Відомо, що для відродження й подальшого нарощування по­тенціалу АПК потрібні великі інвестиції. Адже потенціал агросекто- ра — то не лише родюча земля і люди, котрі на ній працюють. Де також і основні засоби: обладнання, сільськогосподарська техніка тощо. Під­раховано, що понад 90 відсотків цих засобів за останні 15 років вияви­лись замортизованими, такими, що потребують термінової заміни. На це потрібно витратити щонайменше 400 мільярдів гривень. Тому, на жаль, український агропромисловий комплекс не є інвестиційно при­вабливим. Причин цього чимало. Це і нестабільність вітчизняного зако­нодавства, і недосконалість судової системи, і часта зміна політики на рівні виконавчої влади, і нерозвиненість інфраструктури банківської системи, аграрного ринку, що не дає змоги контролювати ризики інве­сторів, які прийдуть в Україну. Цей масив проблем треба якнайшвид­ше розв´язувати, залучивши до справи і політиків, і фахівців галузі. Дуже важливо створити в Україні умови для залучення інвестиційних ресурсів, адже нашим банкам нині важко надавати кредити через від­сутнє забезпечення.

Статтею 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 ве­ресня 1991 р. інвестиції визначаються як сукупність усіх видів майно­вих та інтелектуальних цінностей (ресурсів), які вкладаються в об´єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створю­ється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект». Термін «ін­вестиції» походить від німецького слова «шуєзпїіоп», від латинського «іпуе8Ііге». У радянський період вживався термін «капіталовкладення» у розвиток народного господарства в цілому і окремих його галузей. Інвестиції розглядались як капітальні вкладення (довгострокові) в сіль­ському господарстві, переробній промисловості, транспорті та в інших галузях АПК на відтворення, збільшення і вдосконалення основних фондів. Інвестиції здійснювали держави, колгоспи, інші кооперативні підприємства та організації АПК. Вони фінансувались за рахунок як власних, так і залучених (довгострокові кредити, позики) джерел. Опе­рації зі здійснення інвестицій реалізувалися через Держбанк СРСР.

Основні засади інвестиційної політики в незалежній Україні бу­ли проголошені в інвестиційному законодавстві, прийнятому в 1992— 1993 роках. Державна інвестиційна підтримка спрямовувалась пере­важно в окремі напрями економіки, які є першочерговими. Серед них був і розвиток агропромислового комплексу. Інвестиційні правовідно­сини будувалися за такими принципами:

•  послідовна децентралізація інвестиційного процесу;
•  збільшення частки власних коштів товаровиробників у фінансу­ванні інвестицій;
•  перенесення центру ваги з бюджетного фінансування у виробни­чій сфері на кредитування;
•  використання бюджетних коштів переважно на реалізацію дер­жавних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на структурну перебудову економіки, за адресним принципом;
•  здійснення стимулюючої податкової політики;
•  розвиток і захист внутрішнього інвестиційного ринку та ін.

На жаль, власники невеликих земельних ділянок і земельних паїв не стали і не могли стати господарями на землі, оскільки у них не було ні техніки, ні інших матеріально-технічних ресурсів, ні інвестицій на забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Уже тепер ста­ло ясно, що перспективними та економічно вигідними можуть бути лише великі, потужні і технічно оснащені фермерські господарства та інші сільськогосподарські підприємства при залученні як державних, так і вітчизняних недержавних та іноземних інвестицій та при впрова­дженні нових технологій і селекційних досягнень, нових форм органі­зації виробництва, при забезпеченні соціального розвитку села і підви­щення рівня життя сільського населення.

Після проголошення незалежності України її економіка реформу­валася з планово-регулюючої на ринкову. Адміністративно-командні методи капітального будівництва перебудовані на інвестиційну діяль­ність, на договірні форми інвестування, кредитування, спільної діяль­ності. Роль законодавства в умовах приватизації економіки зводиться до правового забезпечення принципів підприємницької діяльності, в то­му числі у сфері внутрішніх і зовнішніх (іноземних) інвестицій, сприят­ливих умов для їх розвитку і захисту прав інвесторів та у часників-під­приємців, які користуються інвестиціями, а також сприяння вкладай- ням інвестицій в ті галузі економіки і соціальної сфери, що принесуть відчутну віддачу для розвитку економіки і соціальної перебудови. Од­ним із напрямів є правове регулювання інвестиційної діяльності у сіль­ському господарстві та в сфері соціального розвитку села.

Інвестиційна діяльність в аграрній сфері спрямовується на: відтво­рення основних фондів; на приріст матеріально-виробничих запасів; у розвиток сільськогосподарського виробництва; забезпечення енерге­тичними ресурсами; засобами захисту рослин і тварин; на підвищен­ня родючості ґрунтів; меліорацію; зберігання готової сільськогосподар­ської продукції та її реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Організаційно-правове забезпечення інвестиційної діяльності в сільському господарстві здійснюється системою правового регулюван­ня інвестиційних відносин, їх організаційно-правової побудови; визна­чення учасників відносин правового статусу суб´єктів-інвесторів та учасників; правового режиму об´єктів інвестування; змісту; форм і ме­тодів інвестиційної діяльності, гарантії прав інвесторів та інших суб´єк­тів інвестиційних відносин; відповідальності за порушення інвестицій­ного законодавства.