Правовою основою для здійснення виробничо-господарської діяльності суб´єктами аграрного товаровиробництва є сукупність зако­нодавчих актів, зокрема: «Про пестициди і агрохімікати» від 2 березня 1995 р.; «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етило­вого, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виро­бів» від 19 грудня 1995 р.; «Про рослинний світ» від 9 квітня 1999 р.; «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» від 17 черв­ня 1999 р.; «Про племінну справу у тваринництві» від 21 грудня 1999 р.; «Про бджільництво» від 22 лютого 2000 р.; «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.; «Про зерно та ринок зерна в Україні» від 4 липня 2002 р.; «Про насіння і садивний матеріал» від 26 грудня 2002 р.; «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» від 6 люто­го 2003 р.; «Про молоко та молочні продукти» від 24 червня 2004 р.; «Про виноград та виноградне вино» від 16 червня 2005 р.; «Про держав­ну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» від 31 травня 2007 р. та інші.

Основними напрямами виробничо-господарської діяльності є: ін­тенсифікація сільського господарства, вдосконалення територіального розміщення виробництв, розвиток зв´язків між підприємствами, що здій­снюють виготовлення сільськогосподарської сировини, та переробними підприємствами, реалізація державних програм розвитку вітчизняного сільськогосподарського виробництва, розроблених на підставі Закону України «Про Загальнодержавну програму селекції у тваринництві на період до 2010 року» від 19 лютого 2004 р., розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної програми ство­рення сприятливих умов для стабілізації та розвитку рослинництва на 2005—2010 роки» від 17 листопада 2004 р. тощо.

Виробничо-господарською діяльністю сільськогосподарських товаровиробників є сільськогосподарська діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію сільськогосподарської продукції, а також виконання робіт і надання послуг сільськогосподарського призначення.

Основним показником ефективності діяльності аграрних підпри­ємств є рентабельність, завдяки чому визначається ступінь прибутко­вості підприємства. Рентабельність — це показник, який характери­зує співвідношення між прибутками та затратами. Рентабельність ком­плексно відображає ступінь ефективності використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів. Рентабельність характеризує рівень віддачі активів і ступінь використання капіталу в процесі аграрного ви­робництва. Коефіцієнти рентабельності — це система показників, які характеризують здатність підприємства створювати необхідний при­буток у процесі свої господарської діяльності. Залежно від мети діяль­ності аграрного підприємства розрізняють: 1) рентабельність продук­ції — характеризує вигідність виробництва продукції, яка випускаєть­ся або реалізується підприємством; цей показник використовується при внутрішньогосподарських аналітичних розрахунках, при контролі прибутковості, при впровадженні нових видів продукції; 2) загальний рівень рентабельності (виробництва) — показник, що характеризує при­бутковість підприємства щодо всіх ресурсів, які є в розпорядженні під­приємства. Такий рівень рентабельності показує, скільки прибутку припадає на 1 гри вкладеного капіталу; 3) рентабельність виробничих фондів, що є рентабельністю виробництва.

Законом України «Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної про­дукції» від 14 січня 2000 р. № 1393 встановлено обов´язок власника продукції вилучати з обігу неякісну та небезпечну продукцію, забезпе­чувати належні безпечні для здоров´я людини та довкілля умови пере- робки, утилізації або знищення вилученої з обігу неякісної та небезпеч­ної продукції; вести облік надходження, а також переробки, утилізації або знищення вилученої з обігу продукції тощо.

Підприємства, що здійснюють переробку, утилізацію або знищен­ня вилученої з обігу неякісної та небезпечної продукції, підлягають в установленому порядку атестації виробництва на відповідність обов´яз­ковим вимогам, що встановлені нормативно-правовими актами та нор­мативними документами щодо поводження з окремими видами речо­вин, матеріалів та предметів, охорони навколишнього природного се­редовища, а також на відповідність санітарним і пожежним нормам, правилам та нормативам екологічної безпеки.

Як свідчить міжнародний досвід, у багатьох державах світу зако­нодавчо врегульовано питання щодо розвитку відновлюваних джерел енергії, альтернативних традиційному паливу, до яких належать біоло­гічні види палива отримувані під час переробки органічної сировини, зокрема: біогаз, біоетанол та дизельне біопаливо. Біологічні види пали­ва є джерелом забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пальним за стабільними цінами, гарантованого ринку збуту ними рос­линної сировини, зменшення імпорту енергоносіїв. Постійне зростан­ня вартості нафтопродуктів в Україні призводить до подорожчання сільськогосподарської продукції, тому традиційний варіант задоволен­ня потреб сільськогосподарського виробництва за рахунок тільки наф­топродуктів малоперспективний. В Україні спиртовими заводами про­тягом 1998—2004 рр. було виготовлено близько 54 тис. тонн біоетано- лу. Проте через відсутність законодавчого врегулювання обов´язковості використання біоетанолу для виробництва бензинів, суттєве подорож­чання сировини (меляси) та у зв´язку з виявленням на ринку палива значної кількості підробок виробництво біоетанолу було припинено з 1 січня 2005 р.

В умовах сьогодення правовою основою для виробництва біопали­ва, яке тільки починає розвиватися, є наступні акти законодавства: За­кон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» від 14 січня 2000 р.; постанова Кабінету Міністрів України «Про затвер­дження програми «Етанол» від 4 липня 2000 р. № 1044; розпоряджен­ня Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Програми розвитку виробництва дизельного біопалива на період до 2010 року» від 28 грудня 2005 р. № 576; постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Програми розвитку виробництва дизельного біо­палива» від 22 грудня 2006 р. № 1774; Концепція Державної цільової науково-технічної програми розвитку виробництва та використання біологічних видів палива, схвалена розпорядженням Кабінету Міні­стрів України від 12 лютого 2009 р. № 276 тощо.

До пріоритетних завдань держави у сфері виробництва біопалива належать: сприяння будівництву заводів, які вироблятимуть біопали­во; створення зон концентрованого вирощування ріпаку з використан­ням сучасних технологій; забезпечення гарантованого збуту сільсько­господарськими товаровиробниками ріпаку, необхідного для вироб­ництва біопалива; створення системи державних стандартів у сфері виробництва та використання альтернативних видів палива; удоскона­лення структури земель сільськогосподарського призначення, зокрема оптимізація площ сільськогосподарських угідь, зайнятих під ріпаком, запровадження ґрунтозахисної системи землеробства.

З метою вдосконалення правового регулювання виробництва біо­палива в Україні вважається за доцільне прискорення прийняття зако­нопроекту «Про розвиток виробництва та споживання біологічних па­лив», положення якого визначають принципи державної політики у сфері біопалива, визначають статус виробників та споживачів біопали­ва, організаційно-економічні заходи щодо стимулювання виробництва та споживання біопалива.