Пріоритетність розвитку агропромислового комплексу Украї­ни в національній економіці зумовлюється винятковою значущістю та незамінністю вироблюваної продукції сільського господарства в жит­тєдіяльності людини і суспільства. Виходячи зі статусу України як повноцінного члена Світової організації торгівлі (СОТ) та в умовах здійснення євроінтеграції важливим завданням держави є контроль та управління аграрним сектором економіки. Зважаючи на те, що процеси реформуванння майнових та земельних відносин, не тільки не принес­ли відчутних позитивних економічних результатів, а навпаки загостри­ли ситуацію на селі, значно підвищується роль держави у забезпеченні ефективного регулювання аграрним сектором економіки. Основними складовими державної аграрної політики є комплекс правових, органі­заційних і економічних заходів, спрямованих на підвищення ефектив­ності функціонування аграрного сектору економіки, розв´язання соціа­льних проблем сільського населення та забезпечення комплексного і сталого розвитку сільських територій.

Державно-правове регулювання аграрного сектора економіки тра­диційно складає самостійний інститут аграрного права. Воно стано­вить сукупність заходів щодо визначення системи органів державного управління, які відають цією складовою народного господарства, прий­няття і належного виконання аграрних законів і нормативно-правових актів про сільське господарство, закріплення кола повноважень (ком­петенції) цих органів.

Державно-правове регулювання сільського господарства здій­снюється на засадах, передбачених Конституцією України, ГК України, законами України: «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві», «Про основ­ні засади державної аграрної політики на період до 2015 року», «Про державну підтримку сільського господарства України», іншими норма­тивно-правовими актами аграрного законодавства, а також законодав­ства, яким регулюється діяльність органів державного управління та контролю в цілому.

Слід зазначити, що законодавець розширив сферу, на яку розпо­всюджуються засади державної аграрної політики: це як безпосередньо сільське, так і рибне господарство, харчова промисловість і перероблен­ня сільськогосподарських продуктів, аграрна наука і освіта, соціальна сфера села, їх матеріально-технічне та фінансове забезпечення (ст. 1 Закону України «Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року»).

Напрями державного регулювання безпосередньо залежать від особливостей сільськогосподарського виробництва, його сезонності, впливу природно-кліматичних умов і, як наслідок, високого характеру ризику такого виду діяльності, його збитковості, низької інвестиційної привабливості, що, в свою чергу, вимагає здійснення постійної держав­ної підтримки суб´єктів господарювання в цій галузі.

Існує декілька основних напрямів участі держави в регулюванні аграрних відносин, а саме: реалізація аграрної реформи, яка пов´язу­ється з процесами паювання та приватизації майна і землі сільськогос­подарських підприємств; продовження структурних змін в аграрному секторі і пов´язане з цим уточнення правового становища сільськогос­подарських товаровиробників; визначення особливих умов участі сіль­ськогосподарських підприємств у фінансових відносинах, у тому числі оподаткуванні, і заходи державної підтримки учасників сільськогоспо­дарського виробництва; державне регулювання окремих видів сільсько­господарської діяльності, зокрема рослинництва, тваринництва тощо; особливості використання земель сільськогосподарського призначення; формування ринкових відносин на договірних засадах, зокрема шляхом укладення договорів купівлі-продажу, контрактації, поставки сільсько­господарської продукції; про надання послуг сільськогосподарським товаровиробникам; про матеріально-технічне забезпечення сільсько­господарського виробництва; контроль над якістю і безпекою сільсько­господарського виробництва; підтримка наукових досліджень, підго­товки кадрів для села; розвиток сільських територій.

Серед стратегічних цілей державної аграрної політики особливо необхідно виділити гарантування продовольчої безпеки держави. По­няття «продовольча безпека» міститься в Законі України «Про держав­ну підтримку сільського господарства України», згідно з яким — це за­хищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продук­тів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності (п. 2.13 ст. 2). Вона визначається за такими критеріями: достатність продовольчого споживання як відношення фактичного рівня спожи­вання основних харчових продуктів на одну особу до науково обґрун­тованих (медично рекомендованих) норм здорового харчування; до­ступність продовольчого споживання як відношення вартості річного набору харчових продуктів на одну особу, що відповідає науково об­ґрунтованим нормам здорового харчування, до річного розміру доходу на одну особу; продовольча незалежність, тобто частка продовольчо­го імпорту в загальному обсязі продовольчого споживання. На сьогод­нішній день всі ці показники не забезпечуються. Так, перший показник за найважливішими харчовими продуктами (молочними і м´ясними), зокрема у 2005 р., складав лише 49—59 відсотків. Що стосується рівня споживання всіх продуктів, то він в Україні значно нижчий, ніжу роз­винутих країнах світу. І останнє: в умовах вступу України до СОТ, а також кризового стану агропромислового комплексу зросла частка імпорту продуктів харчування, які до того ж є не найкращої якості, що ставить під загрозу продовольчу незалежність країни.

Наступним стратегічним завданням державної аграрної політики є перетворення аграрного сектору на високоефективний, конкуренто­спроможний на внутрішньому та зовнішньому ринках сектор економі­ки держави. Для цього необхідним є підтримка наукових досліджень зі створення та впровадження нових екологічно чистих ресурсозберіга­ючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогоспо­дарської сировини та виготовлення з неї конкурентоспроможної віт­чизняної продукції. Зважаючи на відсутність у сільськогосподарських підприємств достатніх фінансових ресурсів для реалізації наукових розробок та високих технологій, а також високий комерційний ризик інвестування в інноваційну сферу, особливо на початковому етапі впро­вадження інновації, тривалий строк окупності таких інвестицій, особ­лива увага повинна приділятися питанням їх державної фінансової під­тримки.

Також до стратегічних завдань державної аграрної політики нале­жить збереження селянства як носія української ідентичності, культу­ри і духовності нації; комплексний розвиток сільських територій та розв´язання соціальних проблем на селі. В країні, де практично трети­ну населення складають селяни, забезпечення їх прав набуває особли­вого значення. На жаль, українське селянство завжди потерпало від зневажливого ставлення до його проблем з боку держави. Нічого не змінилося і на сьогодняшній день. Проголошені Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового ком­плексу в народному господарстві» напрями державної підтримки сіль­ськогосподарського товаровиробника, зокрема щодо державного інвес­тування розвитку соціальної сфери села та агропромислового комплек­су, забезпечення соціальної захищеності селян, залишились лише на папері і не отримали реальної матеріальної підтримки з боку держави. Незважаючи на цілу низку нормативно-правових актів, які були прий­няті з моменту проголошення незалежності України, село продовжує вимирати. Рівень народжуваності сільського населення в розрахунку на 1000 осіб знизився з 13,7 до 9,4 осіб, рівень смертності підвищився з 14,4 до 20,5 осіб і перевищив аналогічний показник смертності місько­го населення в 1,4 раза (п. 1 Державної цільової програми розвитку укра­їнського села на період до" 2015 року, затвердженої постановою Кабіне­ту Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158).

Реалізація напрямів державної аграрної політики здійснюється від­повідно до державних цільових програм. Метою розроблення держав­них цільових програм є сприяння реалізації державної політики на пріоритетних напрямах розвитку держави, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць; забезпечення концентра­ції фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координації діяльності цен­тральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв´язання найважливіших проблем. Так, з метою роз­в´язання проблеми низької конкурентоспроможності вітчизняної сіль­ськогосподарської продукції, внаслідок чого вона може бути витіснена з ринку, що зумовлено вступом України до СОТ, постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2009 р. № 562 було затверджено Дер­жавну цільову програму створення оптових ринків сільськогосподар­ської продукції.

Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11 вересня 2003 р. визначає пра­вові основи для здійснення регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або

11 - 473

іншими органами державної влади та суб´єктами господарювання, не­допущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регу­ляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб´єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності.

Відповідно до законодавства в аграрній підприємницькій діяль­ності регуляторними органами виступають; Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Міністерство аграрної політики України, Міністерство економіки України, Державний комі­тет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державний комітет України із земельних ресурсів тощо. Так, до регу­ляторних актів Міністерства аграрної політики України належать на­кази, інструкції, зокрема наказ Міністерства аграрної політики Украї­ни «Питання діяльності Аграрного фонду на організованому аграрно­му ринку у 2009/2010 маркетинговому році» від 24 січня 2009 р. № 50 тощо.

В умовах світової економічної кризи держава в особі Кабінету Мі­ністрів України відповідає за реалізацію антикризових заходів, у тому числі і в аграрному секторі економіки. У цих умовах завданням Уряду є забезпечення ефективного функціонування агропромислового ком­плексу, продовольчої безпеки і продовольчої незалежності країни, під­вищення експорту продукції агропромислового комплексу, а також роз­виток сільської місцевості.