Спеціалізація сільськогосподарських підприємств, спрямова­на на виділення окремих технологічних ланок у відособлені виробниц­тва, що виникають і функціонують внаслідок суспільного поділу праці під впливом природних й соціально-економічних умов, є важливим чин­ником, який необхідно враховувати при переході до ринкових відно­син. Вона постійно розвивається, являючись об´єктивною передумо­вою будь-якого виробництва, забезпечує підвищення його ефективнос­ті та продуктивності праці.

Структурна перебудова аграрного сектору економіки та необхід­ність забезпечення його ефективного функціонування потребують по­дальшого розвитку й удосконалення спеціалізації і кооперації, напов­нення їх новим економічним і соціальним змістом з метою зміцнення конкурентних позицій товаровиробників на ринку, а взаємовідносини між ними мають відповідати умовам господарювання, гарантувати пра­вову та економічну рівність учасникам кооперування, конкурентоспро­можність спільного виробництва і відповідальність за його результати. Спеціалізація являє собою виробничо-господарську діяльність аграр­ного підприємства виходячи із основних, додаткових та допоміжних галузей сільського господарства.

Залежно від об´єкта спеціалізації розрізняють такі її форми: тери­торіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньогосподар­ську спеціалізацію.

Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче ви­робництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на пев­ній території.

Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації — зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характери­зує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склала­ся — Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареа­лам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні. Сформувалися, наприклад, мік- розони вирощування хмелю, південних конопель. Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основ­ним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є геогра­фічне розташування згаданих адміністративних одиниць.

Спеціалізація аграрних підприємств — це переважаюче вироб­ництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існу­ють найсприятливіші природно-економічні умови.

Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеці­алізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внут­рішньогосподарську диференціацію природно-економічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для вироб­ництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманно­го для даної зони або мікрозони. На відміну від територіальної спеціа­лізації, яка має більш-менш стабільний характер, спеціалізація багатьох сільськогосподарських підприємств через її незавершеність перебуває в постійному русі. Найшвидше вона почала розвиватися у 80-ті роки минулого століття, коли централізовано в кожному адміністративному районі створювалися 1—2 спеціалізованих господарства з вирощуван­ня й відгодівлі молодняка великої рогатої худоби, 1 —2 — з відгодівлі свиней, І — з вирощування нетелів, решта аграрних підприємств райо­ну спеціалізувалися на виробництві молока. Створювалися також між­господарські спеціалізовані господарства, як правило, тваринницького виробничого напряму. В окремих районах деякі підприємства спеціа­лізувалися на виробництві кормів, продукції вівчарства, птахівництва тощо. Проте спеціалізація сільськогосподарських підприємств у по­дальші роки не поглиблювалася через недосконалість адміністративно побудованих організаційно-економічних відносин між підприємства­ми, відсутність ринкових важелів і матеріальної заінтересованості гос­подарств та їх працівників у результатах своєї праці. Більше того, в 90-ті роки поглиблення економічної кризи і диспаритету цін, особливо на продукцію тваринництва, призвело до того, що багато з них відмо­вилися від орієнтації на прискорений розвиток головних галузей і, по суті, знову стали розвиватися як багатогалузеві. Під час реорганізації КСП у підприємства, що функціонують на засадах приватної власнос­ті, проблема спеціалізації з об´єктивних причин не набула актуальнос­ті — нові підприємства створювалися, за рідкісним виключенням, як багатогалузеві.

Проте з утвердженням справжнього господаря на землі, подаль­шим удосконаленням ринкових відносин і за належної економічної під­тримки сільськогосподарських товаровиробників спеціалізація аграр­них підприємств набуде нового імпульсу, оскільки вибір головних га­лузей, їх розмір, ринки збуту, економічні стосунки, ціни тощо стали вирішуватися безпосередніми виробниками сільськогосподарської про­дукції. Критерієм спеціалізації аграрного підприємства з виробництва певного виду продукції є тепер економічний інтерес товаровиробника. Водночас враховуються й інші фактори, що впливають на розміщення і спеціалізацію в умовах ринку.

Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробниц­тва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах — бригадах, фермах, загонах, лан­ках, кооперативах.

Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочнотовар­ні ферми, свиноферми, рільничі, тракторно-рільничі, садово-городні, овочівницькі бригади, механізовані загони з вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації поля­гає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох під­приємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут про­відною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність ви­робництва. Особлива необхідність у розвитку внутрішньогосподар­ської спеціалізації проявляється у великих за розмірами підприємствах, а також у тих господарствах, які розвиваються нині як багатогалузеві. З поглибленням спеціалізації підприємства на певній галузі виникає

19-473 необхідність у вдосконаленні внутрішньогосподарської спеціалізації, оскільки при цьому змінюються характер і масштаби виробництва, а разом з ними й організаційна структура господарства. Тому питання спеціалізації підприємств та їх внутрішньогосподарської спеціалізації повинні вирішуватися в органічній єдності й тісному взаємозв´язку.

За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію. Галузева — це така спе­ціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принци­пом замкнутого (закінченого) циклу виробництва. По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особли­вості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продук­ції на одній і тій самій земельній ділянці. В процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможли­во вичленити і розподілити за іншими господарствами або їх підрозді­лами у вигляді самостійних виробництв. Тому зрозуміло, що для рос­линництва характерна, як правило, галузева спеціалізація. Ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно — від одержання молодняка до виробництва кінцевої продукції. Наприклад, у великих свинарських комплексах на багатьох свинофермах у неспеціалізованих на цій галузі аграрних під­приємствах утримують основне стадо, одержують молодняк, вирощу­ють його, відгодовують і реалізують на м´ясокомбінати. За такою са­мою схемою в багатьох господарствах розвиваються й такі тваринниць­кі галузі, як скотарство та вівчарство.

Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість вироб­ництва в межах однієї і тієї самої галузі. Розрізняють два види внутріш­ньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу і постадійну. Перша з них здійснюється з метою забезпечення якісного стану функціонуван­ня тієї чи іншої галузі. Наприклад, у зерновій галузі виділяються три або чотири якісно відмінних рівні виробництва зерна з повним техно­логічним циклом. Перший з них — виведення нових сортів і гібридів зернових культур — здійснюється науково-дослідними інститутами і селекційними станціями; другий — виробництво насіння еліти і пер­шої репродукції — елітно-насінницькими господарствами; третій — ви­робництво сортового насіння другої репродукції — в спеціалізованих підрозділах аграрних підприємств; четвертий рівень — виробництво то­варного зерна. У тваринництві також ефективно розвивається якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація. Наприклад, нові по­роди і лінії тварин виводять на племінних заводах і племінних станціях.

Постадійна спеціалізація — це виділення у самостійні виробництва окремих стадій технологічного циклу галузі. Вона характерна переваж­но для тваринництва. Наприклад, у скотарстві в самостійні виробництва можуть виділятися такі стадії, як вирощування нетелі і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняка великої рогатої худоби. Кожна з цих стадій відокремлюючись, перетворюється на самостійне виробництво спеціалізованих підприємств. Постадійна спеціалізація має місце і в окремих галузях рослинництва. Так, у буряків­ництві в самостійне виробництво виділяється насінництво, що ведеться спеціалізованими аграрними підприємствами, і товарне виробництво буряків, яке здійснюється різними за юридичним статусом аграрними підприємствами.

Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграр­них підприємств використовують показник структури товарної про­дукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації пе­вного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму гро­шових надходжень господарства і множенням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних під­приємств належать такі, в котрих головна галузь, на якій вони спеціалі­зуються, займає в структурі товарної продукції 90% і більше. До цієї групи підприємств відносять птахофабрики, свинокомплекси, теплич­ні комбінати. До підприємств, що спеціалізуються на виробництві про­дукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 5%. Спеціалізованими на виробниц­тві продукції двох галузей уважають підприємства, в яких ці галузі в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67%, у то­му числі кожна з них не менше 25%. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці показники повинні склада­ти відповідно понад 75% і не менше 24%. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.