Примірний статут сільськогосподарської артілі, прийнятий Кол- госпцентром і схвалений Наркомземом СРСР 1 березня 1930 р., зако­нодавчо закріпив принцип добровільності створення колективних сіль­ськогосподарських господарств. Поряд із усуспільненням всіх земельних угідь дозволялося в особистому користуванні членів артілі залишати присадибні ділянки (сади, городи і т. п.), дрібний сільськогосподар­ський інвентар, жилі будинки. До майнових активів артілі входили не­подільний фонд та пайові внески, фонд на утримання непрацездатних, фонд поточних виробничих потреб, сімейний і фуражний фонди. При­мірний статут закріпив повноваження внутрішніх органів управління сільськогосподарської артілі. До компетенції Загальних зборів як ви­щого органу управління артілі належало вирішення найважливіших справ, вибори правління і ревізійної комісії артілі, затвердження ін­струкції по їх роботі. Правління артілі являло собою виконавчий орган, який обирався терміном на один рік для вирішення поточних справ артілі. Примірним статутом було врегульовано також і взаємовідноси­ни сільськогосподарської артілі та держави у сфері реалізації сільсько­господарської продукції, які базувалися на договорі контрактації.

Подальше правове регулювання сільськогосподарських відносин відбулося на VI з´їзді Рад СРСР у березні 1931 р., де було прийнято постанови «Про радгоспне будівництво» та «Про колгоспне будівниц­тво». Відповідно до першої постанови радгоспи визначалися як дер­жавні господарства, де держава є повноцінним господарем з усіма ви­пливаючими наслідками, і нічим з цієї точки зору не відрізняється від іншої соціалістичної фабрики промислового типу. Колгоспи ж навпа­ки, вважалися господарствами, заснованими селянами на добровіль­них засадах, що усуспільнили засоби виробництва і ведуть своє госпо­дарство на землі, яка належить державі.

На підтримку колгоспного будівництва було прийнято 3 вересня 1932 р. постанову ЦВК і РНК СРСР «Про створення стійкості земле­користування колгоспів», де зазначалося про закріплення за кожним колгоспом землі, яка знаходилася в його трудовому користуванні в існуючих кордонах, і про заборону переділів. Відтепер кордони земле­користування колгоспів не могли змінюватися і при виході селян із членів колгоспу. Таким чином, селянин фактично втрачав свою земель­ну ділянку, яку передав колгоспу при вступі. У такому випадку він міг отримати земельну ділянку із вільного державного земельного фонду, але в жодному разі не за рахунок фактичного землекористування кол­госпів.

Поряд із рядом заходів, спрямованих на укріплення організацій­но-господарської діяльності колгоспів, держава намагалася забезпечи­ти і правовий захист колгоспної власності. Так, постановою ЦВК і РНК СРСР від 25 червня 1932 р. «Про революційну законність» на місцеві органи Радянської влади покладалося зобов´язання притягувати до су­ворої відповідальності всіх посадових осіб, винних у самовільному роз­порядженні майном колгоспів, їх продукцією, грошовими коштами і на­даної в їх користування землею. На виконання вищевказаної Всесоюз­ної постанови РНК УРСР 2 листопада 1932 р. видає свою постанову «Про заборону оплати коштом колгоспів робіт та витрат, не пов´язаних безпосередньо з колгоспним господарством», якою заборонялося міс­цевим організаціям на кошти колгоспів утримувати працівників сіль­ських рад та кооперації, сільських виконкомів та оплачувати витрати, не пов´язані з колгоспним виробництвом. На продовження курсу дер­жавної підтримки захисту колгоспної власності було видано постанову ЦВК і РНК УРСР від 4 червня 1933 р. «Про заборону місцевим орга­нам влади, іншим державним органам та громадським організаціям сва­вільно розпоряджатися майном, продукцією та грошовими коштами колгоспів». Так, названим органам заборонялося розпоряджатися май­ном, продукцією, грошовими коштами і робочою худобою колгоспів, вилучати майно колгоспів та зобов´язувати колгоспи виділяти грошові й натуральні фонди на потреби, не передбачені статутами колгоспів та спеціальними постановами уряду, або брати на постачання осіб, що не мали жодного відношення до колгоспного виробництва. Розпоряджа­тися майном колгоспів могли лише безпосередньо власники цього май­на згідно з чинним законодавством та статутами колгоспів.

3-473

Новий Примірний статут сільськогосподарської артілі був затвер­джений 17 лютого 1935 р. спільною постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б). Відповідно до норм даного статуту земля перебувала у загаль­нонародній державній власності та надавалася артілі у безстрокове (довічне) користування і не підлягала ні купівлі-продажу, ні здачі ар­тіллю в оренду. Стаття 2 передбачала право користування закріпити шляхом видання районним виконавчим комітетом рад державного ак­та, де чітко зазначалися розміри і точні межі землі, яка знаходилась у користуванні артілі. Членам артілі не заборонялося мати в особистому користуванні присадибні земельні ділянки площею від 0,25 до 0,5 та, а в окремих місцевостях— до 1 та. Усуспільненню підлягали робоча худоба, сільськогосподарський інвентар (плуг, сівалка, борона, моло- тилка, косарка), насіннєві запаси, корми, господарські будівлі, необхід­ні для ведення артільного господарства, і всі підприємства з переробки продуктів сільського господарства. Вступаючи до артілі кожен член мав сплатити до неподільного фонду вступний грошовий внесок у роз­мірі від 20 до 40 карбованців на двір, залежно від міцності господар­ства. Розділ VII статуту регламентував організацію, оплату і дисциплі­ну праці. Вся робота у господарстві артілі виконувалася особистою працею її членів відповідно до правил внутрішнього розпорядку, прий­нятих Загальними зборами (вищий орган управління артілі). Із чле­нів артілі Правління (виконавчий орган) утворювало виробничі брига­ди на чолі з бригадиром, який при розподілі роботи повинен був не допускати ніякого кумівства, сімейності та строго враховувати квалі­фікацію, досвід і фізичну силу кожного. Розподіл доходів артілі між її членами відбувався виключно за кількістю вироблених трудоднів кож­ним членом артілі. Всі члени артілі зобов´язувалися берегти колгоспну власність і державні машини, працювати чесно, підкорятися вимогам статуту, постановам Загальних зборів і Правління, дотримуватися пра­вил внутрішнього розпорядку, дисципліни праці.

З метою реалізації норм ст. 2 Примірного статуту сільськогоспо­дарської артілі 7 липня 1935 р. було прийнято постанову РНК СРСР «Про видачу сільськогосподарським артілям державних актів на без­строкове (довічне) користування землею».

У зв´язку зі швидкими темпами розвитку колективізації сільсько­господарського виробництва було введено заборону щодо оренди зе­мель сільськогосподарського призначення. Спочатку це стосувало­ся переселенців згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР «Про забо­рону переселенцям здавати землю в оренду» від 21 березня 1931 р., а дещо пізніше — всім сільськогосподарським землекористувачам, що передбачалося постановою ЦВК і РНК СРСР від 4 червня 1937 р.

«Про заборону здавати в оренду землі сільськогосподарського зна­чення».

Для закріплення досягнутих результатів колективізації було прий­нято 19 квітня 1938 р. спільну постанову РНК СРСР і ЦК ВКП(б) «Про заборону виключення колгоспників із колгоспів», у якій зазнача­лося, що більшість виключень із колгоспів є цілком необгрунтованими. Постановою заборонялося проведення чистки колгоспів під будь-яким приводом, виключення із колгоспів членів сімей колгоспників у зв´яз­ку з переходом одного із членів сім´ї на тимчасову чи постійну роботу до державного підприємства, виключення із колгоспів за порушення правил внутрішнього розпорядку. За порушення цієї постанови винні особи (голови колгоспів, члени правління колгоспів, районні партійні працівники) прирівнювались до кримінальних злочинців і притягува­лися до кримінальної відповідальності.

З метою убезпечення громадських земель колгоспів від розбаза­рювання і розкрадання для збільшення особистих господарств колгосп­ників 27 травня 1939 р. було ухвалено спільну постанову ЦК ВКП(б) і РНК СРСР «Про заходи охорони громадських земель колгоспів від розбазарювання». У п. 2 цієї постанови, зазначалося, що усуспільнені землі колгоспів є недоторканними і їх розміри у жодному разі не підля­гають скороченню без особливого на те дозволу уряду СРСР, а можуть бути тільки збільшені.

У період Великої Вітчизняної війни територія УРСР перебувала під окупацією, тому подальше правове регулювання сільськогосподар­ських відносин відновилося після звільнення України від фашист­ських загарбників. Політика Радянської влади відразу ж набула спря­мування на відновлення довоєнного колгоспного землекористування. Тому постановою РНК УРСР від 28 травня 1945 р. «Про відновлення державних актів на безстрокове (довічне) користування колгоспів зем­лею і земельних шнурових книг у колгоспах Української PCP, визво­лених від німецько-фашистської окупації» покладено зобов´язання на Наркомзем УРСР і виконавчі комітети обласних і районних рад депу­татів трудящих шляхом проведення землевпорядних робіт (не пізніше 1 червня 1945 р.) було передбачено відновлення довоєнного сільсько­господарського землекористування і його повторне закріплення за до­помогою державних актів і записів у земельні шнурові книги не пізні­ше 1 червня 1946 р. З метою заохочення пришвидшення темпів праці землевпорядників, які успішно виконували і перевиконували установ­лені для них річні плани робіт із відновлення державних актів та земель­но-реєстраційних документів у колгоспах, дозволялося преміювати у розмірі від одномісячного до трихмісячного окладу заробітної плати.

Для усунення зловживань у сфері майнових відносин колгоспів було прийнято постанову Ради Міністрів СРСР і ЩК ВКП(б) від 19 ве­ресня 1946 р. «Про заходи по ліквідації порушень статуту сільськогос­подарської артілі в колгоспах». Цю постанову було продубльовано по­становою Ради Міністрів УРСР від 28 вересня 1946 р. «Про заходи до забезпечення виконання постанови Ради Міністрів Союзу PCP і ЦК ВКП(б) від 19 вересня 1946 р. «Про заходи по ліквідації порушень ста­туту сільськогосподарської артілі в колгоспах».

У післявоєнний період в Україні було продовжено процес перетво­рення колгоспів на радгоспи. Про зміну існуючого порядку передачі колгоспного майна при перетворенні колгоспів на радгоспи свідчить постанова ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 3 травня 1957 р. «Про порядок передачі колгоспного майна при переведенні колгоспів у рад­госпи і про порядок розрахунків з колгоспниками». Цією постановою встановлювалася процедура безоплатної передачі майна колгоспів рад­госпам, а видатки, пов´язані з виплатою колгоспникам зароблених ни­ми трудоднів, розрахунками з організаціями і погашення заборгова­ності колгоспів за кредитними зобов´язаннями та іншими платежами, погашалися коштом держави. Перетворення колгоспів на радгоспи здійснювалося відповідно до постанови тільки на суворо добровільних засадах, за бажанням більшості колгоспників.