1. Істотною умовою договору простого товариства є умова про порядок ведення спільних справ учасників. До них належать питання про керівництво та організацію спільної діяльності, відносини з третіми особами, контроль і звітність тощо.

Відповідно до ст. 1135 ЦК рішення щодо спільних справ учасники приймають за спільною згодою, якщо інше не передбачено договором простого товариства. При веденні спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюють окремі учасники або ж спільно всі учасники договору. У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. У відносинах з третіми особами повноваження учасника вчиняти правочини від імені всіх учасників засвідчуються довіреністю, виданою йому іншими учасниками, або договором простого товариства. У відносинах із третіми особами учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ, крім випадків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або повинна була знати про наявність таких обмежень. Учасник, який вчинив від імені всіх учасників правочини, щодо яких його право на ведення спільних справ було обмежене, або ж учинив в інтересах усіх учасників правочин від свого імені, може вимагати відшкодування здійснених ним за свій рахунок витрат, якщо існували підстави вважати, що ці правочини були необхідними в інтересах усіх учасників. Учасники, які внаслідок таких правочинів зазнали збитків, мають право вимагати їх відшкодування. Кожен з учасників незалежно від того, чи управомочений він вести спільні справи учасників, має право ознайомитися з усією документацією з ведення справ. Відмова від цього права або його обмеження, у тому числі за погодженням учасників, є нікчемною (ст. 1136 ЦК).

У договорі про спільну діяльність учасники можуть обумовити порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних з їх спільною діяльністю. У разі відсутності такої домовленості кожен учасник несе витрати та збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Нікчемною вважається умова договору простого товариства, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків.

У процесі виконання договору про спільну діяльність іноді виникає потреба у внесенні змін до умов, погоджених сторонами при його укладенні, зокрема щодо розмірів вкладів у спільне майно. Так, 26.04.2004 р. між ЗАТ БК "П. і К.", ТзОВ "ЛММ С." та підприємцем Д. було укладено договір про спільну діяльність. Відповідно до умов договору сторони, які є забудовниками групи жилих будинків, що будуються в м. Івано-Франківську, з метою нормативного забезпечення будинків електроенергією, каналізацією та під'їздом до них домовились спільно виконувати роботи з будівництва електромереж, трансформаторної підстанції, дощової каналізації та бетонного проїзду. Згідно з п. 2.2. договору розмір внеску кожного із забудовників у вартість робіт визначається пропорційно виходячи із загальної площі побудованих квартир та встановлений в процентному відношенні до загальної вартості робіт. Загальна вартість робіт, що виконуються сторонами на виконання договірних умов відповідно п. 2.1 договору, повинна дорівнювати сумі фактичних витрат кожного з забудовників, які відповідно повинні бути підтверджені актами виконаних робіт, платіжними дорученнями на оплату матеріалів, послуг тощо. Сторони договору зобов'язані на вимогу будь- якої із сторін надавати документи, що підтверджують вартість виконаних робіт, рахунки на оплату матеріалів або інші документи, що підтверджують витрати на роботи, передбачені умовами договору.

ЗАТ "П. і К." виконало роботи, оплатило послуги та придбало матеріали на загальну суму 104232 грн, що підтверджено відповідними актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, і з метою визначення загальної вартості робіт, що виконані сторонами, та для проведення взаєморозрахунків звернулося до відповідачів з проханням надати документи, що підтверджують їх фактичні витрати на вказані роботи, однак інші учасники залишили це прохання без розгляду та задоволення.

При укладенні договору, а саме в питанні про визначення внеску кожного із забудовників сторони виходили із загальної площі квартир у будинках, що будуються кожним забудовником. Оскільки забудовниками ведеться ще й будівництво додаткових блок-секцій, які необхідно забезпечити електроенергією, каналізацією та до яких необхідно прокласти бетонний проїзд, ЗАТ "П. і К." в порядку ст. 188 ГК України звернулося до інших учасників із пропозицією внести зміни до договору в частині визначення розміру внеску кожного із забудовників у загальну вартість робіт, але ця пропозиція залишилася без розгляду. Це змусило ЗАТ "П. і К." звернутися з позовом до інших учасників про зміну договору про спільну діяльність.

Розглянувши матеріали справи, суд вирішив внести зміни до п. 2.2 договору про спільну діяльність і визначив, що внесок кожного забудовника визначається пропорційно до загальної площі побудованих квартир у такому відсотковому відношенні: 1) ЗАТ "Будівельна компанія "П. і К." - 49,05%; 2) ТзОВ "ЛММ С." - 27, 16%; 3) Підприємець Д. - 23,79%^[173].

Такий розмір вкладів учасників у спільне майно визначений судом на день розгляду справи, але оскільки будівництво було незавершеним і продовжувалось, це надалі могло призвести до зміни загальної потужності об'єктів нерухомості й, отже, до зміни вкладів учасників у спільному майні.

У ст. 1139 ЦК визначено порядок розподілу прибутку, одержаного учасниками в результаті їх спільної діяльності, а саме: він ділиться пропорційно вартості вкладів учасників, якщо інше не передбачено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Щодо відповідальності учасників за спільними зобов'язаннями в ЦК пропонується вирішення цього питання залежно від того, пов'язаний чи не пов'язаний договір простого товариства зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 1138 ЦК, якщо договір простого товариства пов'язаний зі здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення. Таке правило сприяє підвищенню надійності зв'язків для особи, яка вступає у договірні відносини з учасниками простого товариства, що здійснюють підприємницьку діяльність. В інших договорах простого товариства кожен учасник відповідає за спільними договірними зобов'язаннями усім своїм майном пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. За спільними зобов'язаннями, що виникли не з договору, такі учасники відповідають солідарно.

Якщо договір простого товариства або наступна угода не передбачають збереження договору у відносинах між іншими учасниками, то договір припиняється внаслідок: 1) оголошення будь- кого з учасників недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 2) оголошення будь-кого з учасників банкрутом; 3) смерті учасника чи ліквідації юридичної особи, яка бере участь у договорі простого товариства; 4) відмови будь-кого з учасників від подальшої участі у договорі або розірвання договору на вимогу одного з учасників; 5) виділення частки учасника на вимогу його кредитора.

Договір або наступна угода учасників договору можуть передбачати заміщення учасника, який помер (ліквідованої юридичної особи), його спадкоємцями (правонаступниками). У цьому разі договір простого товариства зберігає чинність. Договір про спільну діяльність у формі простого товариства припиняє чинність також по закінченні строку дії договору, при досягненні його мети, за згодою усіх учасників договору та в інших випадках, передбачених у законі або договорі.

У разі припинення договору простого товариства відбувається поділ спільного майна відповідно до розмірів часток учасників. Учасник, який вніс у спільну власність індивідуально визначену річ, має право у разі припинення договору вимагати в судовому порядку повернення йому цієї речі за умови додержання інтересів інших учасників і кредиторів. Речі, які передані лише у спільне володіння та (або) користування учасників, повертаються учасникам, які їх надали, без винагороди, якщо інше не передбачено домовленістю сторін (ст. 1141 ЦК).

Відповідно до ст. 1143 ЦК, якщо договір простого товариства не був припинений за заявою учасника про відмову від подальшої у ньому участі або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, учасник, участь якого в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період його участі в договорі простого товариства як учасника договору.

Визначаючи особливості договорів простого товариства у сфері господарської діяльності, а саме: а) специфічний предмет і господарська мета; б) обмежений суб'єктний склад договору про спільну господарську діяльність; в) особливість у застосуванні джерел правового регулювання такої діяльності; г) спеціальна адміністративна процедура набрання договором юридичної сили; ґ) тривалий характер дії договору, В. В. Рєзнікова визначає договір про спільну господарську діяльність як такий господарсько-правовий договір, який укладається між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами-юридични- ми особами, з господарською (комерційною та/або некомерцій- ною) метою, для досягнення якої вони зобов'язуються спільно діяти протягом певного періоду часу на умовах, визначених цим договором^[174].

Як уже зазначалося, спільна діяльність може здійснюватись як на основі поєднання вкладів учасників (просте товариство), так і без поєднання вкладів учасників. На відміну від договору простого товариства, спільна діяльність на основі договору без поєднання вкладів учасників характеризується наявністю спільної мети і відсутністю спільного майна учасників. Права та обов'язки учасників такого договору визначаються умовами, погодженими учасниками.