Першим нормативно-правовим актом радянської влади у сфе­рі регулювання аграрних відносин, як видається, було «Положення про соціалістичний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробства», прийняте Всеросійським Центральним виконавчим ко­мітетом 14 лютого 1919 р. (далі — Положення про соціалістичний зем­леустрій).

Суттєвими особливостями Положення про соціалістичний земле­устрій є перша спроба правової регламентації державних і суспільних форм землекористування та встановлення чіткого державного управ­ління і контролю за їхньою діяльністю, яким присвячені окремі глави положення. Так, глави V—VI стосувались регулювання радянських гос­подарств, а глави VII і VIII — відповідно сільськогосподарських комун та товариств зі спільного обробітку землі (далі — ТСОЗ). Згідно зі ст. ЗО радгоспам відводилися землі колишніх висококультурних госпо­дарств з найціннішими сільськогосподарськими культурами і тварина­ми, а також переробними промислами. Радгоспи перебували у безпосе­редньому віданні Наркомзему та його місцевих органів. При цьому в радгоспах запроваджувалася жорстка планова система ведення госпо­дарства (ст. 41).

Працівники радгоспів прирівнювались до робітників промисло­вості з нормованим робочим шестиденним тижнем. Жоден із робітни­ків і службовців не мав права заводити особисте господарство, тобто не міг мати власних тварин, птицю та городи. Для здійснення ревізійних функцій у радгоспі створювався у обов´язковому порядку контроль­ний робочий комітет, який обирався з працівників господарства у кіль­кості 3—5 членів. Відповідно до ст. 52 Положення про соціалістичний землеустрій засідання контрольного робочого комітету мали проводи­тися не рідше ніж двічі на місяць. Поряд із цим, держава згідно зі ст. 58 зобов´язувалася надавати серйозну підтримку радгоспам в організації ветеринарних пунктів, пунктів штучного осіменіння худоби, прокат­них і насіннєвих пунктів, покращення стану місцевих доріг, організації агрономічної допомоги тощо.

Не менша увага приділялась і сільськогосподарським виробничим комунам. Зразковий статут комун вироблявся і опубліковувався Нар- комземом. У ст. 62 Положення про соціалістичний землеустрій уперше у відкритій формі на законодавчому рівні викладено програмне завдан­ня радянської влади у землеробстві — побудова землеробської промис­ловості на підвалинах усуспільнення засобів виробництва. Саме так закладалася колгоспна модель як різновид державних господарств і один із проявів державних промислових підприємств. Комуни створю­вались як перехідна форма до державних сільськогосподарських під­приємств. Так, у тексті ст. 64 було прямо сказано, що інвентар колиш­ніх крупних приватних господарств відводився комунам, якщо він не міг бути використаний для потреб ближніх радгоспів.

Комуни поряд із радгоспами підпорядковувалися контролю місце­вих державних органів Наркомзему. У статтях 67 та 83 закладено осно­ви організаційно-планової системи сільського господарства, за якими план комун затверджувався також місцевими земельними органами. Засоби і вироблена продукція комун підлягали обліку і контролю на загальних засадах. При цьому всі надлишки сільськогосподарської про­дукції підлягали реалізації державі. Місцевий земельний орган міг ви­лучити сортові зернові і племінну худобу, призначені для внутрішньо­го споживання комуни, в обмін на подібну продукцію нижчої якості без будь-яких доплат. Таким чином, комуни були не правомочні розпо­ряджатися результатами своєї праці, незважаючи на зовні демократич­ну форму організації господарства.

Нарешті щодо товариств спільної обробки землі встановлювався дещо інший правовий режим майна, ніж у сільськогосподарських кому­нах. Майнові режими різнилися ступенем усуспільнення майна. Якщо у комунах майно (в т. ч. земля) комунарів підлягало повному усуспіль­ненню, то у ТСОЗах існувало часткове усуспільнення, оскільки частка майна учасників таких товариств залишалась для обробки землі особис­тих господарств. Поряд із цим, відчуження інвентаря від «заможніших» селян здійснювалося на безоплатній основі, а бідніших — на оплатній (ст. 115 Положення про соціалістичний землеустрій). Майно членів ТСОЗу вносилося до інвентарного фонду, який за своїми ознаками був прообразом неподільного фонду колгоспів. Відповідно до ст. 18 у разі припинення суспільного обробітку землі майно інвентарного фон­ду не могло бути розподілене без дозволу повітового земельного ор­гану, що повністю суперечить принципу добровільності суспільного об´єднання та суспільної демократії. Не маючи майнових прав, члени ТСОЗів проте наділялися сукупністю обов´язків, зокрема щодо підви­щення родючості оброблюваних спільних земель за рахунок одержува­них у особистих господарствах органічних добрив та сплати грошових внесків на купівлю мінеральних добрив. І останнє стосується визначе­ного ст. 133 порядку режиму повного контрою повітового земельного комітету за діяльністю ТСОЗів.

 
Таким чином, можна резюмувати, що «Положення про соціалістич­ний землеустрій та про заходи переходу до соціалістичного землеробс­тва» як нормативно-правовий акт радянського аграрного законодав­ства заклало основу для подальшої диференціації форм землекористу­вання у бік одержавлення, усуспільнення земельно-майнової власності сільськогосподарських виробників та створення із одноосібних селян­ських господарств колективних господарств, які виробляли сільсько­господарську продукцію.

Для врегулювання внутрішніх відносин колективних сільськогос­подарських господарств (комуни, артілі, товариства спільної обробки землі) було вироблено моделі статутів. Так, у 1919 р. було розроблено Нормальний статут сільськогосподарської комуни, який у зв´язку із введенням НЕПу був замінений Примірним статутом сільськогоспо­дарської комуни (1923 р.). Поряд із незначними нововведеннями, які полягали у тому, що майно, яке передавалося комуні у власність, попе­редньо оцінювалось, а сума, на яку оцінювалося майно, зараховувалася у вигляді внеску члена комуни у її засоби, який у разі виходу або при ліквідації комуни повертався власнику незмінним, і далі залишався зрівняльний принцип розподілу доходів.

За 1922—1923 рр. було також прийнято примірні статути сільсько­господарських артілей та ТСОЗів. У Примірному статуті сільськогос­подарської артілі (1922 р.) зазначено, що мета артілі полягає в органі­зації і веденні на загальній земельній ділянці спільною працею і засоба­ми членів удосконаленого сільського господарства. Кожен член артілі повинен був внести пай (грошима або інвентарем чи іншим майном) і вступний внесок, який при виході з артілі поверненню не підлягав, на відміну від пайового внеску. Членам артілі дозволялось ведення осо­бистого господарства у вільний від артільних обов´язків час і якщо во­но не шкодило артільному господарству. Загальними зборами установ­лювався принцип розподілу доходів: за їдоками, відповідно до затраче­ної праці і т. д.

Примірний статут ТСОЗ (1923 р.) визначав мету товариства, яка полягала у підвищенні доходів господарства і його членів шляхом орга­нізації спільних польових робіт, загального користування сільськогос­подарськими машинами та інших заходів, спрямованих на покращення господарства. Відповідно до норм Примірного статуту майно членів товариства не підлягало усуспільненню. Члени товариства, як і в арті­лі, вносили пай, який при виході з товариства повертався, та вступний внесок, який поверненню не підлягав. Товариство могло створювати усуспільнені засоби виробництва, купуючи сільськогосподарські ма­шини та інший інвентар, що стимулювало вступ до товариства селян- середняків, оскільки у них зберігалася приватна власність на засоби виробництва, які спільно використовувалися тільки під час «головних» сільськогосподарських робіт.

Подальший розвиток колективних форм господарювання відбу­вається у зв´язку з прийняттям спільної постанови ЦВК і РНК СРСР «Про сільськогосподарську кооперацію» від 22 серпня 1924 р. Згід­но з нормами постанови товариства, артілі та комуни згруповувалися під назвою «кооперативні об´єднання», які набували статусу юридич­ної особи і могли здійснювати кредитні операції. Створювалися во­ни з метою спільного ведення сільськогосподарського виробництва на основі застосування прогресивніших технологій та засобів вироб­ництва.

З метою організаційно-господарського зміцнення колгоспів спіль­ною постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про організаційно-господар­ське зміцнення колгоспів» від 21 вересня 1927 р. було створено Все­українську спілку сільськогосподарських колективів (Укрколгосп).

У тому ж 1927 р. були засновані машинно-тракторні станції (да­лі — МТС), які відіграли важливу роль у колгоспному будівництві. Правові засади діяльності МТС було встановлено постановою Ради праці і оборони «Про організацію машинно-тракторних станцій» від 5 червня 1929 р. Так, МТС складали матеріально-технічну базу колгосп­ного будівництва, яка ґрунтувалася на основі договірних відносин. Від­повідно до норм постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 25 червня 1933 р. Типовий договір МТС із колгоспом прирівнювався до закону, який підлягав обов´язковому і безумовному виконанню як колгоспами, так і МТС. Купувати колгоспам сільськогосподарську техніку було до­зволено лише у березні 1958 р. Законом СРСР «Про подальший розви­ток колгоспного ладу і реорганізацію машинно-тракторних станцій». Колгоспам надавалася можливість купувати стару сільськогосподар­ську техніку реорганізованих МТС, а також нову в разі їх платоспромож­ності. Створенню міцної матеріально-технічної бази колгоспів сприяла державна політика у сфері розширеного кредитування.

Після XV з´їзду ВКП(б) ЦВК СРСР були розроблені і затверджені 15 грудня 1928 р. «Загальні засади землекористування та землевпоряд­кування», за якими колгоспи і сільськогосподарські товариства виділя­лись як особливі землекористувачі. Колгоспам надавалося переважне право на одержання землі, окрім того кращої і найбільш зручно розта­шованої, землевпорядкування проводилося позачергово і за рахунок держави, встановлювалася система пільг і кредитування, передавались у безоплатне користування державні промислові і підсобні підприєм­ства, будівлі тощо, розташовані на території колгоспу.

На підтримку курсу колективізації селянського землекористуван­ня проголошеної в СРСР наприкінці 20-х — на початку 30-х років було видано 5 січня 1930 р. постанову ЦК ВКП(б) «Про темпи колективі­зації та міри допомоги держави колгоспному будівництву». Цією по­становою ЦК ВКІІ(б) доручав Наркомзему СРСР із залученням кол­госпних організацій у найкоротший строк виробити Примірний статут сільськогосподарської колгоспної артілі, обов´язково врахувавши не­допустимість прийняття «куркулів» до колгоспів.

Майже через місяць, 1 лютого 1930 р., було прийнято спільну по­станову ЦВК і РНК СРСР «Про заходи щодо зміцнення соціалістич­ної перебудови сільського господарства в умовах суцільної колективі­зації та у боротьбі з куркульством», якою скасовувалося право оренди землі селянськими господарствами в районах суцільної колективізації, заборонялося використовувати найману працю у сільському господар­стві, «куркулів» позбавлено прав на землю та ліквідовано земельні то­вариства у зв´язку із зменшенням кількості та ролі селянських госпо­дарств.