Засуджені, які відбувають покарання у виді виправних робіт, залишаються суб'єктами трудових правовідносин, тому до них можуть застосовуватися два види заходів заохочення і стягнення: а) передбачені законодавством про працю, та б) передбачені кримінально- виконавчим законодавством. Сумлінна робота і зразкова поведінка засудженого в період відбування покарання дає адміністрації або власнику підприємства підстави застосувати до нього заходи заохочення, передбачені законодавством України про працю, що затверджені в правилах внутрішнього трудового розпорядку трудовими колективами (ст. 143 КЗпПУ). Це будь-які заохочення: почесні грамоти, присвоєння звання кращого працівника за професією тощо, погоджені з профспілковою організацією. Вони оголошуються наказом керівника і заносяться до трудових книжок працівників. (статті 143-144 КЗпПУ). За по-

103

рушення трудової дисципліни до працівника можуть бути застосовані такі стягнення: а) догана; б) звільнення (ст. 147 КЗпПУ).

Для окремих категорій працівників законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення. Вони застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Працівники, які обіймають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав, і лише з підстав, передбачених законодавством.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо після виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення особи від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. При обранні виду стягнення враховується ступінь тяжкості вчиненого проступку, заподіяна ним шкода, обставини, за яких учинено проступок, попередня робота працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене у порядку, встановленому чинним законодавством. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому стягненню, він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте достроково, до закінчення одного року.

Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт інспекція може застосовувати до засудженого застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 4 ст. 46 КВК). Одержавши повідомлення про порушення засудженим трудової дисципліни, працівники кримінально- виконавчої інспекції зобов'язані виїхати на підприємство, де спільно з адміністрацію вжити відповідних заходів. Перед накладенням стягнення перевіряються обставини та причини вчинення правопорушення, від засудженого обов'язково відбирається пояснення, відмова надати такі пояснення не може бути перепоною до накладення стягнення. 104
 

 
Стягнення може бути оскаржене до вищого керівництва, оскільки воно тягне за собою негативні правові наслідки - визнання засудженого таким, що ухиляється від відбування покарання.

За зразкову поведінку і сумлінне ставлення засудженого до праці кримінально-виконавча інспекція може застосовувати такі заходи заохочення: а) подання до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення або заміну невідбутої частини покарання штрафом на підставі ч. 2 ст. 46 КВК України; б) зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання.

Заходи заохочення і стягнення застосовуються за постановою начальника кримінально-виконавчої інспекції, оголошуються засудженому та заносяться до його особової справи.

Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання у виді виправних робіт, який відбув встановлену ст. 81 КК України частину строку покарання та сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, або заміну невідбутої частини покарання штрафом готується інспекцією спільно із спостережною комісією або службою у справах дітей. Характеристика засудженого і викладена в ній думка власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем його роботи враховуються при остаточному вирішенні цього питання.

Сумлінна поведінка засудженого - це наявність у нього заохочень, застосованих у порядку, визначеному ст. 46 КВК України, свідоме і бездоганне дотримання умов відбування покарання, позитивний приклад поведінки та виконання ним усіх покладених на нього обов'язків. Не можна вважати сумлінною поведінкою лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або не погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання порядку та умов відбування покарання є обов'язком засудженого.

Сумлінне ставлення до праці - це чесне виконання засудженим своїх трудових обов'язків, покращення кількісних і якісних показників виконуваної роботи (підвищення робітничої кваліфікації, бережливе ставлення до обладнання та інструментів, суворе додержання правил техніки безпеки тощо), прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином, і надання матеріальної допомоги сім'ї або виплати аліментів.

Сам факт відбуття засудженим визначеної у ст. 81 КК України частини строку покарання ще не є підставою для обов'язкового за-
 

 
стосування умовно-дострокового звільнення, а визначає лише мінімальний строк, який законом передбачено як необхідну умову для розгляду питання про можливість застосування зазначеної заохочувальної норми, і після відбуття засудженим цієї частини строку покарання відповідно до ч. 3 ст. 154 КВК України на кримінально- виконавчу інспекцію покладено обов'язок у місячний термін розглянути питання про можливість представлення особи до умовно- дострокового звільнення. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 81 КК України особу може бути звільнено і від додаткового покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді виправних робіт до особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, не застосовується. Можливість заміни виправних робіт штрафом у порядку заохочення не можна ототожнювати з нормою ст. 82 КК України, оскільки вона поширюється тільки на засуджених до позбавлення і обмеження волі. Для вирішення питання про заміну невідбутої частини покарання у виді виправних робіт штрафом на підставі ст. 46 КВК України відбуття певної частини строку покарання не є обов'язковим, значення має лише характеристика засудженого.

До суду за місцем відбування засудженим покарання у виді виправних робіт надсилається подання разом з особовою справою, характеристикою засудженого від власника підприємства, копією облікової картки, довідкою про відбутий строк покарання на день направлення матеріалів.

Щоб зарахувати час щорічної відпустки у строк відбування покарання засудженого, потрібна думка трудового колективу і характеристика від власника підприємства. За десять днів до надання особі щорічної відпустки і наявності підстав працівник інспекції виносить мотивовану постанову про це та перерахування підприємством утриманих коштів із заробітку засудженого за час відпустки в дохід держави. Постанова негайно направляється на підприємство, оскільки заробітна плата за час відпустки виплачується не пізніш як за три дні до її початку (ст. 21 Закону України "Про відпустки"), а копія постанови долучається до особової справи засудженого.

Щорічна відпустка, незалежно від форми власності підприємства, надається строком не менше 24 календарних днів (ст. 6 Закону України "Про відпустки"), і в цьому разі до строку відбуття покарання зараховується один календарний місяць.

Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у виді виправних робіт, інспекція надсилає прокуророві матеріали, що свід- 106
 

 
чать про ухилення, для вирішення питання про притягнення його до кримінальної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 389 КК України.

Ухиленням вважається: 1) невиконання встановлених обов'язків; 2) порушення порядку та умов відбування покарання; 3) вчинення проступку, за який особу було притягнуто до адміністративної відповідальності; 4) допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Порушником визнається також засуджений, який не з'явився без поважної причини до інспекції або зник з метою ухилення від відбування покарання, а також який виїхав без дозволу інспекції за межі України.

Самовільне залишення засудженим роботи повинно також розцінюватись як ухилення від відбування покарання і може тягти за собою не лише накладення на нього стягнення, але й притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 389 КК України.

При підготовці подання прокуророві про вирішення питання щодо притягнення засудженої особи до кримінальної відповідальності в ньому вказуються конкретні факти ухилення засудженої особи від відбування призначеного судом покарання (кількість прогулів; час, протягом якого засуджена особа не приступила до роботи або не з'являлася без поважної причини до інспекції; заходи впливу, які застосовувалися до неї; наявність у засудженої особи адміністративних стягнень тощо). Разом із поданням до прокуратури направляються: а) копія вироку; б) копія облікової картки; в) довідка про допущені порушення і вжиті заходи впливу; г) довідка про відбутий строк покарання на день направлення подання до прокуратури; д) інші матеріали, що свідчать про ухилення.

Якщо місцезнаходження засудженого до виправних робіт невідоме або він зник з місця постійного проживання, а також у разі неприбуття після звільнення з місць обмеження або позбавлення волі до обраного місця проживання, працівники органу виконання покарання опитують рідних, сусідів, знайомих (встановлюють його можливе місцеперебування за межами місця проживання), співпрацівників засудженого з метою встановлення його зв'язків і можливого місцезнаходження; надсилають запити до ЖЕД, селищної, сільської або міської ради, проводять перевірки за обліками органів внутрішніх справ для виявлення засудженого серед затриманих або заарештова
 

 
них, перевіряють медичні установи і морги - чи не стала засуджена особа жертвою нещасного випадку або злочину.

Коли протягом місяця після закінчення початкових розшукових заходів місцеперебування засудженого залишається не встановленим, інспекція направляє до органу внутрішніх справ подання з усіма необхідними матеріалами для здійснення подальшого розшуку. За наявності достовірних даних про те, що засуджений залишив своє постійне місце проживання з метою ухилення від відбування покарання, орган виконання покарання направляє прокуророві подання для вирішення питання про порушення кримінальної справи за ухилення від відбування покарання. Зниклим з місця проживання вважається засуджений, місцезнаходження якого не встановлене протягом 30 днів у результаті проведення початкових розшукових заходів.