Запровадження принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення гарантує його правосудність (законність та обґрунтованість). У ст. 13 КАС встановлено, що особам, які беруть участь у справі, а також особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов'язки, забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду.

У ст. 14 КАС визначено зміст принципу обов'язковості судових рішень. Згідно з цією статтею всі рішення, якими закінчується розгляд справ в адміністративному суді, ухвалюються іменем України. Постанови і ухвали судів, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для юридичної відповідальності.

Розділ ІІ КАС об'єднує нормативні положення, якими визначаються: компетенція адміністративних судів; правила встановлення предметної, територіальної та інстанційної підсудності справ; випадки здійснення судочинства суддями одноособово чи колегіально; підстави для відводу та самовідводу суддів; статус учасників процесу; строки звернення до суду; перелік даних, які визнаються доказами в адміністративному судочинстві, тощо.

Згідно з ч. 1 ст. 17 КАС адміністративні суди вирішують спори:

1. фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо правомірності його рішення (нормативно-правового акта або правового акта індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення зі служби; 3) між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Перелік правових конфліктів, наведений у ч. 1 ст. 17 КАС, не можна визнати вичерпним, за ст. 4 цього акта юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім тих, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення. У зв'язку з цим вважаємо за доцільне на підставі аналізу положень КАС вирізнити загальні ознаки спорів, які підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, а саме те, що: а) однією зі сторін таких правових конфліктів виступає орган (його представник), уповноважений здійснювати з метою задоволення публічних інтересів управлінські функції, спрямовані на впорядкування різноманітних суспільних процесів; б) ці спори виникають у зв'язку із прийняттям представниками влади правових актів управління. Підставами виникнення таких спорів можуть бути також інші активні дії чи навіть бездіяльність владних суб'єктів, унаслідок яких зачіпаються права, свободи чи законні інтереси підвладних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КАС за правилами адміністративного судочинства не розглядаються публічно-правові справи: 1) віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) які належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесено до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Юрисдикцію Конституційного Суду України чітко визначено Основним Законом нашої держави (п. 28 ч. 1 ст. 85, статті 150, 151, 159).

Зі змісту п. 2 ч. 2 ст. 17 КАС випливає, що у порядку кримінального судочинства розглядаються лише ті публічно-правові конфлікти, щодо яких є пряма вказівка в кримінально-процесуальному законі.

Стосовно останнього твердження вбачаємо за необхідне зробити деякі уточнення. У мотивувальній частині рішення Конституційного Суду
 

 
від 30 січня 2003 р. (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) зазначено, що на стадії досудового слідства потребують судового контролю ті дії і рішення, незаконність яких може завдати такої шкоди правам і свободам, що поновити їх уже буде неможливо1. З урахуванням цього положення законодавець доповнив Кримінально- процесуальний кодекс України (далі - КПК) нормами, якими визначив порядок оскарження до суду на стадії досудового слідства рішень про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування (ст. 522), затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину (ст. 106), а також постанов про порушення кримінальної справи (ст. 2367), відмову в порушенні справи (статті 991 та 2361) та закриття справи (ст. 2365).

Усі інші дії і постанови органів дізнання, дії слідчого або прокурора при проведенні останнім досудового слідства чи окремих слідчих дій відповідно до статей 110, 234 та 236 КПК можуть бути оскаржені до суду за правилами КПК і розглядатимуться при попередньому вивченні справи або при слуханні її по суті.

Справи про накладення адміністративних стягнень згідно зі статтями 213 та 221 КУпАП і ст. 386 МК України розглядають місцеві суди (судді). Вилучення цієї групи публічно-правових конфліктів із компетенції адміністративних судів цілком обґрунтовано. Адже під час їх розв'язання суд оцінює поведінку фізичних осіб і вирішує питання про застосування щодо них примусових заходів, що аж ніяк не відповідає завданням адміністративного судочинства.

Разом з тим усі спори з приводу рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішуються за правилами КАС.

Так, у ст. 288 КУпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено у місцевий суд у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КУпАП. У ст. 267 КУпАП передбачено, що застосування заходів забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення може бути оскаржено заінтересованою особою до суду. Очевидно, що подібне оскарження відбуватиметься також за процедурами КАС.

Адміністративні суди не вирішують справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесено до їх внутрішньої діяльності або виключної компетенції (наприклад, спори стосовно позбавлення особи членства у політичній партії, формування виборчого списку партії, обрання особи керівником громадської організації тощо). Такі справи, безперечно, мають ознаки публічності, однак вони обумовлені внутрішніми конфліктами даного суб'єкта права.

Ініціювати розгляд спорів в адміністративному суді, тобто виступати як позивачі, можуть громадяни, іноземці чи особи без громадянства, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень.

Представники влади також можуть бути позивачами в справах, віднесених до компетенції адміністративних судів, однак у випадках, коли законом передбачено, що тільки ухвалення судового акта дозволяє їм повноцінно реалізувати надані повноваження. Деякі зі справ, розгляд яких відбувається за ініціативи суб'єктів владних повноважень, названо в КАС. Це, наприклад, справи про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

Зазначимо, що при розгляді цих справ суд акцентує увагу на діяльності суб'єкта владних повноважень. Так, згідно із Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" рішення про видворення з України іноземця або особи без громадянства може бути прийнято органом внутрішніх справ, органом охорони державного кордону чи Служби безпеки України. Таке рішення є індивідуальним актом управління і відповідно тягне за собою юридичні наслідки. У разі, якщо особа, щодо якої рішення прийнято, не оскаржила його, рішення набирає чинності, однак його примусове виконання можливе лише на підставі постанови адміністративного суду, яка відповідно до

ч.  5 ст. 32 Закону ухвалюється за результатами розгляду позову одного із згаданих представників влади. Таким чином, суд фактично надає дозвіл на примусове виконання управлінського акта, а тому перед ним постає завдання перевірити легітимність цього документа, що передбачає оцінювання не стільки поведінки особи, щодо якої застосовується примусовий захід, скільки додержання представником влади вимог, які ставляться до правових актів управління.

У КАС для звернення до суду встановлено загальний річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Законами може запроваджуватися інший строк для звернення до адміністративного суду. Наприклад, у ст. 289 КУпАП передбачено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Справа має бути розглянута і вирішена судом першої інстанції протягом так званого розумного строку, однак не пізніше двох місяців з дня відкриття провадження по ній. Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 3 КАС розумний строк - це найкоротший строк розв'язання спору, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів.

У КАС визначено перелік обставин, що стосуються діяльності суб'єктів владних повноважень і підлягають з'ясуванню під час судового розгляду спорів за їх участю. Закріплення цих обставин у законі є надто важливим, адже це дозволяє остаточно визначитися з вимогами, які ставляться до рішень, дій або бездіяльності представників влади. Так, згідно з ч. 3 ст. 2 КАС у справах про правомірність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди перевіряють, чи вони прийняті (вчинені): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупе- реджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з додержанням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з додержанням необхідного балансу між будь- якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За результатами розгляду справи по суті суд ухвалює у формі постанови рішення, яким може визнати протиправними акти, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, скасувати управлінські акти, зобов'язати представника влади вчинити або утриматися від вчинення певних дій тощо. У КАС встановлено, що позивач має право одночасно із вимогою про вирішення публічно-правового спору заявляти вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною діяльністю суб'єкта управління (ч. 2 ст. 21). У зв'язку з цим суд у постанові має обґрунтувати свою позицію щодо можливості відшкодування шкоди і стягнення з відповідача певних коштів.

Главу 6 розділу ІІІ КАС присвячено висвітленню особливостей провадження в окремих категоріях справ, віднесених до компетенції адміністративних судів. Серед категорій справ, розгляд яких відбувається за
 

 
спеціальними процедурами, названо справи: про оскарження нормативно- правових актів, а також рішень, дій чи бездіяльності, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; про визнання протиправними актів державної виконавчої служби; про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі невиконання останнім вимог несумісності; про встановлення обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання та про усунення такого обмеження.