Особливості правового регулювання інвестиційної діяльності в сільському господарстві полягають у наступному:

а)   одним із інвесторів чи учасників інвестиційної діяльності в ін­вестиційних правовідносинах обов´язково має бути виробник сільсько­господарської продукції: фермер, СТОВ, сільськогосподарський ви­робничий чи обслуговуючий кооператив та ін. При цьому створення приватних сільськогосподарських підприємств з метою штучного об­меження прав членів колишніх колгоспів і колишніх КСП негативно вплинуло на можливість створення потужних фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів;

б) об´єктом правовідносин в інвестиційній діяльності може бути виробництво сільськогосподарської продукції, яке здійснюється шля­хом використання земель сільськогосподарського призначення, а та­кож майна (основних фондів та оборотних коштів) і постачання сіль­ському господарству сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин і інших матеріально-технічних засобів;

в) інвестиційні правовідносини у сфері інвестиційної діяльності здійснюються з необхідністю врахування ризиків притаманних сіль­ськогосподарському виробництву у рослинництві і тваринництві (клі­матичних, погодних, наявності шкідників, хвороб, надзвичайних си­туацій);

г) необхідність додержання правил (стандартів) зберігання, транс­портування, використання і реалізації рослинницької і тваринницької продукції, яка в більшості випадків є швидкопсувною і вимагає відпо­відних умов і правил, передбачених законодавством, або в договорах про інвестиції в АПК.

Основними видами фінансування капітальних проектів у сільсько­му господарстві є:

•  власне фінансування сільськогосподарського виробництва сіль­госпвиробниками;
•  кошти державного бюджету і місцевих бюджетів;
•  короткострокове і довгострокове банківське кредитування;
•  короткострокові та довгострокові вкладення кредитних спілок та кооперативних небанківських установ;
•  фінансовий лізинг;
•  факторингові операції (поєднані з кредитуванням оборотного капіталу клієнта);
•  форфейтинг (кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі-продажу без права регресу комерційним банком (форей­тором) в експортера (продавця) векселів чи інших боргових вимог, ак­цептованих імпортером);
•  іпотечне кредитування під заставу земель сільськогосподарсько­го призначення (після зняття мораторію на продаж землі);
•  інвестування в акціонерний капітал (для сільськогосподарських акціонерних товариств;
•  інше довгострокове, в т. ч. венчурне, фінансування.

Державна підтримка іноземних інвестицій в сільське господарство

має забезпечуватись шляхом гарантування стабільного і надійного інвестиційного і податкового законодавства, законодавства про зовніш­ньоекономічну діяльність, створення належних умов для вкладення інвестицій, а не шляхом необгрунтованого надання їм пільг, у зв´язку з чим держава нічого не отримує від діяльності таких інвесторів. При цьому необхідне:

•  зняття мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподар­ського призначення при одночасному суворому обмеженні права влас­ників цих земель на зміну їх цільового призначення та на заборону ви­добування корисних копалин (крім загальнопоширених);
•  збереження обмеження і законодавче закріплення права однієї особи (фізичної чи юридичної) на набуття у власність земельної ділян­ки із земель сільськогосподарського призначення до 100 гектарів та без обмеження в довгострокову оренду на строк до 50 років без права пере­дачі в суборенду, яку можна було б допустити як виняток у кожному конкретному випадку за наявності документально підтверджених по­важних причин з дозволу власника і районної, міської, державної адмі­ністрації на строк до 5 років у межах загального права на оренду земель­ної ділянки до 50 років.
•  заборону відведення земель сільськогосподарського і лісогоспо­дарського призначення під сміттєсховища та для зберігання радіацій­но забруднюючих відходів, а також про заборону продажі ґрунту (гу­мусу) для вивезення його за межі України.
•  встановлення заборони про переведення земель сільськогоспо­дарського призначення до інших категорій земель;
•  з метою усунення корупції у сфері інвестування у сільському господарстві встановити правило, щоб під страхом недійсності право на придбання земельних ділянок із земель сільськогосподарського при­значення надавалося лише тим фізичним і юридичним особам, які бе­руть офіційне нотаріально посвідчене зобов´язання використовувати землі сільськогосподарського призначення тільки за цільовим призна­ченням не менше п´яти років, а право перепродувати такі землі через п´ять років — лише особам, які надалі будуть займатися виробництвом сільськогосподарської продукції.

Особливістю іноземних інвестицій є те що основними їх учасника­ми є іноземні інвестори. Іноземні інвестори — це спеціальні суб´єкти інвестиційного права зі спеціальним правовим статусом. Статтею 1 За­кону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 р. встановлено, що іноземні інвестори — це суб´єкти, які проводять інвестиційну діяльність на території України. До них належать: а) юри­дичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законо­давство України; б) фізичні особи—іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені в дієздатності;

в)    іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації; г) ін­ші іноземні суб´єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України. Інвестиційна діяльність здійсню­ється, з одного боку, інвесторами, особами, що вкладають інвестиції, аз другого боку — учасниками, які використовують інвестиції. Таки­ми учасниками (суб´єктами права) є юридичні особи у формі підпри­ємства — організаційної форми господарювання. Ними можуть бути і фізичні особи, що займаються, як правило, підприємницькою діяльніс­тю. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись у формі: підприємниц­тва, що повністю належить іноземному інвесторові, філії та іншого від­окремленого підрозділу іноземної юридичної особи або придбаного у власність діючого підприємства повністю.

Вони можуть здійснюватись також у формі: придбання не заборо­неного законом України нерухомого чи рухомого майна шляхом прямо­го одержання майна та майнових комплексів у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; часткової участі у підприємствах, що створю­ються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств; придбання інших майнових прав або ж господарської (підприємницької) діяльності на основі угод про розподіл продукції (ст. З Закону). Згідно зі ст. 7 вищезгаданого За­кону для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародни­ми договорами України. Для окремих суб´єктів підприємницької діяль­ності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються до державних програм розвитку пріорите­тних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлю­ватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльнос­ті (ст. 7 Закону). До таких суб´єктів інвестиційної діяльності належать, у першу чергу, підприємства і фізичні особи, що зайняті в аграрній сфе­рі України, що передбачається Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві» (в редакції від 15 травня 1992 р.). Отже, інвесторам, в т. ч. іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які мали б пере­шкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та припиненню (ст. 19 Закону про інвестиційну діяльність). Державні гарантії захисту інвестицій не можуть бути скасовані або звужені стосовно інвестицій, здійснених у період дії цих гарантій. Якщо в подальшому спеціальним законом України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, то протягом десяти років з дня набуття таким законом чинності на вимогу іноземного інвестора застосовують­ся державні гарантії захисту іноземних інвестицій (ст. 8 Закону «Про режим іноземного інвестування»). Встановлено також, що суб´єкти ін­вестиційної діяльності зобов´язані додержуватись державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України, а також сплачувати податки і збори (обов´язкові платежі) в розмірах тау порядку, визначених законами України.

Об´єктом іноземного інвестування є іноземні інвестиції, до яких належать цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об´єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту (ч. 2 ст. 1 За­кону).

Правове регулювання іноземного інвестування в агропромислово­му комплексі має певні особливості. Іноземні інвестиції в об´єкти агро­промислового комплексу, належить розглядати як такі, що передбача­ють отримання прибутку або досягнення соціального ефекту інвестором та учасником інвестиційної діяльності в процесі сільськогосподарсько­го виробництва чи інших видів агропромислової діяльності. Якщо інвес­тор особисто займається інвестиційною діяльністю, в т. ч. і виробниц­твом, то йому особисто належить і прибуток від господарської діяль­ності. Якщо ж виробництвом займається інший учасник інвестиційних відносин (фермер, сільськогосподарський кооператив, сільськогоспо­дарське акціонерне товариство), який використовує вкладені інвести­ції, то природно, що він також розраховує на одержання частини при­бутку від інвестиційної діяльності. Питання задоволення майнового інтересу інвестором і тим учасником інвестиційної діяльності, який використовує інвестиції у господарській діяльності, вирішуються на підставі кредитного договору (ст. 1054 ЦК України), договору банків­ського вкладу (ст. 1058 ЦК України), договору про розподіл продукції від господарської (підприємницької) діяльності та інших договорів із суб´єктами господарської діяльності в інших формах, у т. ч. без ство­рення юридичної особи та на основі придбання інших майнових прав.