Статева (сексуальна) злочинність являє собою сукупність злочинів, спрямованих проти статевої свободи та статевої недоторканості, які вчинюються із застосуванням фізичного, психічного насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої особи з метою задоволення сексуальної потреби у природній або у збоченій формі.

Статеві злочини в структурі усієї злочинності становлять відносно невелику частку (від 0,2 до 0,3 %), однак при цьому характеризуються високим ступенем латентності.

Кримінально-правова структура вказаної групи складається з відповідних злочинів, передбачених у розділі IV КК України. Найбільш розповсюдженим серед них є зґвалтування (ст. 152). Вони, як і всі інші суспільно небезпечні діяння, мають свою кримінально-правову структуру за частинами статті. Так, найбільш розповсюдженим є злочин, кваліфікований за ч. 1 ст. 152 КК України; друге місце займають злочини за ч. З ст. 152 КК.

Згідно з офіційною статистикою, зґвалтування, поряд з іншими сексуальними злочинами, має тенденцію до зниження (понад 40 % за останні 10 років), що не може радувати через їх латентизацію. У зв´язку з цим статеві злочини можна віднести до високолатентних, де частка прихованих - майже 90 %, яким притаманні усі види латентності за способом утворення.

Причинами виникнення, скажімо, штучної латентності є сором жертви, побоювання погіршення соціального статусу, небажання відповідати на безтактні, принизливі запитання слідчого про обставини того, що сталося; через погрози злочинця, що сприймаються як реальні, тощо.

Види зґвалтувань, передбачені різними частинами ст. 152 КК, мають різний обсяг латентності. Найбільший становлять злочини, передбачені ч. 1, а найменший - частинами 3 і 4 ст. 152 КК України.

Переважна більшість потерпілих та ґвалтівників походять з незаможних сфер. Разом з тим це не означає відсутність потерпілих серед інших прошарків населення.

Вивчення географії злочинів показує, що зґвалтування за цим показником є досить однорідними. Місцем їх вчинення у 31,3 % є квартири, у 14,1 % - лісопосадки, у 10,7 % - безлюдні частини вулиць.

Найбільш криміногенна частина доби - ніч (39,5 %). Не встановлено абсолютного домінування дня тижня через безробіття понад половини ґвалтівників. Найбільш криміногенна пора - літо (31,7 %), найменш - осінь (21,7 %).

Достатньо важливим питанням при кримінологічній характеристиці будь-якого злочину є характеристика осіб, які їх вчиняють. Так, майже 80 % засуджених за вчинення зґвалтування мають вік від 14 до 29 років. За даними сексологів, на цей віковий інтервал припадає пік фізичної та сексуальної активності. Також до причин вчинення зґвалтувань саме даною категорією можна віднести і те, що особи саме цього віку на сьогодні виховані в умовах негативних соціальних та економічних змін, проблем морально-виховного, культурного характеру. Проте не можна відкидати осіб більш старшого віку, хоча їх чисельність не є значною.

Неодруженими є 79,5 % ґвалтівників. Про належність до певного соціального прошарку свідчать дані щодо зайнятості й роду занять:

57,4 % є безробітними; 28,6 % - працюють, більшість з яких виконують низько- або середньокваліфіковану роботу.

Приблизно по 1/3 злочинців мають неповну середню, середню та середню спеціальну освіту. Сьогодні також прослідковується тенденція, за якою серед ґвалтівників є особи, які взагалі ніколи не навчалися або мають довідку про закінчення навчальної школи, не володіють навичками абетки й письма.

У сукупності зі ст. 152 КК України ґвалтівники засуджуються за насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України) (біля 60 %), а також за хуліганство, крадіжку, грабіж та розбій (приблизно по 10 %). За вбивство засуджується майже 20 % ґвалтівників, вбивається біля 15 % потерпілих.

Чим молодше злочинці, тим частіше зґвалтування та інші сексуальні злочини вчинюються ними у групі.

Як правило, морально-психологічний портрет статевого злочинця, найчастіше характеризують такі риси:

-                      грубість, яка частіше переходить у жорстокість; цинізм, неповага до прав і свобод інших осіб; майже стерте поняття соціальних гальм та межі між дозволеним і недозволеним;

-                      примітивізм у поглядах на взаємозв´язок статей, який зводиться лише до статевого акту без урахування згоди протилежної сторони;

-                      погляд на жінку або на іншого (одностатевого - при задоволенні статевої пристрасті неприродним способом) партнера як на підкорену істоту без права вибору і права опору, яка є лише знаряддям статевої насолоди.

Загалом аналіз поведінки сексуальних злочинців дозволяє виділити такі їх типи за способом поведінки: 1) раптовий ґвалтівник (умисел на вчинення сексуального злочину виникає раптово під впливом зовнішніх обставин); 2) «шукаючий» (має умисел, при цьому підшуковує жертву та найвигіднішу ситуацію для вчинення зґвалтування); 3) плануючий (самостійно створює конкретну життєву ситуацію вчинення цього злочину щодо конкретної жертви); 4) патологічний (має відхилення психічної та/або сексуальної сфери).

Заслуговують на особливу увагу питання аномалій ґвалтівника. Достатньо часто йдеться про те, що сексуальний злочинець - це хвора людина, тому потребує лікування, а не покарання. Це положення є помилковим. Серед ґвалтівників доля неосудних складає лише 5 %. У решти можуть спостерігатися психічні та характерологічні відхи­лення в межах осудності (наслідки черепно-мозкових травм, акцентуації, психопатії, неврози, олігофренія у стані легкої дебільності, сексологічні патології тощо). Ми не можемо відкидати криміногенність таких аномалій, однак ними також можна керувати за наявності моральних і поведінкових принципів, стійких соціальних гальм. До того ж, навряд чи доцільно відкидати наявність інших передумов вчинення зґвалтування, скажімо, генетичних. Однак сьогоднішня наука не винайшла способу адекватного реагування на факти впливу спадкового фактору на вчинення сексуального злочину та методику виявлення таких чинників.

Вивчення потерпілих (жертв) та розгляд статевих злочинів саме з боку жертви є важливим через те, що саме вона іноді відіграє важливу роль у механізмі вчинення групи злочинів, що розглядається.

Найпоширенішою віковою категорією потерпілих (майже половина) є особи віком від 13-19 років, за нею йдуть особи від 20 до 32 років. Також мають місце як малолітні, так і особи похилого віку. Якщо вік чоловіка-ґвалтівника свідчить про його сексуальну активність, то вік потерпілої особи - про її стан при вчиненні цього злочину: безпорадний стан, характер поведінки, сексуальна активність, ставлення до доступності статевих стосунків та ін.

Із         загальної кількості потерпілих майже 80 % є неодруженими. Як і злочинці, більшість із них (39 %) мають неповну середню освіту. Проте (на відміну від ґвалтівників) це пояснюється переважно шкільним віком великої кількості потерпілих. Середню і спеціальну освіту мають близько 35 % і 15 % осіб відповідно. Якщо ґвалтівники не працювали через належність до маргінальних частин суспільства, то жертви - через вік (вони навчалися).

До вчинення злочину 36,3 % осіб знайомі з ґвалтівником; близько 15 % - є родичами; у 42 % випадків ініціатором знайомства є злочинець.

Серед соціально-демографічних та морально-психологічних характеристик особи жертви статевих злочинів взагалі та зґвалтування зокрема, важливе місце посідає саме поведінка жертви, яка викликає чимало суперечок як у теорії, так і на практиці. Загалом вчені вважають, що незалежно від поведінки жертви не можна говорити про її вину. Рішення вчинити статевий злочин, незалежно від поведінки потерпілих осіб, приймається виключно злочинцем.

Важливим є розгляд поняття віктимності та віктимної поведінки при вчиненні зґвалтування. Віктимність чоловіка при вчиненні цього злочину є набагато меншою ніж віктимність жінок унаслідок психологічних і фізіологічних чинників.

Безумовно, підвищують віктимність не лише поведінка жертви, також її стан під час вчинення зґвалтування - безпорадний, викликаний тимчасовим (непритомність) чи постійним хворобливим станом (наприклад, олігофренія) або віком (малий чи похилий). Іноді особи, які не перебувають у безпорадному стані, є підвищено віктимними через психологічні особливості (частіше - підлітки). Хоча іноді і дорослі люди не чинять опору як через усвідомлення реальності погроз злочинця у разі протистояння, так і внаслідок так званого «паралічу жертви», який виникає у особи у разі її психологічної неготовності до нападу.

Віктимність жертви зґвалтування тісно пов´язана з поняттям «віктимогенна поведінка», що випливає з особливостей цього злочину.

Загалом поведінка жертви зґвалтування може бути позитивною (такою, що перешкоджає вчиненню зґвалтування), нейтральною та провокуючою (наявність деякої сексуальної гри з боку жертви з відсутністю передбачення нею можливих наслідків такої поведінки).