В аграрній сфері об´єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, земельні ділянки, основні виробничі фонди, призначе­ні для виробництва сільськогосподарської продукції та її первинної переробки, зберігання, транспортування і реалізації виробленої про­дукції, науково-технічні досягнення, прогресивні технології, паливні та інші енергетичні ресурси, хімічні засоби захисту рослин і тварин, підви­щення родючості грунтів, грошові кошти і праця робітників і спеціаліс­тів сільського господарства. Законом застережено, що забороняється інвестування в об´єкти, створення та використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектур­них та інших норм, встановлених законодавством України, а також по­рушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Агроінвестиційні правовідносини у сільському господарстві мають певні особливості порівняно з інвестиційними правовідносинами в ін­ших галузях виробництва як такі, що пов´язані безпосередньо з земле­робством, тобто з використанням землі як основного засобу виробниц­тва сільськогосподарської продукції, інших природних ресурсів: води, робочої і продуктивної худоби, з урахуванням погодних, інших кліма­тичних умов, сезонністю виробництва, спеціалізації, виробництвом продукції строкового зберігання, в т. ч. швидкопсувної, що вимагає створення умов для її зберігання, транспортування і реалізації з особ­ливостями сільськогосподарської (селянської) праці, із застосуванням особливостей її правового регулювання.

Наведене свідчить про наявність підстав для виокремлення інвес­тиційної діяльності у сільському господарстві в агроінвестиційну діяль­ність, а сукупність норм, якими вона регулюється, в окремий правовий інститут — інститут агроінвестиційного права в системі аграрного пра­ва і одночасно в аналогічний інститут інвестиційного права, який в нинішніх умовах формується. При цьому в аграрному праві перевага надається нормам аграрного права, що стосуються інвестицій, а в інвес­тиційному праві переважають норми інвестиційного права, які стосу­ються аграрної, в т.ч. сільськогосподарської діяльності.

Складний характер таких інвестиційних відносин свідчить про їх комплексність, про комплексне правове регулювання із застосуванням правових норм як аграрного, так і інвестиційного права, джерелом яких виступають нормативно-правові акти, що стосуються аграрної і одночас­но інвестиційної сфери. У теорії права є аргументовані концепції про можливість комплексного правового регулювання суспільних відносин, що належать до єдиних джерел права або ж до їх регулювання нормами інших галузей права, зокрема до взаємного регулювання комплексних відносин нормами двох або більшої кількості галузей права. До таких належить і комплекс норм, які містяться в галузевих актах інвестиційно­го, аграрного, фінансового, господарського, цивільного законодавства, що стосуються регулювання інвестиційної діяльності. До них, напри­клад, належать норми, що стосуються аграрних та інвестиційних відно­син, які складаються між сільськогосподарськими підприємствами і підприємцями у сфері сільськогосподарського виробництва та інвестора­ми як учасниками відносин інвестиційної діяльності в цій самій сфері. Професор М. І. Козир як представник російської аграрно-правової нау­ки розглядає норми основних та інших галузей права, якими регулюють­ся аграрні відносини як норми з «подвійною пропискою». У наявності правові норми, що належать одночасно до основної і комплексної галузей права, якраз і складається одна з особливостей джерел інвестиційного і аграрного права як комплексних галузей права. При цьому акти основ­них галузей законодавства, якими регулюються аграрні чи інвестицій­ні відносини, не входять до складу відповідних галузей законодавства.

Ці особливості правового регулювання мають враховуватися при прийнятті законодавчих актів Верховною Радою України, що стосу­ються інвестиційної діяльності у сільському господарстві.

31*

В цілому агроінвестиційна діяльність здійснюються на основі:

•  інвестування, здійснюваного в сільському господарстві громадя­нами і недержавними юридичними особами;
•  державного інвестування, здійснюваного за рахунок коштів із державного бюджету, та інвестування органами місцевого самовряду­вання за рахунок коштів державного (в порядку делегування прав) і місцевого бюджетів, а також коштів юридичних осіб, заснованих на державній і комунальній власності;
•  іноземного інвестування, здійснюваного іноземними держава­ми, юридичними особами та державами;
•  спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридич­ними особами України, іноземних держав. Вона здійснюється у формі правовідносин, які виникають між інвесторами та учасниками — особа­ми, які займаються реалізацією інвестиційних проектів, зокрема взає­мовідносини між інвесторами і виробниками сільськогосподарської продукції. Інвестиції вкладаються на підставі договорів, укладених, як правило, відповідно до норм цивільного (приватного) права, а в окре­мих випадках — до норм публічного (господарського) права, які вико­ристовуються на засадах комплексності в аграрному та інвестиційному праві.

Проте треба врахувати, що до укладення договору чи прийняття остаточного рішення органами виконавчої влади чи органами місце­вого самоврядування про здійснення агроінвестиційної діяльності чи участь у ній має місце ціла низка заходів (здебільшого ланцюгових), спрямованих на її організаційне, фінансове, матеріально-технічне, нау­ково-технологічне забезпечення всього процесу агроінвестиційної ді­яльності, передбачених в актах інвестиційного та аграрного законо­давства.