Департамент з питань виконання покарань, одержавши Указ Президента України про помилування, не пізніше триденного строку висилає адміністрації виправно-трудової установи розпорядження встановленої форми про виконання Указу. Загальний контроль за виконанням Указів Президента України з питань помилування засуджених здійснюється Головним управлінням оперативної інформації МВС України (ГУОІ). Контроль за своєчасним виконанням Указів з питань помилування здійснюється управліннями-відділами оперативної інформації ГУ, УМВС України в областях.

Головне управління оперативної інформації МВС України протягом трьох днів з моменту отримання Указу встановлює місце відбування засудженим покарання і за підписом начальника Головного управління оперативної інформації чи його заступника надсилає розпорядження про виконання Указу із своїм супровідним листом з грифом "таємно" ГУ, УМВС України в області за місцем відбування засудженим покарання.

Управління (відділи) оперативної інформації ГУ, УМВС України в області, одержавши розпорядження, негайно надсилають його для виконання начальнику установи Начальник установи ознайомлює засудженого з розпорядженням під розписку, про що робиться запис на зворотній стороні розпорядження, з вказівкою дати. Указ виконується в день надходження розпорядження, якщо ж воно надійшло після закінчення робочого дня — в першій половині наступного дня.

Про виконання Указу про помилування адміністрація установи протягом двох днів надсилає повідомлення в Головне управління оперативної інформації і управління (відділи) оперативної інформації ГУ, УМВС України за територіальністю. Розпорядження після його виконання додається до особової справи засудженого. Адміністрація виправно-трудової установи ставить до відома суд про виконання Указу протягом трьох днів, який, у свою чергу, додає це повідомлення до кримінальної справи.

Умовно-дострокове звільнення. Одним з основних принципів права є економія репресії. Покарання повинно забезпечувати досягнення його цілей, але разом з тим бути мінімально необхідним. Суд вибирає в рамках санкції статті конкретне покарання, яке засуджений повинен відбути Однак нерідко засуджений усією своєю поведінкою доказує виправлення раніше встановленого вироком суду строку покарання. У цих випадках законодавець передбачає звільнення такої особи умовно-достроково (ст. 81 КК України).

Сутність умовно-дострокового звільнення полягає в тому, що засуджений, який довів своє виправлення зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці та навчання і який відбув встановлену законом частину строку покарання, може бути звільнений від подальшого відбування покарання.

Серед ознак, необхідних для умовно-дострокового звільнення, назвемо основні. Суб'єктивна (фактична) ознака — зразкова поведінка й че*сне ставлення до праці та навчання, що свідчить про досягнення засудженим найвищого ступеня виправлення. Ця ознака залежить від самого засудженого. Другою обов'язковою ознакою для умовно-дострокового звільнення є юридична (формальна) ознака — сам факт відбуття засудженим передбаченої законом частини строку покарання. Ця умова залежить від законодавства, а не від засудженого. Умовно-дострокове звільнення не є кінцевим, особа звільняється за умови, якої вона повинна неухильно дотримуватися, а саме — протягом невідбутого строку покарання утриматися від вчинення будь-якого нового злочину.

Для застосування умовно-дострокового звільнення потрібно встановити наявність трьох обставин:

а) чи поширюється на засудженого закон про умовно-дострокове

звільнення;

б) чи відбув засуджений встановлену законом частину строку покарання (розрахунок відбутої частини строку покарання ведеться від дати, вказаної у вироку суду);

в) чи гідний засуджений застосуванню цього виду звільнення, тобто чи довів він своє виправлення (виправлення має бути доведене раніше, ніж відбуття встановленої законом частини строку покарання).

Питання подання засудженого до умовно-дострокового звільнення і оформлення відповідних документів визначається ст. 407 КПК і ст. ПО ВТК, а також відповідними відомчими інструкціями. Розгляд питання про умовно-дострокове звільнення в установі виконання покарань віднесене до компетенції її комісії. Засідають комісії по мірі надходження матеріалів, але не рідше двох разів на місяць. Засідання оформлюється протоколом, який підписує начальник установи виконання покарань і секретар комісії.

На кожного засудженого, матеріали на якого подаюється на комісію, начальник відділення соціально-психологічної служби складає характеристику, що містить детальні відомості про поведінку, працю, заохочення і стягнення, а також висновок про доцільність його умовно-дострокового звільнення. Характеристика погоджується із заступником начальника установи з соціальної роботи. На засіданні комісії начальник відділення соціально-психологічної служби доповідає характеристику на засудженого.

При позитивному вирішенні комісії про подання матеріалів до суду на умовно-дострокове звільнення, а також при відмові в цьому в протоколі вказуються мотиви. У разі відмови комісії в поданні до суду матеріалів про умовно-дострокове звільнення засудженого до його особової справи приєднується витяг з протоколу засідання комісії з розпискою засудженого про ознайомлення з таким рішенням. Повторний розгляд питання про умовно-дострокове звільнення можливий не раніше ніж через шість місяців, а для осіб, засуджених за тяжкі злочини на строк не менше ніж на п'ять років, — через рік. При позитивному рішенні комісії адміністрація установи виконання покарань готує такі документи:

— подання, в якому вказується думка комісії про доцільність умовно-дострокового звільнення;

— характеристика, затверджена начальником установи виконання покарань;

— особова справа на засудженого.

Після узгодження цих документів із спостережною комісією чи службою у справах неповнолітніх, вони надсилаються до суду. Відповідно до ст. 407 КПК суд протягом 10 днів розглядає матеріали і виносить свою постанову.

Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання з даного питання може мати місце не раніше як через рік від дня винесення постанови про відмову для засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не менше п'яти років, а для засуджених за інші злочини і неповнолітніх засуджених — не раніше як через шість місяців.

Постанова суду оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором. У разі опротестування такої постанови, її виконання зупиняється.

При умовно-достроковому звільненні від основного покарання, засуджених, до яких було застосовано додаткове покарання, суд в  усіх випадках за поданням органу, який відає виконанням покарання, або за своєю ініціативою зобов'язаний вирішувати питання про звільнення і від додаткового покарання. Це рішення, згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну покарання більш м'яким" від 26 грудня 1975 р., має бути відображене у резолютивній частині постанови.

Звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу. Засуджені, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, що перешкоджає подальшому відбуванню покарання, можуть бути звільнені судом від відбування покарання в порядку, встановленому ст. 408 КПК і ст. 109 ВТК.

Відповідно до наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України № 3/6 від 18.01.2000 р. встановлено перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. До них відносять такі захворювання: туберкульоз (у трьох формах), інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД), лепра, новоутворення, хвороби ендокринної системи, психічні розлади, хвороби нервової системи та органів відчуття, органів кровообігу, органів дихання, органів травлення, хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в термінальній стадії, хвороби кістково-м'язової системи та сполучної тканини, хвороби обміну, анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми в період останнього строку відбування покарання, променева хвороба.

Подання про звільнення таких осіб від відбуття покарання готує адміністрація установи виконання покарань. Окрім подання адміністрація установи надсилає до суду висновок лікарської комісії про потребу звільнення засудженого від покарання у зв'язку з хворобою та його особову справу. Медичне обстеження таких засуджених здійснюють спеціальні лікарські комісії. Огляд хворого та розгляд матеріалів його медичного обстеження здійснюється комісією після обов'язкового лікування і ретельного обстеження хворого в стаціонарних умовах лікувальних установ.

Засуджені, відносно яких службовою перевіркою встановлено, Що їхня хвороба є результатом навмисного заподіяння собі пошкоджень під час відбування покарання, на звільнення від подальшого відбуття покарання через хворобу не представляються, за винятком випадків, коли під час заподіяння таких пошкоджень особа перебувала в стані гострого психічного розладу, що підтверджено лікаря-ми-фахівцями. Якщо начальник установи виконання покарань заперечує проти звільнення засудженого у зв'язку з хворобою, він передає на розгляд суду своє мотивоване заперечення.

Відповідно до ст. 408, 409, 411 КПК начальник установи виконання покарань на вимогу суду повинен забезпечити явку в судове засідання для участі в розгляді подання представника адміністрації установи і представника комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого. Якщо після відмови судом у звільненні засудженого від подальшого відбуття покарання стан здоров'я засудженого погіршав, на підставі висновку комісії подання про звільнення від відбуття покарання повторно надсилається до суду незалежно від часу винесення рішення про відмову.

Звільнення засуджених з установи виконання покарань за іншими підставами, встановленими законом. Звільнення засуджених з місць позбавлення волі можливе і у випадках: а) зупинення виконання вироку, ухвали і постанови суду; б) скасування вироку, ухвали і постанови в порядку нагляду; в) відновлення справ у зв'язку з нововиявленими обставинами; г) коли засуджений відбуває покарання за діяння, караність якого усунена законом.

У першому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється при наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону до їх опротестування, але на строк не більше як три місяці або до розгляду протесту в суді. Згідно із ст. 387 КПК України, це означає і відкладення виконання, яке ще не почалося, і перерву в ньому, коли вирок вже виконується і засуджений відбуває покарання у вигляді позбавлення волі. У такому разі він підлягає звільненню.

У другому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється на підставі ухвали, постанови судових наглядових інстанцій (ст. 388, 393 КПК). Суди, що розглядають справи у порядку нагляду, на підставах ст. 389, 367 КПК України можуть приймати рішення щодо скасування вироку та всіх подальших судових ухвал, постанов і закрити справу.

У третьому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється в порядку відновлення справи зв'язку з нововиявленими обставинами. Наприклад, за ст. 397 КПК України, вироки, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, можуть бути скасовані за новими обставинами, які раніше не були відомі суду при винесенні рішення і які доводять неправильність засудження або виправдовують підсудного.

У четвертому випадку звільнення з установи виконання покарань здійснюється в результаті змін кримінального закону, коли діяння, які раніше вважалися караними, перестають бути такими.