Відповідно до ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяль­ність» інвестиційна діяльність розглядається як сукупність прак­тичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації ін­вестицій, як широке залучення і використання вітчизняних та іно­земних інвестицій у сільськогосподарському виробництві з метою одержання прибутку та в соціальний розвиток держави. Виходячи зі змісту цього Закону та інших законів, якими регулюються інвести­ційні відносини, а також враховуючи наявність своєрідного предмета і методів правового регулювання відносин, які здійснюються в процесі інвестиційної діяльності, правовий статус їх суб´єктів, прав та обов´яз­ків, характеристику об´єкта цих відносин, відповідальність за порушен­ня інвестиційного законодавства можна погодитися з доцільністю вве­дення аграрних інвестиційних правовідносин як самостійного інститу­ту аграрного права.

Узагальнюючи різні поняття інвестиційного права, які є в юридич­ній літературі, надамо власне його визначення як системи правових норм, якими в результаті поєднання публічних і приватних інтересів регулюються суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення інвестиційної діяльності, у тому числі відносини з державного регулю­вання цієї діяльності з метою забезпечення інтересів держави, суспіль­ства та особи.

У процесі сільськогосподарської діяльності здійснюються різнома­нітні інвестиційні відносини, що регулюються нормами різних галузей публічного і приватного права, зокрема аграрного, земельного, госпо­дарського, цивільного, фінансового, адміністративного, екологічного, трудового тощо. Багатоманітність інвестиційних відносин обумовлю­ється наявністю низки форм і видів підприємницької діяльності, в яку вкладаються інвестиції, великої кількості інвесторів, які вкладають майно і кошти в розвиток відповідних підприємств, об´єднань і галузей аграрної економіки та їх правового статусу, різних форм участі інвес­торів у інвестиційній діяльності та способів вкладення і використання інвестицій, правомочності, можливостей, форм і напрямів використан­ня результатів виробництва, розпорядження одержаним прибутком.

За напрямами використання інвестиції вкладаються в сільське гос­подарство в цілому, яке є основною галуззю агропромислового вироб­ництва, або в його окремі структури: у виробництво рослинницької і тваринницької продукції, її первинної переробки, підвищення її якості; транспортування, зберігання і реалізацію; забезпечення виробництва новими технологіями, селекційними досягненнями, сільськогосподар­ською технікою, пально-мастильними, енергетичними, матеріально-тех­нічними і трудовими ресурсами; в організацію виробництва і надання маркетингових (управлінських та інформаційних) послуг та ін.

Предметом інвестиційної діяльності у сільському господарстві є суспільні відносини, які врегульовані спеціальними нормами аграр­ного права щодо вкладання інвестицій у сільське господарство, поряд­ку та умов їх використання з метою фінансового та організаційно-пра­вового забезпечення ефективного розвитку сільського господарства та отримання інвесторами та учасниками прибутку. Виходячи з багато­манітності форм інвестиційної діяльності суб´єктами інвестиційних правовідносин є інвестори, тобто особи, що вкладають інвестиції у сіль­ське господарство; учасники, тобто виробники сільськогосподарської продукції, що отримують інвестиції і використовують їх у сільськогос­подарському виробництві у порядку та на умовах, узгоджених між сто­ронами, з метою одержання відповідних передбачуваних результатів, зокрема прибутку чи соціальних результатів та інші учасники з метою отримання економічної вигоди як інвесторами так і учасникам, які ви­користовують інвестиції.

Суб´єктами інвестиційних правовідносин, які вкладають інвести­ції у сільське господарство, є держава, органи законодавчої і виконав­чої влади, органи місцевого самоврядування, іноземні держави, вітчиз­
 

 
няні та іноземні юридичні особи, а також вітчизняні та іноземні юри­дичні особи, які заінтересовані у розвитку сільського господарства.

Держава як суб´єкт інвестиційних відносин в аграрній сфері здій­снює їх правове регулювання, визначає інвестиційну цінову, експорт­но-імпортну політику, правовий статус інвесторів, у тому числі вітчиз­няних та іноземних, безпосередньо виділяє на інвестування сільського господарства бюджетні кошти, встановлює форми, порядок та умови їх використання та контролю за виконанням, структуру органів виконав­чої влади, які займаються інвестиціями, встановлює їх повноваження, права та обов´язки, створює умови для розвитку аграрного і земельно­го ринків, вирішує питання щодо надання пільг як інвесторам, так і учасникам, в першу чергу, виробникам сільськогосподарської продук­ції, забезпечує нормальний інвестиційний клімат, гарантії прав інвес­торів і виробників продукції.

Верховна Рада України як законодавчий орган і суб´єкт інвестицій­ного права приймає закони, якими визначається інвестиційна політика країни, в т. ч. в аграрній сфері, і якими регулюються інвестиційні відно­сини, що складаються в різних галузях економіки, закладає у Держав­ному бюджеті України на відповідний рік розмір видатків для агропро­мислового комплексу та основні напрями їх використання, здійснює парламентський контроль за правильністю витрачання бюджетних кош­тів, виділених для інвестування сільського господарства.

Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади забезпечує реалізацію інвестиційної політики, здійснює управління ін­вестиціями, використанням державних коштів, виділених у Державно­му бюджеті на розвиток сільського господарства.

Для здійснення інвестиційних програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування відповідно до ст. 21 Бюджетного кодексу України у формі дотації (субсидій), виділяються на розвиток цінової політики, аграрного ринку, на підтримку вітчизня­них та іноземних інвесторів, на створення умов для раціонального ви­користання вкладених коштів та одержання прибутку і на підтримку виробників сільськогосподарської продукції, які є учасниками інвести­ційної діяльності, і, в першу чергу, на підтримку великих фермерських господарств і виробничих сільськогосподарських кооперативів, інших товаровиробників.

До суб´єктів інвестиційних відносин, які вкладають інвестиції у розвиток сільського господарства, належать також банки та інвести­ційні фонди (наприклад, Аграрний фонд, страховий фонд, інші фон­ди); органи місцевого самоврядування; державні, комунальні і приват­ні юридичні особи, кредитні та інші фінансові установи.

Закон України «Про інвестиційну діяльність» (ст. 5) визначає, що суб´єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності мо­жуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. При цьому до інвесторів належать ті суб´єкти інвести­ційної діяльності, які вкладають власні позичкові і залучені майнові та інтелектуальні цінності в об´єкти інвестування.

До суб´єктів (учасників) інвестиційних відносин, які використо­вують інвестиції, належать виробники сільськогосподарської продукції. Вони можуть бути як інвесторами власних підприємств, так і одночасно виробниками сільськогосподарської продукції. Учасниками інвестицій­ної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. У сільському господарстві учасни­ками інвестиційної діяльності є ті громадяни, які займаються сільським господарством, фермерські господарства, сільськогосподарські вироб­ничі кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, приват­ні сільськогосподарські підприємства та інші юридичні особи приват­ного права. Учасниками інвестиційної діяльності є також: юридичні особи публічного права, зокрема державні сільськогосподарські підпри­ємства та їх об´єднання, науково-дослідні установи аграрної сфери.

Отже, в основу агроінвестиційних правовідносин покладена інвес­тиційна діяльність, яка проявляється в практичних діях громадян, юри­дичних осіб і держави, спрямована на вкладення та використання інвес­тицій в сільському господарстві. Оскільки інвестиційні правовідносини є неоднорідними, то залежно від стадії інвестиційного циклу виділя­ються такі їх види: правовідносини на передінвестиційній стадії; на ста­дії інвестицій—вкладення коштів; на виробничій стадії. Така класифі­кація видів інвестиційних правовідносин залежно від стадії інвести­ційного циклу має право на існування і застосування. Проте можливі й інші форми класифікації видів інвестиційних правовідносин.

Інвестиційні правовідносини можна класифікувати також за крите­ріями сфери чи галузі економіки, куди вкладаються інвестиції, зокрема, в сільське господарство, промисловість, транспорт, соціальний розви­ток села, за формами інвестиційної діяльності (внутрішніх, іноземних, змішаних), за формами фінансування (бюджетні, кредитні, матеріаль­но-технічні вкладення тощо). Застосування певної класифікації видів інвестиційних правовідносин має значення для вивчення і з´ясування різних сторін інвестиційної діяльності та вжиття заходів для їх поліп­шення і стимулювання законодавчого забезпечення.

Об´єктами інвестиційних правовідносин є, по-перше, інвестиції, тобто майно, в т. ч. основні фонди та оборотні кошти, які вкладаються у

31 - 473

сільськогосподарське виробництво. До оборотних коштів належать: ці­льові грошові внески, цінні папери, науково-технічна продукція; об´єк­ти інтелектуальної власності; менеджмент (управлінська діяльність). По-друге, об´єктами інвестиційних правовідносин є сфера підприєм­ницької діяльності, в розвиток якої вкладаються інвестиції. Такими об´єктами в сільському господарстві можуть бути: сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, виробництво, закупівля сільськогосподарської техніки, транспорт, підприємства з переробки сільськогосподарської продукції, її зберігання, транспортування і реа­лізації. Названим законом (ст. 4) визначено, що об´єктами інвестицій­ної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди і оборотні кошти, в усіх галузях та сферах, цінні папери, цільові грошо­ві вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об´єкти, а також майнові права.

Отже, об´єктами інвестиційної діяльності в аграрно-правовому розумінні є майно, тобто перелічені матеріальні цінності і кошти, які вкладаються інвесторами і використовуються учасниками в процесі інвестиційної діяльності, що спрямовуються на виробництво продукції і розвиток сільського господарства з метою одержання прибутку чи отримання певного соціального результату. Законодавство не передба­чає права інвесторів та учасників інвестиційної діяльності використо­вувати інвестиції на споживання (проїдання) чи погашення боргу, на вкладення їх в певні об´єкти сільськогосподарського виробництва.