Звертає на себе увагу і ряд заходів держави, спрямованих на підви­щення ефективності сільського господарства, впорядкування закупок державою сільськогосподарської продукції та поліпшення інфраструк­тури села. Про це свідчать нормативно-правові акти того часу, такі як постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР «Про заходи по зміцненню кормової бази, поліпшення племінної справи, підвищенню продуктив­ності тваринництва в колгоспах і радгоспах Української PCP» від 9 січ­ня 1965 p., постанова Ради Міністрів УРСР «Про внесення деяких змін в Типовий договір контрактації сільськогосподарської продукції» від 10 серпня 1967 р„ указ Президії Верховної Ради СРСР «Про участь колгоспів, радгоспів, промислових, транспортних, будівельних та ін­ших підприємств і господарських організацій у будівництві та ремонті автомобільних доріг» від 16 жовтня 1968 р.

27 листопада 1969 р. було прийнято новий Примірний статут кол­госпу, який складався з 12 розділів. У першому розділі статуту зазна­чалися цілі і завдання колгоспу, які полягали у зміцненні і розвитку громадського господарства, неухильному підвищенні продуктивності праці та ефективності громадського виробництва. Розділ другий вста­новлював процедуру прийняття до колгоспу та права і обов´язки членів колгоспів. Членом колгоспу могли бути громадяни які досягли 16-річ- ного віку. Кожному члену колгоспу видавалася «Трудова книжка кол­госпника» єдиного зразка. Порядок користування колгоспами землею визначено у розділі III «Земля та її використання». Кожному колгос­пові видавався державний акт на право користування землею, у якому зазначалися розміри і точні межі землі, закріплені за колгоспом, які ділилися на землі громадського користування і присадибні землі. Чет­вертим розділом «Власність колгоспу» закріплювалося майно колгос­пу у його власність та чітко прописувалася правомочність колгос­пу розпоряджатися своїм майном за власним рішенням. П´ятий розділ «Виробничо-господарська і фінансова діяльність колгоспу» вперше від­окремлював майнову відповідальність колгоспу і його членів за зобо­в´язаннями. Форми організації виробництва і праці (дільниці, цехи, ферми, бригади, ланки) встановлювалися у ст. 26 розділу VI «Органі­зація, оплата і дисципліна праці».

У колгоспі застосовувалася відрядна, акордна оплата праці за об­сяг виконаних робіт, вироблену продукцію, почасова, почасово-премі­альна та інші системи оплати праці. За порушення трудової дисциплі­ни Примі рного статуту колгоспу або Правил внутрішнього розпорядку членами колгоспу Загальні збори або Правління колгоспу могли на­класти стягнення у вигляді осуду, догани, суворої догани, переведення на нижчеоплачувану роботу, звільнення із займаної посади, попере­дження про виключення з членів колгоспу. Розподіл валової продукції і доходів колгоспу визначено сьомим розділом. Так, передбачено було створення за рахунок одержуваного валового доходу власного фонду оплати праці. Наповнивши страхові і перехідні (насіннєвий, фураж­ний, продовольчий) фонди колгоспам дозволялося решту продукції реалізувати споживчій кооперації, на колгоспному ринку або викорис­товувати на інші потреби на власний розсуд.

Заходи щодо соціального забезпечення колгоспників зазначені у восьмому розділі, полягали у одержанні пенсій по старості, інваліднос­ті, у зв´язку із втратою годувальника. Малозабезпеченим сім´ям вста­новлювалася виплата допомоги на дітей. За рахунок централізованого фонду соціального страхування колгоспників надавалися путівки до санаторіїв та будинків відпочинку, а також допомога по тимчасовій не­працездатності.

У розділі IX «Культура, побут, благоустрій» встановлювалися за­ходи для поліпшення культурно-побутових умов життя колгоспників, які полягали у будівництві і обладнанні колгоспних клубів, бібліотек, спортивних споруд, сприянню батькам і школі у правильному вихован­ні дітей, наданні допомоги органам охорони здоров´я в проведенні у колгоспі лікувальних і профілактичних заходів і т. п.

Відповідно до положень розділу X «Підсобне господарство сім´ї колгоспника (колгоспного двора)» сім´я колгоспника (колгоспний двір) могла мати у власності жилий будинок, господарські будівлі, продук­тивну худобу, птицю, бджіл і дрібний сільськогосподарський інвентар для робіт на присадибній ділянці, наданій в користування у межах норм, визначених статутом колгоспу.

Одинадцятим розділом статуту «Органи управління і ревізійна комісія колгоспу» визначалася компетенція Загальних зборів членів колгоспу, Правління колгоспу, Зборів уповноважених, Голови колгоспу, Ревізійної комісії. У XII розділі встановлювався порядок щодо прий­няття і реєстрації статуту колгоспу.

Про подальше врегулювання з боку держави щодо продажу товаро­виробниками сільськогосподарської продукції свідчать постанови Ради Міністрів У PCP «Про порядок прикріплення колгоспів, радгоспів та інших державних господарств до переробних підприємств і приймаль­них пунктів для здачі сільськогосподарської продукції» від 29 грудня 1970 р. та «Про розміри грошових сортових надбавок, що виплачують­ся колгоспам, радгоспам та іншим господарствам за гібриди і сортове насіння кукурудзи, що продаються державі» від 20 вересня 1971 р.

Порядок надання колгоспам та іншим сільськогосподарським під­приємствам земель для тимчасового користування регулювався поста­новою Ради Міністрів УРСР «Про порядок надання не використову­ваних промисловими, транспортними, лісогосподарськими, іншими не- сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами земель для тимчасового користування для сільськогосподарських ці­лей» від 18 серпня 1983 р.

Утворення Державного агропромислового комітету УРСР (Держ- агропром УРСР) як центрального державного органу управління агро­промисловим комплексом республіки було закріплене п. 1 постанови ЦК КП України та Ради Міністрів Української PCP «Про дальше вдоско­налення управління агропромисловим комплексом Української PCP» від 10 грудня 1985 р. Систему Держагропрому УРСР утворювали агро­промислові комітети областей, районні агропромислові об´єднання, колгоспи нарівні з радгоспами та іншими організаціями і установами. Рішення Держагропрому УРСР були обов´язковими для виконання всіма міністерствами і відомствами УРСР, а також установами, об´єд­наннями, підприємствами і організаціями.

Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26 травня 1988 р. сут­тєво змінив умови функціонування кооперативного руху, особливо в сільському господарстві. У п. 2 ст. З вперше було визначено два основ­ні типи кооперативів (виробничі та споживчі). Позитивним поштовхом для подальшого розвитку сільськогосподарських товаровиробників було закріплення ст. 36 власності колгоспів та інших сільськогосподар­ських кооперативів. Відтак усе майно сільськогосподарського коопера­тиву, вироблена продукція та одержані грошові кошти оголошувалися його власністю.

З урахуванням норм Закону СРСР «Про кооперацію в СРСР» бу­ло розроблено новий Примірний статут колгоспу, прийнятий Четвер­тим Всесоюзним з´їздом колгоспників 25 березня 1988 р. Цим статутом повною мірою відображено всі процеси, які відбувалися в політичній, економічній, соціально-культурній діяльності сільськогосподарських господарств того періоду. Він складався з XII розділів. На відміну від попереднього статуту, колгоспи визначалися уже не як суспільна фор­ма соціалістичного господарства, а як кооперативна. Новелою першого розділу є визначення колгоспу як соціалістичного сільськогосподар­ського підприємства, що діє в умовах повної самостійності і самовряду­вання, госпрозрахунку і самофінансування на основі демократичних принципів і за сприяння держави. Нормами другого розділу встанов­лювалися права і обов´язки членів колгоспу. Так, колгоспи вже вправі були при прийнятті в члени колгоспу встановлювати випробувальний строк до трьох місяців. Не допускалося прийняття в члени колгос­пу громадян, залучених для виконання тимчасової або сезонної робо­ти. У розвиток Закону «Про кооперацію в СРСР» відтепер член колго­спу одночасно міг бути членом споживчого кооперативу, а у вільний від роботи в колгоспі час брати участь на правах членства в іншому ви­робничому кооперативі. Порядок землекористування колгоспів зали­шався практично незмінним. Деяких змін зазнав розділ IV Примірного статуту, де власність колгоспу визнавалася недоторканною і перебува­ла під захистом держави. Майно колгоспів могло вилучатися тільки за рішенням суду. Стаття 14 забороняла нецільове використання коштів колгоспу.

Відповідно до норм ст. 16 розділу V виробничо-господарська і фі­нансова діяльність колгоспу здійснювалася на основі принципів соціа­лістичного господарювання і самофінансування, широкого викорис­тання товарно-грошових відносин. Поряд із сільськогосподарським виробництвом колгоспам надавалося право займатися без обмеження і іншими видами діяльності, не забороненими чинним законодавством: переробкою сільськогосподарської сировини, виробництвом продуктів харчування, товарів народного споживання, торгівлею, ремонтними і будівельними роботами та ін. (ст. 17).

Позитивом розділу VI «Організація, оплата, охорона і дисципліна праці» було зрівняння колгоспників у соціальних правах з працівника­
 

 
ми державного сектора народногосподарського комплексу СРСР. Рі­вень оплати праці колгоспників визначався їхнім трудовим внеском і розміром тієї частини валового доходу колгоспу, яка спрямовувала­ся на оплату праці. Недоброякісно виконана з вини колгоспника робо­та не оплачувалася або розмір оплати за неї відповідно зменшувався (ст. 36).

Стаття 49 розділу VII статуту врегульовувала порядок розподі­лу валового доходу колгоспу. Так, валовий дохід колгосп використо­вував для розрахунків за своїми зобов´язаннями перед бюджетом і банком, спрямовував на розширення виробництва, оплату праці, здій­снення соціальних заходів, а також створення страхових фондів. Кол­госпам дозволялося самостійно визначати види, розміри і порядок формування та використання фондів і резервів. Крім того, державні і кооперативні органи не встановлювали колгоспам нормативів їх утво­рення.

Розділом VIII вперше було введено новий вид аграрних відно­син — відносин соціального розвитку колгоспу, які увібрали в себе по­дібні відносини, визначені попереднім статутом (1969 р.): споруджен­ня та обладнання колгоспних клубів, бібліотек та інших культурних закладів, спортивних споруд, сприяння батькам і школі в правильному вихованні дітей, організація громадського харчування для колгоспни­ків, надання житлової площі потребуючим її спеціалістам. При цьому відбулося зачне розширення змісту відносин соціального розвитку за рахунок розширення будівництва та обслуговування мережі оздоров­чих закладів (санаторії-профілакторії, будинки відпочинку, піонерські табори), соціального забезпечення (будинки для людей похилого віку та інвалідів), надання послуг у будівництві житла колгоспникам, під­готовки кадрів для села за кошти колгоспів тощо.