення законопроекту:

а)   обговорення і схвалення основних положень законопроекту;

б) обговорення і схвалення законопроекту постатейно;

в) обговорення і схвалення законопроекту в цілому;

1.  засвідчувальна стадія:

а) підписання закону спікером парламенту та передача його на розгляд главі держави;

б) санкціонування (розгляд та підписання) закону главою держави;

5)     промульгація (від лат. рттиіцаґїо - публічне оголошення) закону:

а) підготовка і видання уповноваженим органом (парламентом або главою держави) спеціального акта про введення закону в дію;

6)     включення закону до державного реєстру нормативних актів, де вказується наданий йому реєстраційний номер;

в)   публікація закону в офіційних друкарських виданнях;

б) набрання чинності законом.

Отже, першим етапом законодавчого процесу є підготовка проекту закону. Це найбільш складний і відповідальний момент створення правового акта. Як уже зазначалося, потреба у регулюванні суспільних відносин може виникнути з появою нових або суттєвою зміною існуючих суспільних відносин, що може бути обумовлено мінливою соціально-економічною ситуацією в державі. Як відомо, воля законодавця, як би широко не тлумачилося це поняття, формується під впливом низки об'єктивних закономірностей. Тому усвідомлення об'єктивної необхідності того чи іншого явища або процесу, його оцінка в суб'єктивній свідомості, співвіднесення з віддаленими і близькими цілями, виявлення можливості впливу права на прояв об'єктивних законів, застосування відповідних правових форм для реалізації прийнятого рішення - все це основні етапи прийняття правотворчого рішення.

Прийняття рішення про підготовку законопроекту знаменує собою початок законодавчого процесу. Із прийняттям такого рішення визначається тематична спрямованість майбутнього акта, його загальний орієнтир. Дуже багато залежить від того, який законопроект буде спочатку, коли запропоновано основну його ідею і наскільки він відповідає реальним суспільним потребам.

За запропонованим до розробки законопроектом попередньо складається його концепція. До змісту концепції законопроекту включаються такі його параметри, як загальний зміст, основні ідеї, характеристика і орієнтовний план. В залежності від наукової обґрунтованості такої концепції визначаються строки прийняття акта, перевіряються його якість та ефективність. У концепції нормативного акта вказується також належність його до певного ієрархічного рівня правової системи, що видається особливо важливим на даному етапі його формування.

Сам процес підготовки проекту законодавчого акта складається з низки стадій, серед яких можна виокремити:

а) створення концепції майбутнього закону;

б) аналіз існуючих норм, що регулюють конкретні відносини, і вивчення відповідного іноземного досвіду;

в) безпосередня робота над текстом законопроекту;

г) експертиза готового законопроекту.

Особливу увагу слід приділити розробці концепції майбутнього закону - її економічному і соціально-політичному контексту, коли важливо знайти об'єктивно необхідне поєднання юридичного і практичного змісту акта, що потребує залучення як юристів, так і фахівців у інших галузях знань (економістів, соціологів, психологів). При розробці законопроекту потрібно також використовувати іноземний досвід правового розв'язання даного законодавчого питання. Однак тут слід уникати копіювання іноземних законів або міжнародних договорів, що найчастіше й відбувається. Зміст закону має відповідати об'єктивним потребам часу і тим економічним умовам, що мають місце у конкретній країні, конкретній державно-політичній системі, а окрім того, враховувати національний менталітет і особливості існуючої в державі системи правозастосування.