Положення «Про землеустрій» від 29 травня 1911 р. мало на ме­ті значно прискорити землевпорядний процес у селах з різними вида­ми землеволодіння: як з громадським, так і з подвірним. Розглядаючи «переселенське» законодавство слід сказати, що воно сформувало­ся напередодні революції 1905—1907 рр. Основним законодавчим ак­том переселенської політики були затверджені царем 6 червня 1904 р. «Тимчасові правила про добровільне переселення сільських жителів і міщан-землеробів». У першій статті окреслювалося коло осіб, на які розповсюджувалася дія закону. Йшлося про сільських мешканців (осіб селянського стану) і міщан (осіб недворянського і недуховного похо­дження, які не належали до селянського стану), що особисто займали­ся землеробством. «Тимчасові правила» допускали два види переселен­ня: 1) з дозволу уряду, тобто уряд чітко визначав райони майбутнього проживання для переселенців; 2) самовільне переселення, яке відтепер не потребувало спеціального дозволу уряду. Для самовільних пересе­ленців встановлювалося заборона з приводу отримання компенсації від громади за свій наділ. Для «законних» переселенців було скасовано вимогу безкоштовної передачі свого наділу іромаді. Також для цієї ка­тегорії переселенців передбачалися окремі пільги, які полягали в на­ступному: звільнення від ряду платежів за казенними зборами; змен­шення вартості залізничного проїзду; тимчасове звільнення від спла­ти окремих земельних податків; відстрочка від виклику на військову службу.

г- 47 3

Фактично цим законом встановлювалося вільне переселення се­лян, яке мало знищити значну селянську потребу в землі. Підвищенню переселенського руху сприяв царський указ від 9 листопада 1906 р., який надав можливість селянам при переселенні продавати свої зе­мельні наділи. Однак достатньої матеріальної підтримки селяни від уряду не отримали, а своїх заощаджень більшості переселенців ледь

вистачало на дорогу.

Загалом можна сказати, що у ході здійснення реформи відбувся розклад общини, збільшився прошарок заможних селян, підвищився рівень виробництва сільськогосподарської продукції, але питання ма­лоземелля так і не було вирішене. Аграрне законодавство тільки почи­нало формуватися і являло собою розрізнені нормативні акти, розкида­ні по різних частинах Зводу законів Російської імперії. Такий земель­но-правовий устрій Російської імперії, а відтак і в Україні, зберігався фактично до початку Лютневої революції 1917 р.