Не передбачена участь судового органу і в механізмі імпічменту Президента США. Його функцію формально виконує Сенат Сполучених Штатів на останній стадії імпічменту, головує на засіданні якого Голова Верховного Суду США. Ця ідея була закладена ще "батьками-засновниками" американської демократії і в значній мірі себе не виправдала. Політична історія США показала, що без участі судів у процесах імпічменту обійтися практично неможливо, що стало очевидним після гучних процесів притягнення до відповідальності (спроб притягнення) президентів Річарда Ніксона і Ві- льяма Клінтона.

У першому випадку Верховний Суд зобов'язав Річарда Ніксона надати аудіозаписи, що містили доказ вини його найближчих помічників по Республіканській партії в незаконному прослуховуванні у штабі Демократичної партії, чим, по суті, примусив його піти у відставку добровільно. В другому випадку, не заборонений Конституцією США і дозволений в 1997 р. Верховним Судом приватний позов, пред'явлений Вільяму Клінтону жінкою, яка звинуватила його в "сексуальних домаганнях", а також дозвіл судді Верховного Суду у примусовому порядку допитувати усіх жінок, які взагалі коли-небудь працювали з Клінтоном, стали точками відліку процесу імпічменту президента Клінтона.

Очевидно, що передбачена спочатку ізоляція американських судів від процедури імпічменту виявилася нереальною, і тепер вони відіграють своєрідну роль "запасного козиря", що навряд чи відповідає авторитету і призначенню американського правосуддя. Разом з тим відсутність заздалегідь передбаченої ролі американських судів у процедурі імпічменту може призводити до такого яскраво вираженого політичного використання цього механізму, як у випадку з президентом Ендрю Джонсоном в 1867 р., який мало не був усунений з поста (не вистачило лише одного голосу), хоча його дії не мали абсолютно нічого спільного із "державною зрадою, хабарництвом, тяжкими і менш тяжкими злочинами", які є підставою імпічменту президента США. Головною причиною спроби конгресменів усунути президента Джонсона з його поста було те, що американський Конгрес ставився з презирством до надто "м'якої" політики Джонсона відносно переможеного в громадянській війні Півдня, і був сповнений рішучості відправити його у відставку, використовуючи будь-який слушний привід.

Можна припустити, звичайно, що участь Верховного Суду США в цій справі не дозволила б Конгресу так довільно застосовувати конституційну процедуру імпічменту до чинного президента. Але, з іншого боку, показовим у цьому плані є приклад Румунії, де рішення Конституційного Суду в певній мірі "витверезило" парламент, який намагався усунути з поста Президента Ілієску.

Наведені приклади дозволяють зробити висновок, що конституційно-правова відповідальність як відповідальність юридична не може розглядатися поза межами такого необхідного процесуального фактора, як участь у ньому органу правосуддя. Таким чином, конституційно-правова відповідальність може бути визнана як така лише за наявності двох елементів її змісту: матеріального (т. зв. деліктна підстава) і процесуального (участь судового органу), які тісно взаємопов'язані. До такого висновку дозволяє дійти не лише іноземний досвід, а й практика Конституційного Суду України.

В принципі сьогодні участь судової влади в механізмах конституційно-правової відповідальності розглядається не просто як процесуальна гарантія від зловживань цими механізмами, але й як змістовна частина самого цього інституту. Без процесуальної складової, так само як і без належної матеріальної підстави, конституційно- правова відповідальність існувати не може.

Взаємозалежність матеріального і процесуального елементів змісту конституційно-правової відповідальності, як уже відзначалося, справляє безпосередній вплив на формули підстав цієї відповідальності (допустимою є та підстава, яку можна встановити законом чи підтвердити в суді). Але нерідко висловлюються думки, що конституційна відповідальність може мати суто моральні підстави. Скоєння, наприклад, аморального проступку посадовою особою високого рангу може слугувати підставою усунення його з займаної посади. Однак, при всьому бажанні, конституційно-правова відповідальність не може наставати за моральні проступки, якщо визнати справедливим твердження про те, що необхідною умовою її здійснення є участь судового юрисдикційного органу. Поважний державний орган не стане розглядати питання притягнення до відповідальності того чи іншого суб'єкта, якщо в якості її підстави виступатиме скоєний цим суб'єктом аморальний проступок (якщо тільки він не містить складу правопорушення). Відповідальність за аморальні вчинки є також суто політичною відповідальністю в її широкому розумінні.

Отже, слід визнати, що конституційно-правова відповідальність як юридична, і політична відповідальність як соціальна, є принципово відмінними. Головним завданням законодавства є раціональне співвідношення цих двох потужних інструментів у системі розподілу влади і здійснення народовладдя.