Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. ви­значив страхування як вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання пев­них подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що форму­ються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів, визначив форми проведення стра­хування та передбачив договірну природу виникнення страхових пра­вовідносин.

Щодо нормативно-правових актів, що передбачають державну під­тримку страхування сільськогосподарських ризиків, то тільки з 1 січня 2005 р. набув чинності Закон України «Про державну підтримку сіль­ського господарства в Україні», який передбачає надання страхової субсидії за рахунок Фонду аграрних страхових субсидій. Хоча проб­лем з механізмом реалізації цього питання є багато: неналежне фінан­сування законодавчих програм, несвоєчасне прийняття підзаконних нормативних актів урядом щодо порядку використання бюджетних коштів на передбачені кошти та ряд інших. Позитивним кроком можна було б вважати прийняття закону про страхування у сільському госпо­дарстві, який так і залишається лише проектом, що визначає понят­тя сільськогосподарського страхування, його суб´єкти, предмет та вра­ховує багато специфічних ознак страхування саме у сільському госпо­дарстві.

Серед основних підходів до класифікації страхування є класифіка­ція за юридичними ознаками. Відповідно до міжнародних норм, за яки­ми в багатьох країнах світу проводиться ліцензування страхової діяль­ності, виділяються певні класи страхування. Так, згідно з директивами ЄС з 1978 р. країни-члени цієї організації використовують класифіка­цію, яка охоплює 7 класів довгострокового страхування (життя і пен­сії) та 18 класів загального страхування, серед яких є: страхування на­земних транспортних засобів, страхування вантажів, страхування від пожеж та стихійного лиха, страхування власності, страхування відпові­дальності моторизованих транспортних засобів, страхування загальної відповідальності, страхування застави, страхування кредитів, страху­вання фінансових витрат. В Україні застосовується подібний підхід при видачі ліцензій страховикам, який передбачає більше 20 видів стра­хування (замість класів).

Класифікація страхування здійснюється також за об´єктами, та пе­редбачає виділення галузей, підгалузей та видів страхування, а саме: майнове страхування, особисте страхування, страхування відповідаль­ності та страхування підприємницьких ризиків. До галузі майнового страхування належать наступні види страхування, що характерні для суб´єктів аграрного права: страхування наземного транспорту, страху­вання тварин, страхування вантажу, страхування урожаю сільськогос­подарських культур тощо. До сфери страхування відповідальності на­лежать: екологічне страхування, страхування відповідальності аграр­них товаровиробників за якість продукції, страхування професійної відповідальності, страхування кредитних ризиків, страхування експор­тно-імпортних операцій, страхування біржових операцій інші види. До сфери страхування підприємницьких ризиків відносять: страхування невиконання договірних зобов´язань, страхування перерв у виробниц­тві, страхування на випадок введення нової техніки, технологій, стра­хування інвестицій та інші види.

Об´єкт страхування є вирішальним чинником, від якого залежить форма проведення страхування, характер договору страхування та йо­го істотні умови. Форма страхування — порядок організації страху­вання на засадах добровільності або обов´язковості. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про страхування» передбачено такі види обов´язко­вого страхування для суб´єктів аграрного права:

•  страхування життя і здоров´я спеціалістів ветеринарної меди­цини;
•  страхування цивільно-правової відповідальності власників на­земних транспортних засобів;
•  страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушено­го забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випад­ках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

ЗО - 473

•  страхування відповідальності виробників (постачальників) про­дукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субвенцій за шкоду, заподіяну третім особам;
•  страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищен­ня, випадкового пошкодження або псування.

Для здійснення обов´язкового страхування Кабінет Міністрів Украї­ни встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов´язкового страхування, роз­міри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або ме­тодику актуарних розрахунків.

Добровільне страхування — це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються прави­лами страхування, що встановлюються страховиком самостійно від­повідно до вимог законодавства про страхування. Серед видів доброві­льного страхування є: страхування життя; страхування від нещасних випадків; медичне страхування (безперервне страхування здоров´я); страхування здоров´я на випадок хвороби; страхування залізничного транспорту; страхування наземного транспорту (крім залізничного); страхування повітряного транспорту; страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страху­вання вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (ст. 6 Закону України «Про страху­вання»), Перелік видів добровільного страхування, що встановлений у законодавстві, не є вичерпним.

Порівняльна характеристика обов´язкового та добровільного стра­хування дає можливість зробити такі висновки:

1.  страхові правовідносини щодо обов´язкового страхування вини­кають на підставі нормативно-правових актів, які встановлюють пере­лік об´єктів, обсяг страхової відповідальності, рівень або норми страхо­вого забезпечення, порядок визначення тарифних ставок, періодичність внесення страхових платежів, основні права та обов´язки страховиків та страхувальників; на відміну від добровільного, де всі умови стра­хування встановлюються договором з урахуванням страхового законо­давства;
2.  суцільне охоплення обов´язковим страхуванням об´єктів, визна­чених у законі, на відміну від добровільного страхування, де охоплення є вибірковим та залежить від бажання страхувальника;
3.  обов´язкове страхування є безстроковим та діє протягом усього періоду, поки страхувальник користується застрахованим об´єктом або виконує певні обов´язки. При переході майна до іншого страхувальни­ка страхування не припиняється, а втрачає силу лише при загибелі за­страхованого майна або припиненні виконання обов´язків. Добровіль­не страхування носить строковий характер;
4. для обов´язкового страхування передбачено нормування стра­хового забезпечення, на відміну від добровільного страхування, де стра­хове забезпечення залежить від бажання страхувальника.