Таким чином, державне регулювання сільського господарства пе­редбачає запровадження заходів політики аграрного протекціонізму — державної підтримки вітчизняних аграрних товаровиробників шляхом забезпечення стабільного фінансування підприємств агропромислового комплексу за бюджетними програмами підтримки їх розвитку, насам­перед спрямованих на надання фінансової підтримки підприємствам агропромислового комплексу із застосуванням механізму здешевлення кредитів, забезпечення державної підтримки оновлення машинно-трак­торного парку за напрямами та в обсягах, що передбачені Державною цільовою програмою реалізації технічної політики в агропромислово­му комплексі на період до 2011 року, сприяння створенню і функціону­ванню сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів у галузях тваринництва, рослинництва та переробки сільськогосподарської про­дукції, стимулювання виробництва та використання біологічних видів палива, забезпечення виконання заходів, спрямованих на охорону зе­мель, збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціонального та ефективного використання земель сільськогосподарського призначен­ня тощо.

Суб´єктами державного управління сільського господарства є ті органи державного управління, що здійснюють державне регулювання сільським господарством, забезпечують належне виконання положень аграрного законодавства, здійснення повсякденного управління підлег­лими по вертикалі управлінськими структурами, виробничо-господар­ськими, виробничо-обслуговуючими сільське господарство службами, а також органи сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяль­ністю сільськогосподарських підприємств і об´єднань.

Об´єктами державного регулювання сільського господарства є матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського виробниц­тва. До них належать насамперед землі сільськогосподарського призна­чення, що становлять основу сільськогосподарського виробництва, а також галузі сільського господарства (рослинництво, тваринництво, рибництво), соціальна сфера села тощо.

До принципів державного регулювання аграрного сектору еконо­міки належать як загальні, так і спеціальні принципи. Перші передбаче­ні Конституцією України, яка гарантує право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України (ст. 13); право кож­ного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); право кож­ного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42) тощо. Крім того, ГК України визначає такі принципи, як забезпечення державою: захисту конкуренції у підприємницькій діяльності; еколо­гічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території Украї­ни; належних, безпечних і здорових умов праці, захисту прав спожива­чів (ст. 5); економічної багатоманітності та рівного захисту державою усіх суб´єктів господарювання; вільного руху капіталів, товарів та по­слуг на території України; обмеження державного регулювання еконо­мічних процесів у зв´язку з необхідністю забезпечення соціальної спря­мованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві; за­хисту національного товаровиробника; заборони незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх поса­дових осіб у господарські відносини (ст. 6).

До інших можна віднести: аграрний протекціонізм; пріоритетність" соціального розвитку села; взаємозв´язок економічних і соціальних ці­лей сільськогосподарських підприємств; вільний вибір сільськогоспо­дарськими товаровиробниками форм власності і напрямів трудової та господарської діяльності (ст. 15 Закону України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народно­му господарстві»); рівність суб´єктів господарювання на селі, а також їх рівні можливості у доступі до державної фінансової підтримки; не­втручання органів виконавчої влади у вибір форм господарювання та господарську діяльність суб´єктів підприємництва (ч. З ст. 2 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на пе­ріод 2001—2004 років»); пріоритетність використання земель сільсько­господарського призначення для виробництва сільськогосподарської продукції, що безпосередньо закріплено в Земельному кодексі України.